Ухвала

від 08.04.2015 по справі 813/5102/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року Справа № 876/9915/14 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Довгополова О.М., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Саміра» до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У липні 2014 року позивач ПП «Саміра» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Городоцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області (на даний час Городоцька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області), в якому просив: 1) визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000302200 від 11.07.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 710326,50 грн., в тому числі 473551 грн. за основним платежем і 236775,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; 2) визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000312200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 8098,75 грн., в тому числі 6479 грн. за основним платежем і 1619,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач Городоцька ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Городоцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області № 0000302200 від 11.07.2014 р. та № 0000312200 від 11.07.2014 р..

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 11.07.2014 р. № 0000302200 та № 0000312200 винесено на підставі висновків акту перевірки від 03.07.2014 року про заниження позивачем ПП «Саміра» за перевірений період податку на додану вартість та податку на прибуток. Зокрема, вказує апелянт, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що договірні відносини позивача з контрагентами ТзОВ «КФ «Стайл Груп», ТзОВ «Фінанс-Медіа» ТзОВ «ТД «Емпірія» та ТзОВ «Персей Плюс» мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків, не підтверджуються первинними документами. Також наголошує апелянт, що у контрагентів позивача відсутні матеріально-технічні ресурси, які необхідні для здійснення господарської діяльності, а тому договірні відносини із позивачем фактично не відбувались.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 07.10.2014 р. та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач ПП «Саміра» подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду від 07.10.2014 р. залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період із 23.06.2013 року по 25.06.2014 року відповідачем Городоцькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області було проведено позапланову виїзну перевірку позивача ПП «Саміра» з питань правильності визначення податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаєморозрахунках за листопад 2011 р. з ТзОВ «КФ «Стайл Груп», за грудень 2011 р. з ТзОВ «Лан» та ТзОВ «Фінанс-Медіа», за серпень 2012 р. з ПП Фірма «Торреон», за вересень 2012 р. з ТзОВ «ТД «Емпірія», за грудень 2012 р. та березень 2013 р. з ТзОВ «Персей Плюс», за листопад 2013 р. з ТзОВ «Ідлер-Буд», за березень-квітень 2014 р. з ТзОВ «Міраброн-Плюс».

За наслідками перевірки складено Акт № 277/2201/30425896 від 03.07.2014 року, у висновках якого зазначено, що підприємством порушено вимоги п.п.192.1.1 та п.п.192.1.2 п.192.1 ст.192, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого за перевірений період занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 473551 грн., в тому числі за листопад 2011 р. в сумі 148197 грн., за вересень 2012 р. в сумі 8320 грн., за грудень 2012 р. в сумі 300681 грн. і за березень 2013 р. в сумі 16353 грн.; та вимоги пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в декларації за II-IV кв. 2011 р. в сумі 6479 грн.. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що протягом перевіреного періоду позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ за договірними відносинами із ТзОВ «КФ «Стайл Груп», ТзОВ «Фінанс-Медіа», ТзОВ «ТД «Емпірія», ТзОВ «Персей Плюс», а витрати за цими договорами безпідставно віднесено до валових витрат, оскільки договірні відносини мають нереальний, безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків (а.с. 29-48 Т.1).

Позивач не погодився з висновками Акту перевірки від 03.07.2014 р. та подав заперечення (а.с. 50-55 Т.1).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 03.07.2014 року відповідачем винесено 11.07.2014 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення : № 0000302200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 710326,50 грн., в тому числі 473551 грн. за основним платежем і 236775,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000312200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 8098,75 грн., в тому числі 6479 грн. за основним платежем і 1619,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 56-59 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень Городоцької ОДПІ про нереальний, безтоварний і нікчемний характер правочинів укладених між ПП «Саміра» та ТзОВ «КФ «Стайл Груп», ТзОВ «Фінанс-Медіа», ТзОВ «ТД «Емпірія», ТзОВ «Персей Плюс» та щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 11.07.2014 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 03.07.2014 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ПП «Саміра» податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що підприємством протягом перевіреного періоду безпідставно завищено валові витрати за господарськими договорами із ТзОВ «КФ «Стайл Груп», ТзОВ «Фінанс-Медіа», ТзОВ «ТД «Емпірія», ТзОВ «Персей Плюс», та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за цими договорами. На думку податкового органу встановлені факти відображення позивачем господарських операцій з контрантрагентами ТзОВ «КФ «Стайл Груп», ТзОВ «Фінанс-Медіа», ТзОВ «ТД «Емпірія», ТзОВ «Персей Плюс», які не мали реального характеру і фактично не відбувались. Відповідач також вказував на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТзОВ «КФ «Стайл Груп», ТзОВ «Фінанс-Медіа» ТзОВ «ТД «Емпірія», ТзОВ «Персей Плюс».

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ .

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти, тобто позивач ПП «Саміра» і ТзОВ «КФ «Стайл Груп», ТзОВ «Фінанс-Медіа», ТзОВ «ТД «Емпірія», ТзОВ «Персей Плюс» на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючим суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Персей Плюс» підтверджується : - договором поставки № 8/10 від 08.10.2012 р., укладеного між позивачем (як покупцем) та ТзОВ «Персей Плюс» (як постачальником), згідно якого постачальник зобов'язується передати килимові покриття у власність покупця; - видатковими накладними за грудень 2012 р., березень 2013 р.; - товарно-транспортними накладними із зазначенням замовника і вантажовідправника ТзОВ «Персей Плюс», вантажоодержувача ПП «Саміра»; - податковими накладними, виданими позивачу його контрагентом ТзОВ «Персей Плюс» за грудень 2012 р., березень 2013 р. про поставку килимових покриттів; - картками рахунку за грудень 2012 р., березень 2013 р.; - оборотно-сальдовими відомостями за грудень 2012 р., березень 2013 р.; - банківськими виписками за січень-квітень 2013 р., січень 2014 р.; - фотолистівкою, що підтверджує проведення рекламних кампаній (а.с. 181-182, 183-248 Т.1, 1-130, 199 Т.2).

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «ТД «Емпірія» підтверджується: - договором про надання послуг № ТД-3/2 від 03.09.2012 р., укладеного між позивачем (як замовником) та ТзОВ «ТД «Емпірія» (як виконавцем), згідно якого виконавець надає замовнику послуги по розповсюдженню рекламної продукції; - актом про надані послуги по розповсюдженню рекламної продукції згідно Договору про надання послуг № ТД-3/2 від 03.09.2012 р.; - звітом про надані послуги по розповсюдженню рекламної продукції згідно Договору про надання послуг № ТД-3/2 від 03.09.2012 р.; - видатковими накладними; - товарно-транспортними накладними із зазначенням замовника і вантажовідправника ТзОВ «ТД «Емпірія», вантажоодержувача ПП «Саміра»; - договором поставки № ТД-3/9 від 03.09.2012 р., укладеного між позивачем (як покупцем) та ТзОВ «ТД «Емпірія» (як постачальником), згідно якого постачальник здійснює покупцеві поставку рекламної продукції та канцелярських товарів; - картками рахунку за вересень-грудень 2012 р.; - податковими накладними, виданими позивачу його контрагентом ТзОВ «ТД «Емпірія» за вересень 2012 р.; - банківськими виписками за грудень 2012 р. (а.с. 131-144 Т.2).

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «КФ «Стайл Груп» підтверджується : - договором поставки № 901 від 02.09.2011 р., укладеного між позивачем (як покупцем) та ТзОВ «КФ «Стайл Груп» (як продавцем), згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар - килимові вироби; - видатковими накладними за листопад 2011 р.; - товарно-транспортними накладними із зазначенням замовника і вантажовідправника ТзОВ «КФ «Стайл Груп», вантажоодержувача ПП «Саміра»; - податковими накладними, виданими позивачу його контрагентом ТзОВ «КФ «Стайл Груп» за листопад 2011 р.; - банківськими виписками за листопад 2011 р., січень 2012 р.; - оборотно-сальдовими відомостями по рахунку: 631 та по рахунку: 281 за листопад 2011 р.; - карткою рахунку: 281 за листопад 2011 р. (а.с. 93-180 Т.1).

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Фінанс-Медіа» підтверджується : - договором поставки № 0412 від 02.12.2011 р., укладеного між позивачем (як покупцем) та ТзОВ «Фінанс-Медіа» (як постачальником), згідно якого постачальник здійснює регулярну поставку покупцеві рекламної продукції, канцелярських товарів, побутової техніки та одягу для промоутерів; - видатковою накладною за грудень 2011 р.; - податковими накладними, виданими позивачу його контрагентом ТзОВ «Фінанс-Медіа» за грудень 2011 р.; - товарно-транспортними накладними із зазначенням замовника ПП «Саміра, вантажовідправника ТзОВ «Фінанс-Медіа», вантажоодержувача ПП «Саміра»; - договором про надання послуг № 0413 від 02.12.2011 р. укладеного між позивачем (як замовником) та ТзОВ «Фінанс-Медіа» (як виконавцем), згідно якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги по розповсюдженню рекламної продукції; - актом наданих послуг від 14.12.2011 р.; - звітом про надані послуги по розповсюдженню рекламної продукції згідно договору про надання послуг № 0413 від 02.12.2011 р. (а.с. 155-166 Т.2).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач виконав усі передбачені законом обов'язки та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та понесених витрат.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції враховує, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТзОВ «КФ «Стайл Груп», ТзОВ «Фінанс-Медіа», ТзОВ «ТД «Емпірія», ТзОВ «Персей Плюс», то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем та ТзОВ «КФ «Стайл Груп», ТзОВ «Фінанс-Медіа», ТзОВ «ТД «Емпірія», ТзОВ «Персей Плюс» на момент їх укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 07.10.2014 р. винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Саміра» до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: О.М. Довгополов

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 10.04.2015 року.