Ухвала

від 01.04.2015 по справі 820/10019/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2015 року м. Київ К/800/14152/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування

великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного

управління Міндоходів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014

у справі № 820/10019/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування

великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014, адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» (надалі - ПАТ «Харківська ТЕЦ-5») до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (надалі - СДПІ у м. Харкові) задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.05.2013 №0000144301 та №0000154301.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентом.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у повному обсязі ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями СДПІ у м. Харкові проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств за період з 01.04.2010 по 31.12.2012 по взаємовідносинах з ТОВ «Полтава» у квітні 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.1 пп. 7.2.6, пп. 7.4,1, пп.7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4; пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"), що призвело до завищення податкового кредиту за квітень 2010 року на суму 351742,20 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість за квітень 2010 року на 351741,20 грн.; пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"), що призвело до завищення валових витрат за ІІ півріччя 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «ПОЛТАВА» на суму 1758711,0 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки №254/43.0-14/05471230 від 29.04.2013 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 18.05.2013: №000015431, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 439678,00 грн.; № 0000144301, яким підприємству донараховано податок на додану вартість в розмірі 351742,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 87935,50 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про відсутність реального виконання договорів, укладених позивачем з ТОВ «Полтава» №104 від 06.01.2010 та № 274 від 01.04.2010.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011, у справі №2а-1078/11/2070, встановлено, зокрема, ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" та ТОВ "Полтава" протягом квітня-липня 2010 року здійснювало господарські відносини з ТОВ „Полтава" за договорами: №104 від 06.01.2010 та №274 від 01.04.2010. Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що договори: №104 від 06.01.2010 та №274 від 01.04.2010 укладено з додержанням всіх вимог передбачених Законом, а їх фактичне виконання підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентом правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 у справі № 820/10019/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна