Постанова

від 07.04.2015 по справі 826/2034/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 квітня 2015 року                     № 826/2034/15

           Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕЙД-ІНВЕСТ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення.

ВСТАНОВИВ:

          До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СТЕЙД-ІНВЕСТ» (далі по тексту також – позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі також – відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.01.2015р. №4126552210 прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

          В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що спірне податкове повідомлення – рішення прийнято без правових підстав, за відсутності у діях позивача порушень приписів податкового законодавства.

Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначав, що податкове повідомлення-рішення від 15.01.2015р. №4126552210 прийнято правомірно, з підстав порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.185.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України. З огляду на викладене, у задоволенні позову просив відмовити.

19.03.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем проведено документальну виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕЙД-ІНВЕСТ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при декларуванні залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду (рядок 21) за серпень 2014 року.

За результатами перевірки, відповідачем було складено акт про результати документальної виїзної позапланової перевірки Позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при декларуванні залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду (рядок 21) за серпень 2014 року від 23.12.2014р. №1277/26-55-2210/38908882.

В ході перевірки, відповідачем встановлено завищення : - значення р.21 декларації з ПДВ за серпень 2014 року «Залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду»; -          значення р.24 декларації з ПДВ за серпень 2014 року «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду»; - за серпень 2014р. на загальну суму - 549 448 грн.

          На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято повідомлення-рішення №4126552210, яким зменшено розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації з податку на додану вартість) у розмірі 549 448 (п'ятсот сорок дев'ять тисяч чотириста сорок вісім) грн.

          Позивач не погоджуючись із правомірністю спірного податкового повідомлення – рішення звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.

          Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

          Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

          Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

          Як вбачається зі змісту акту перевірки, доводи відповідача про порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.185.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України ґрунтуються виключно на відомостях, відображених ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві у акті №577/26-57-22-04-10 від 23.07.2014р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Проект » (код ЄДРПОУ 37395224) щодо підтвердження господарських відносин із платниками за січень 2014р.

          Так, саме на підставі акту №577/26-57-22-04-10 від 23.07.2014р., відповідач дійшов до висновку про у позивача відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів від постачальників, в розумінні ст..22, ст.135, ст.185 Податкового кодексу України, а також відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту по операціях з поставки товарів підприємством ТОВ «Проект » (код за ЄДРПОУ 37395224) за січень 2014 року, що у свою чергу на переконання відповідача свідчить про безпідставність включення ТОВ «Стейд-Інвест» до податкового кредиту податку на додану вартість за січень 2014р. на загальну суму - 549 448 грн., за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ «Проект ».

          Суд не погоджується з такими висновками відповідача, з огляду про наступне.                               Як свідчать фактичні обставини справи, що між позивачем та ТОВ «ПРОЕКТ » було укладено договір купівлі-продажу від 17.01.2014 року №13, згідно якого позивач придбав майнові права у ТОВ «ПРОЕКТ » на об'єкти нерухомості - 16 машиномісць загальною площею 207.60 кв.м.. що розташовані у паркінгу, що будується за адресою: м. Київ, провулок Коломийський, 17/31-А.

Так, вказані майнові права на зазначені об'єкти нерухомості належали ТОВ «ПРОЕКТ » на підставі Договору №3-01/11 від 05.04.2011 (з усіма змінами та доповненнями), укладеним між ТОВ «ПРОЕКТ », ДП «Житлоінбуд» та ТОВ «Форум-Інвест», який є невід'ємною частиною Договору №3-02/03 на будівництво житла в порядку пайової участі від 17 лютого 2003 року, укладеного між ДП «Житлоінбуд» при УДО України та ТОВ «Форум-Інвест» (з усіма змінами та доповненнями).

В межах судового розгляду справи, встановлено, що розрахунки між позивачем та ТОВ «ПРОЕКТ » проводились у безготівковій формі у день укладення договору - 17.01.2014р.

Також, на підтвердження виконання договору купівлі-продажу від 17.01.2014 року №13, між Позивачем та ТОВ «ПРОЕКТ » підписано Акт прийому-передачі вищевказаних майнових прав на об'єкти нерухомості від 18.01.2014р.

Так, на підставі договір купівлі-продажу від 17.01.2014 року №13, позивач став власником майнових прав на об'єкти нерухомості, а саме на 16 машиномісць загальною площею 207,60 кв. м. -№№ 111, 126, 143, 160, 161, 162, 163, 164, 209, 210, 211, 214, 217, 219, 220, 223, розташовані у паркінгу, що будується за адресою м. Київ, провулок Коломийський, 17/31-А.

В подальшому, позивачем на машиномісця №№ 160, 161, 162, 163, 164, 211, 217, 219 у серпні 2014 року отримано Свідоцтва на право власності на нерухоме майно.

Поряд цим, в межах судового розгляду справи підтверджено, що майнові права ТОВ «ПРОЕКТ » на вищевказані паркінги належали не внаслідок самостійного створення (будівництва), а внаслідок пайової участі (фінансуванні) у будівництві таких паркінгів, а тому відсутність у ТОВ «ПРОЕКТ » достатніх трудових ресурсів, транспортних засобів, права власності на нерухоме майно, тощо, не може свідчити про неможливість здійснення пайової участі (фінансуванні) будівництва об'єктів нерухомості.

В розрізі наведеного, суд звертає увагу на те, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як встановлено статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

          Крім того, суд звертає увагу на те, що особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

          Так, відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

          Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до уваги принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

          Акт перевірки не містить висновків відповідача щодо дефектності та неналежності оформлення первинної документації позивача, за наслідками укладеного з ТОВ «ПРОЕКТ » договору, а тільки містить посилання про його нереальність з підстав неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Проект » та висновків, щодо діяльності вказаного суб'єкта господарювання, викладених у акті №577/26-57-22-04-10 від 23.07.2014р.

          Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Разом з тим, у розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Також, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позивачем правомірно включено до податкового кредиту податку на додану вартість за січень 2014р. на загальну суму - 549 448 грн., за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ «Проект », а отже податкове повідомлення – рішення №4126552210 від 15.01.2015р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

          Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

          Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.01.2015р. №4126552210 прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                               І.А. Качур