Ухвала

від 07.07.2015 по справі 826/2034/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2034/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

07 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стейд-Інвест» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Стенд-Інвест» (далі - Позивач, ТОВ «Стенд-Інвест») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Печерському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.01.2015 року №4126552210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2015 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, а тому позовні вимоги є повністю обґрунтованими. Крім того, суд зауважив, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладеного Позивачем договору, на підставі якого ТОВ «Стенд-Інвест» було сформовано податковий кредит.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у грудні 2014 року працівниками ДПІ у Печерському районі на підставі наказу від 04.12.2014 року №3727 та направлення на перевірку від 10.12.2014 року №2956/26552210 згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Стенд-Інвест» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при декларуванні залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду (рядок 21) за серпень 2014 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення значення р. 21 «Залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду» на загальну суму - 549 448,00 грн., значення р. 24 декларації з ПДВ за серпень 2014 року «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» на загальну суму - 549 448,00 грн.. Результати перевірки зафіксовані в акті від 23.12.2014 року №1277/26-55-22-10/38908882. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 15.01.2015 року винесене податкове повідомлення-рішення форми «В4» №4126552210, яким Позивачу зменшено розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації з податку на додану вартість) у розмірі 549 448,00 грн. за серпень 2014 року.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції встановив, що у період, що перевірявся, Позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ у січні 2014 року було включено, зокрема, 549 448,00 грн., сформованого за наслідками господарських відносин з ТОВ «Проект В».

Вирішуючи питання про реальність укладеного між Позивачем та вказаним контрагентом договору, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ «Стенд-Інвест» (Покупець) та ТОВ «Проект В» (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу від 17.01.2014 року №13 (далі - Договір №13), за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує Майнові права на 16 Об'єктів нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно пункту 1.1 Договору №13 Об'єкти нерухомості - 16 машиномісць загальною площею 207,6 кв. м, розташовані у паркінгу, що будується за адресою м. Київ, провулок Коломийський, 17/31-А, а саме №№ 111, 126, 143 ,160, 161, 162, 163, 164, 209, 210, 211, 214, 217, 219, 220, 223.

Пунктом 1.2 Договору №13 визначено, що майнові права - це всі права на Об'єкти нерухомості, які належать ТОВ «Проект В» на підставі Договору №3-01/11 від 05.04.2011 (з усіма змінами та доповненнями), укладеним між ТОВ «Проект В», ДП «Житлоінбуд» та ТОВ «Форум-Інвест», який є невід'ємною частиною Договору №3-02/03 на будівництво житла в порядку пайової участі від 17.02.2003 року, укладеного між ДП «Житлоінбуд» при УДО України та ТОВ «Форум-Інвест» (з усіма змінами та доповненнями).

Відповідно до п. 2.2 Договору №13 на момент укладення даного договору завершено будівництво Об'єктів нерухомості та підтверджено їх готовність до експлуатації (Сертифікат серія КВ №16411024005, виданий 03.08.2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві).

Пунктом 3.1 Договору №13 передбачено, що майнові права на об'єкти нерухомості передаються Продавцем Покупцю шляхом підписання акта прийому-передачі.

Покупець здійснює оформлення права власності на Об'єкти нерухомості шляхом отримання свідоцтв про право власності в порядку, передбаченому чинним законодавством. Даний договір разом з іншими документами є правовою підставою для оформлення Покупцем права власності (п. 3.2 Договору №13).

Як зазначив суд першої інстанції, реальність виконання договірних зобов'язань сторонами підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: банківських виписок (а.с. 67-69), платіжних доручень (а.с. 70-85), податкової накладної (а.с. 172), видаткової накладної (а.с. 173), а також, як встановлено судом першої інстанції, актом прийому-передачі від 18.01.2014 року.

Крім того, Окружним адміністративним судом м. Києва встановлено, що за наслідками виконання зобов'язань за Договором №13 Позивач оформив набуття права власності на Об'єкти нерухомості, а саме машиномісця №160, 161, 162, 163, 164, 211, 217, 219, 214, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії свідоцтв про право власності на нерухоме майно (а.с. 113, 115, 117, 119, 121, 123, 125, 127, 196), а також витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 114, 116, 118, 120, 122, 124, 126, 128, 197).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними укладених Позивачем з ТОВ «Проект В» немає, оскільки реальність господарської операції підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а твердження Відповідача про відсутність у ТОВ «Проект В» ресурсів для створення об'єктів нерухомості спростовується тим, що машиномісця перебували у власності контрагента Позивача на підставі пайової участі (фінансування) у будівництві. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, доказів наявності у сторін договорів мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем надано не було.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи документів, останні містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства, оскільки висновки останнього ґрунтуються виключно на матеріалах акту ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.07.2014 року №577/26-57-22-04-10/37392001 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Проект В» щодо підтвердження господарських відносин із платниками за січень 2014 року».

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладених Позивачем договорів.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано Відповідачем, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Проект В» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарської операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача або його контрагента з фіктивним суб'єктам господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Стенд-Інвест», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, посилання Апелянта на використання у ході перевірки Позивача акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Проект В» колегія суддів оцінює критично, оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стейд-Інвест» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.