Постанова

від 08.09.2010 по справі 2а-6240/10/0870

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2010 року 12 год. 17 хв. Справа № 2а-6240/10/0870

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лазаренко М.С.

при секретарі Гончаренко Н.А.

за участю представників

від позивача: Доновський О.М., Бардаков В.В., Барський А.О., Ярмош Н.Є.

від відповідача: Драч В.М.

розглянув в відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-2000»

до: Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

про визнання нечинними податкових повідомленнь-рішеннь

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест-2000» звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про визнання не чинними податкових повідомленнь-рішеннь Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Запоріжжя: № 0003742302/0 від 29.07.2010 р. з податку на прибуток підприємств, на загальну суму 440 994,00 грн., в тому числі основного платежу 293 996,00 грн. та штрафних санкцій на суму 146 998. 00 грн. та № 0003752302/0 від 29.07.2010 р. з податку на додану вартість, на загальну суму 352 795,50 грн., в тому числі основного платежу 235 197, 00 грн. та штрафних санкцій на суму 117 598, 50 грн.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити та дали пояснення в їх обґрунтування аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідачем подані заперечення проти позову, відповідно до яких відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позову відмовити, зазначаючи що висновки, викладені в акті перевірки є обґрунтованими, а винесені податкові повідомлення-рішення є законними та дав відповідні пояснення.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 22.06.2010 р. по 16.07.2010 р. Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя на підставі направлень від 22.06.2010р. №0390 та від 06.07.2010 №0457 проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-2000» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.03.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 31.03.2010р., за результатами якої було складено Акт перевірки №114/23-2/30791173 від 16.07.2010р.

На підставі Акту перевірки Відповідачем 29 липня 2010 року були винесені податкове повідомлення-рішення від 29.07.2010р. №0003742302/0 та податкове повідомлення-рішення від 29.07.2010 року 0003752302/0.

Як вбачається з Акту перевірки, перевіркою встановлено наступні порушення:

1) ч. 5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 662, 655 та 656 ЦК України, п. 1.32, п.1.43 ст. 1, ст. 3, п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 293 996. 00 грн., у тому числі:

- 2008 рік - 84 507, 00 грн.;

- півріччя 2009 р. - 133 360, 00 грн.;

- 3 квартал 2009 р. - 103 888, 00 грн.;

- 2009 рік - 187 653, 00 грн.;

- 1 квартал 2010 р. - 21 836, 00 грн.

2) ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, п. 1.7. п. 1, п.п.7.4.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97- ВР від 03.04.1997р. (із змінами та доповненнями), п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 235 197, 00 грн., в тому числі:

- за жовтень 2008 р. - 59 188, 00 грн.

- за грудень 2008 р. - 8 418, 00 грн.

- за квітень 2009 р. - 18 833, 00 грн.

- за травень 2009 р. - 19 192, 00 грн.

- за червень 2009 р. - 34 014, 00 грн.

- за вересень 2009 р. - 11 071, 00 грн.

- за жовтень 2009 р. - 40 403, 00 грн.

- за листопад 2009 р. - 14 210,00 грн.

- за грудень 2009 р. - 12 399, 00 грн.

- за березень 2010 р. - 17 469, 00 грн.

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Щодо податкового-повідомлення-рішення від 29.07.2010р. №0003742302/0 судом встановлено наступне:

В Акті перевірки зазначено, що між ТОВ «Еверест-2000» та ПП «Смерш» було укладено два договори поставки, відповідно до яких ПП «Смерш» зобов'язується поставити, а ТОВ «Еверест-2000» прийняти та оплатити металопродукцію - Договір поставки № 04.11-02 від 04.11.2005 р. та Договір поставки № 01.04-01 від 01.04.2009 р.

Акт перевірки містить перелік видаткових накладних, платіжних доручень, які підтверджують виконання сторонами умов зазначених договорів. В акті наведено бухгалтерські проводки ТОВ «Еверест-2000», які свідчать про відображення даних операцій в бухгалтерському обліку на підставі зазначених документів.

Однак, оскільки за інформацією відповідача, ПП «Смерш» не знаходиться за юридичною адресою, не відповідає на телефонні дзвінки, до ДПІ звітує з нульовими показниками, відповідно до Ухвали суду по справі № 19/58/10 від 05.05.2010 р. має стан «припинено, але не знято з обліку», а також його Свідоцтво платника ПДВ анульовано 21.04.2010 р., (с. 13 Акту перевірки), відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Еверест-2000» не могло здійснювати витрати на отримання товару для використання у власній господарській діяльності з метою отримання доходу.

У відношенні операцій з контрагентом - постачальником ТОВ «Бревіс Контіненталь» (код ЄДРПОУ 35499344) (с. 14- 18 Акту перевірки) перевіряючими зазначено наступне.

В Акті перевірки вказано, що між ТОВ «Еверест-2000» та ТОВ «Бревіс Континенталь» було укладено Договір поставки № 1.10-08 від 01.10.2008 р., відповідно до умов якого ТОВ «Бревіс Контіненталь» зобов'язується поставити, а ТОВ «Еверест-2000» прийняти та оплатити металопродукцію.

Акт перевірки містить перелік видаткових накладних, платіжних доручень, які підтверджують виконання сторонами умов зазначеного договору. В акті наведено бухгалтерські проводки ТОВ «Еверест-2000», які свідчать про відображення даних операцій в бухгалтерському обліку на підставі зазначених документів.

Однак, оскільки за інформацією Відповідача, ТОВ «Бревіс Контіненталь» Постановою Господарського суду Запорізької області від 13.05.2010 р. у Справі № 19/91/10 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру (с. 17 Акту перевірки), Відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Еверест-2000» не могло здійснювати витрати на отримання товару для використання у власній господарській діяльності з метою отримання доходу.

З встановлених фактів, що наведені на стор. 8-17 Акту перевірки перевіряючими встановлено, що фінансово-господарська діяльність постачальників: ПП «Смерш» та ТОВ «Бревіс Континенталь» здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності ПП «Смерш» та ТОВ «Бревіс-Континенталь», у зв'язку з чим правочини є фіктивними, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників у перевіряємому періоді, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Еверест-2000» та підприємствами-постачальниками ПП «Смерш» та ТОВ «Бревіс Континенталь» здійсненні без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч.1, 2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Суд вважає дані висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам та не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Зокрема, правочин не може бути визнаний недійсним через його порушення однією зі сторін, яким би істотним воно не було (натомість, це може бути підставою для односторонньої відмови від правочину чи одностороннього розірвання договору).

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст.203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів), тобто укладення правочину:

ч. 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства;

ч. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

ч. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

ч. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Як зазначено в Акті перевірки, підставою визнання договорів поставки недійсними є те, що ці договори не спричиняють реального настання правових наслідків (п.5 ст.203 ЦК України). Проте, виходячи з вищенаведених приписів закону, за цією підставою договір може бути визнано недійсним лише в судовому порядку та лише сторонами договору. Не зважаючи на цю обставину, відповідачем в Акті перевірки необґрунтовано вважає договір недійсним саме з цих підстав.

Згідно статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

За частиною другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

До того ж, як зазначив Пленум Верховного Суду України у п.5 Постанови від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509 від 04.12.1990 (із змінами та доповненнями) - «Функції державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій», до функцій податкових органів не входить визнання договорів нікчемними або не визнання операцій по здійсненню таких правочинів господарською діяльністю підприємства та т.і.

Додатково слід зазначити, що відповідно до п.п. 2.3.4. п. 2.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 р., зареєстрованим в Мінюсті України 25.08.2005 р. за N 925/11205, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтвердження доказами, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відтак, посадовими особами відповідача, перевищено повноваження в частині визнання правочинів, укладених між позивачем та ПП «Смерш», ТОВ «Бревіс Контіненталь», нікчемними.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України, встановлено свободу договору. Тобто сторони вільні в укладені договору, визначені умов договору, тощо. З огляду на наведені принципи, Відповідачеві не надано право визначати дійсність договорів в залежності від наявності у сторін договору складів, чисельності персоналу, місця передачі товару та переходу права власності на нього, умови його транспортування тощо. Відповідачем не наведено жодного нормативного акту який би обґрунтовував таку позицію контролюючого органу.

Суб'єкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Відсутність у контрагентів ТОВ «Еверест-2000» власних складських приміщень не може свідчити про відсутність у них права власності на металопродукцію. Товар зберігався на складах за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гліссерна, 14, які ПП «Смерш» орендувало на підставі Договору оренди нерухомого майна № 08 2008/12 від 02.01.2008 р..

ТОВ «Еверест-2000», набувши право власності на цей товар, сплативши його вартість, здійснило його подальшій продаж ПФ «Сплав-ТВ», що підтверджується наданими на перевірку договором, видатковими накладними, та іншими первинними документами, та не було досліджено перевіряючими, що підтверджено представником відповідача в судовому засіданні.

Мета, склад і принцип підготовки фінансової звітності та вимоги до визначення і

розкриття її елементів визначені «Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку»,

затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за№391/3684.

За змістом положення витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зменшення капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХП «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Пунктом 2 статті 3 зазначеного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік» від 16.07.99 року N 996-XIV: «Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.9.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік» від 16.07.99 року N 996-XIV: «Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із п.п. 1.1 п. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. №168/704, положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємства, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 1.2. п. 1 цього Положення передбачено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 №334/94-ВР, «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою».

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями. « до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті».

Відповідно до пп. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. № 334/94-ВР: «Датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для товарів - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг)».

Згідно з положеннями пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат:

- витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час);

- суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам;

- будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з положеннями п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 cm.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Позивачем факт використання придбаних у ПП «Смерш», ТОВ «Бревіс Контіненталь» товарів у власній господарській діяльності підтверджено відповідними доказами - договорами купівлі-продажу, у тому числі з покупцями Позивача, яким зазначені товари було відчужено за роздрібними цінами, рахунками-фактурами, видатковими та прибутковими товарними накладними, платіжними дорученнями, дорученнями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Правочини між позивачем та ПП «Смерш», ТОВ «Бревіс Контіненталь» відповідають вимогам чинного законодавства України, при їх укладенні сторонами досягнуто згоди з усіх суттєвих умов; предметом правочинів є товари, що не обмежені в цивільному обороті України; правочини сторонами було виконано - товар передано, грошові кошти сплачено. В Акті перевірки відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження протилежного.

В свою чергу, «видаткова накладна» є первинним документом бухгалтерського обліку, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт здійснення операції передачі певного товару від постачальника до покупця.

Саме на підставі цих накладних підприємство формувало валові витрати у відповідних звітних періодах.

Таким чином, вірність та обґрунтованість формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. Особами, що проводили перевірку, не доведено, що придбання металопродукції не пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Щодо податкового повідомлення рішення від 29.07.2010 року 0003752302/0 судом встановлено наступне.

Актом перевірки встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 235 197,00 грн. за період з 01.10.2008р. по 31.03.2010 р., тим самим порушено вимоги п. 1.7. п. 1, п.п.7.4.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97- ВР від 03.04.1997р. (із змінами та доповненнями).

На думку відповідача, порушення відбулося внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, які виписані постачальниками позивача - ПП «Смерш», ТОВ «Бревіс Контіненталь». Такі податкові накладні отримані без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Згідно з п. 2.1 ст.2 Закону «Про податок на додану вартість», платником податку є будь-яка особа, яка: здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Відповідно до п. 7.2.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

е) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як встановлено п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Згідно п.п.7.2.4 цього пункту право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

З вказаного слідує, що в разі видачі контрагентами, зареєстрованими як платники ПДВ, покупцю податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, передбаченими законом, останній має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Таким чином, приписами Закону України «Про податок на додану вартість» визначений тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат зі сплати ПДВ у ціні товару - відсутність податкової накладної. Всі правочини з ПП «Смерш», ТОВ «Бревіс Контіненталь» підтверджені податковими накладними, які містять всі реквізити, передбачені п.п.7.2.1 п.7.2 cт.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення». ПП «Смерш», ТОВ «Бревіс Контіненталь» на момент здійснення господарських операцій знаходились на податковому обліку як платники ПДВ, їх свідоцтва про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення цих господарських операцій не були анульовані, правочини з цими господарськими суб'єктами, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) «у разі коли товари (роботи, послуги) виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III (із змінами та доповненнями), у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом , на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до пунктів 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 ст. 9 Закону «Про ПДВ» реєстрація діє до дати її анулювання.

Крім того, суд звертає увагу, що в акті перевірки відповідачем чітко вказано, що ПП «Смерш» визнано банкрутом 05.05.2010 р. (Ухвала суду по Справі № 19/58/10, с. 13 Акту перевірки ), а ТОВ «Бревіс Контіненталь» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру 13.05.2010 р (Постанова суду по Справі № 19/91/10, с. 17 Акту перевірки).

Таким чином, відповідач прямо вказує, що під час здійснення господарських операцій Позивача із ПП «Смерш», ТОВ «Бревіс Контіненталь», останні не були визнані банкрутами та мали належним чином зареєстровані свідоцтва платника податку на додану вартість.

Таким чином, вірність та обґрунтованість формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. Особами, що проводили перевірку, не доведено, що придбання металопродукції не пов'язано з господарською діяльністю Позивача.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вище викладене, за результатами розгляду спору, суд вважає, що висновки Акту перевірки не підтверджені належними доказами щодо виявлених порушень, податковим органом не доведено правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим суд визнає вимоги позивача обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 11, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №0003742302/0 від 29.07.2010 року, винесене Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі м. Запоріжжя

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №00003752302/0 від 29.07.2010 року, винесене Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі м. Запоріжжя

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-2000» судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанову в повному обсязі буде виготовлено відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України.

Копію постанови у повному обсязі сторони можуть отримати 21 вересня 2010 року.

Суддя (підпис) М.С. Лазаренко

Постанову виготовлено у повному обсязі 20 вересня 2010 року.