Ухвала

від 14.04.2015 по справі 815/5487/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.04.2015р. м. Київ К/800/5809/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року

у справі №815/5487/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вилайн» (надалі - ТОВ «Вилайн»)

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі - ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області)

про визнання протиправними дій, протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

У вересні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом в якому поставлено питання про визнання протиправними дії ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області при здійсненні позапланової документальної виїзної перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 16.07.2014 року №0002402206 та №0002392200.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не надано доказів, які б доводили факт поставки товарів на його адресу та те, що він мав справу з контрагентами, які є добропорядними платниками податків, фактично здійснюють підприємницьку діяльність та декларують свої податкові зобов'язання з ПДВ, то висновок податкового органу про безтоварність таких угод є вірним.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 16 липня 2014 року №0002392200 та №0002402206.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій ставить питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року та просить залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій контролюючим органом була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Вилайн» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ТВ Транс», ТОВ «Стіл Петролеум», ПП «Адвертайм Столиця», ТОВ «Епро-Дівайс», ТОВ «К-Левер», ТОВ «Маркет Трейд», ТОВ «ОМФЛ» у квітні 2012р. - березні 2013р., про що складено акт №3681/22-03/26248140 від 02.07.2014 року.

Під час проведення перевірки, на думку податкового органу було встановлено порушення позивачем, зокрема, 138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.6 ст.198, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 235122,00грн. та заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 276806,00грн.

За наслідками проведеної перевірки та апеляційного узгодження ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 16.07.2014 року: №0002392200, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 352685,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції - 117562,00грн.; №0002402206, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 415209,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції - 138403,00грн.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи документами, що основною господарською діяльністю підприємства є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту та оптова торгівля іншими товарами господарського призначення. Також, у період який перевірявся ТОВ «Вилайн» були укладені договори поставки паперу офісного та поліграфічного, стретч-плівки та канцелярських товарів, зокрема: з ТОВ «Маркет-Трейд» договір №5389 від 03 травня 2012 року, з ПП «Адвертайм Столиця» договір №5871 від 26 жовтня 2012 року, з ТОВ «Стіл Петролеум» договір №5610 від 30 липня 2012 року, з ТОВ «Епро-Дівайс» договір №5651 від 01 серпня 2012 року, з ТОВ «ТВ Транс» договір №5583 від 27 червня 2012 року, з ТОВ «К-Левер» договір №5870 від 23 жовтня 2012 року, з ТОВ «ОМФЛ» договір №5580 від 02 серпня 2012 року.

Відповідно до акту перевірки, під час її проведення суб'єкт владних повноважень дійшов до висновку, що надані позивачем до перевірки документи не мають ознак первинних документів, оскільки фактичного здійснення господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами не було.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції цілком вірно та обґрунтовано виходив з наступного.

В силу приписів ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України .

Згідно з п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.2. ст. 138, п.139.2 ст.139 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як вбачається з п.198.1, п.198.2 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); тримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 стю198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 ст.201 цього Кодексу).

Виходячи з наведених правових норм, можливо зробити висновок, що вони дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що в даному випадку, обставини справи та зібрані в ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентами мали товарний - реальний характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання. До зазначених висновків суд апеляційної інстанції дійшов дослідивши під час судового розгляду договори поставки, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, акти звіряння та банківські виписки. Також, судом зауважено, що наведені первинні документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Також слід зазначити, що посилання податкового органу на ряд актів перевірок державних податкових інспекцій вищезазначених контрагентів позивача, зокрема щодо неможливості проведення зустрічної звірки, є необґрунтованими, оскільки звірки фактично не проводились і обставини щодо вказаних господарських операцій податковим органом реально не встановлювались, а при перевірці та звірці господарські операції саме з позивачем податковим органом не досліджувались.

Слід зазначити, що як вбачається з матеріалів справи та акта перевірки, відповідними судовими рішеннями було встановлено невідповідність актів про неможливість проведення зустрічних звірок вимогам податкового законодавства України.

Крім того, відповідно до акту перевірки, вона була призначена на виконання постанови слідчого першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м.Києві.

Разом з тим матеріали справи не містять обвинувального вироку і іншого судового рішення, за результатами розгляду кримінальної справи.

В силу приписів п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України , платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами , і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно ст.16 Податкового кодексу України обов'язком платника податків є, зокрема: ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подача до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплата податків та зборів в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, відповідальність за сплату до бюджету грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість несе кожна конкретна особа - платник податку, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України серед критеріїв/принципів/, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону , за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто у урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватись на припущеннях, тим більше коли йдеться про майнову відповідальність.

Поряд з цим, слід також зазначити, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. При невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник.

Отже, оцінюючі зібрані по справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог та визнання протиправними й скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 16.07.2014 року №0002402206 та №0002392200.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

О.В. Муравйов