Ухвала

від 16.04.2015 по справі 2а-9574/10/1570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/60573/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,

при секретарі судового засіданні Гончар Н.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Адреса здоров'я» (далі - Товариство)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.04.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2011

зі справи № 2-а-9574/10/1570

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.05.2010 № 0003462301/0, від 01.06.2010 № 0003462301/01 та від 30.06.2010 № 00003462301/02, згідно з якими позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 78407 грн. (у тому числі 52271 грн. за основним платежем та 26136 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.04.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2011, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції підтримали правову позицію відповідача у справі відносно того, що передача позивачем орендодавцеві поліпшень орендованих основних фондів у зв'язку з припиненням договору оренди є операцією поставки, яка включається до бази оподаткування ПДВ.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даної справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що в силу вимог підпункту 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» операція з повернення орендованого майна орендодавцю не утворює об'єкт оподаткування ПДВ.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.12.2009, оформлену актом від 23.04.2010 № 5551/23-4/33139445. Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено, що за договором оренди від 09.03.2006, укладеним Товариством (орендар) з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (орендодавці), позивач отримав у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 172,0 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. У період дії цього договору було проведено ремонт та модернізацію цього приміщення з відображенням здійснених поліпшень у складі основних фондів 1 групи. У зв'язку з достроковим припинення дії названого договору оренди позивач повернув орендодавцям зазначене приміщення за актом приймання-передачі від 13.04.2009 разом з проведеними поліпшеннями без відшкодування їх вартості.

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ став висновок Інспекції про те, що залишкова вартість здійснених позивачем поліпшень в орендованому приміщенні (яка станом на 01.04.2009 складала 261 353 грн.), яке було в подальшому повернуто орендодавцеві, утворює самостійний об'єкт оподаткування ПДВ, позаяк проведені орендарем поліпшення орендованого приміщення були безоплатно передані разом з об'єктом оренди.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, суди обох попередніх інстанцій послалися на порушення позивачем вимог пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», якою кваліфіковано як поставку основних виробничих фондів або невиробничих фондів їх безоплатну передачу особі, не зареєстрованій платником податку.

Втім така правова оцінка обставин справи є передчасною.

Так, згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

В силу вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 названого Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно з частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 775 ЦК наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

За правилами частин першої, другої статті 776 ЦК поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 778 ЦК передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

У справі, що розглядається, для надання правової кваліфікації розглядуваній операції з передачі позивачем здійснених поліпшень орендодавцям необхідно дослідити зміст договору оренди та перелік проведених поліпшень.

Так, розділом 8 договору оренди від 09.03.2006 визначено перелік обладнання, встановлення якого є обов'язком орендаря; пунктом 8.3 цього ж договору передбачено обов'язок орендаря погодити план реконструкції та всі види робіт, що плануються у приміщенні, у пункті 8.4 договору визначено порядок розподілу вартості затрат на проведення проектних робіт між учасниками договору. Пунктом 9.5 договору наведено перелік поліпшень (як відокремлюваних, так і невідокремлювальних), які передаються орендодавцеві після закінчення терміну оренди без відшкодування їх вартості орендарю.

З огляду на вищенаведені законодавчі положення та умови зазначеного договору судам слід було встановити, які саме поліпшення орендованого майна були здійснені платником та передані орендодавцеві після припинення договору оренди, а також перевірити, чи були погоджено Товариством проведення спірних поліпшень. Адже у разі якщо позивач замовив роботи з облаштування та ремонту орендованого об'єкта для його підтримання у належному стані з метою використання у власній господарській діяльності, а не з ціллю їх подальшої реалізації (передачі) орендодавцеві, поставки у розумінні передачі результатів виконаних робіт однією особою іншій, як це визначено у пункті 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», не виникає.

Також для цілей оподаткування слід встановити, чи були проведені поліпшення віддільними від орендованого приміщення без його пошкодження. Адже після припинення дії договору оренди перехід права власності на невіддільні поліпшення від Товариства до орендодавців відбутися не міг, оскільки орендоване приміщення з невід'ємними поліпшеннями являє собою єдину неподільну річ, яка належить на праві власності орендодавцю. Частинами ж другою, четвертою статті 778 ЦК передбачено виникнення права власності у орендаря лише на відокремлені поліпшення, а також на новостворену річ у результаті таких поліпшень.

Оскільки прийняття правильного по суті спору рішення вимагає додаткового встановлення обставин даної справи, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для усунення вказаних недоліків та ухвалення за наслідками цього рішення у відповідності з вимогами статті 159 КАС.

Для цього під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно встановити перелік проведених позивачем робіт з ремонту, поліпшення та модернізації орендованого приміщення, встановити порядок проведення цих робіт, вид здійснених поліпшень (віддільні чи невіддільні), з урахуванням висновків та вказівок Вищого адміністративного суду, викладених у цій ухвалі, встановити, чи відбулася поставка результатів проведених поліпшень у розумінні пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» та на підставі цього визначити дійсний обсяг прав та обов'язків позивача як платника податків у розглядуваних правовідносинах.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Адреса здоров'я» задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2011 зі справи № 2-а-9574/10/1570 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: О.В. Карась судді:І.Я. Олендер А.О. Рибченко