Постанова

від 21.04.2015 по справі 916/5111/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р.Справа № 916/5111/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Головея В.М., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Хоменко Я.І. - за дорученням

від відповідача: Чикаленко О.Л. - за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Приватного малого підприємства "Автосервіс"

на рішення господарського суду Одеської області

від 17 лютого 2015 року

у справі № 916/5111/14

за позовом Приватного малого підприємства "Автосервіс"

до Дочірнього підприємства "Одеський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 716.256 грн. 96 коп.

ВСТАНОВИЛА:

18.12.2014 р. Приватне мале підприємство "Автосервіс" (далі позивач, Підприємство) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Дочірнього підприємства "Одеський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі відповідач, Компанія ) про стягнення грошових коштів в сумі 716.256 грн. 96 коп.

Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором поставки від 28.02.2006 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, а саме бензину марок А-80, А-95, А-92 та дизельного палива, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 692879 грн. 40 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу а ще й 23377 грн. 56 коп. пені, а також відшкодувати понесені судові витрати на сплату судового збору за подання позову в сумі 14325 грн. 14 коп.

У відзиві відповідач позовні вимоги Підприємства не визнавав та вважав їх безпідставними, посилаючись на те, що договір поставки укладено з філією "Одеська ДЕД" ДП "Одеський облавтодор", яка не має статусу та повноважень юридичної особи. Так в договорі зазначено довіреність від 18.07.2005р. № 15-1/67, однак позивачем даний документ суду не надано, тому визначити обсяг цивільної дієздатності начальника філії на укладання даного договору неможливо. Окрім того, надані позивачем накладна №68 від 29.02.2012р. та видаткові накладні №133 від 21.03.2013р., №134 від 21.03.2013р., №140 від 31.03.2013р., №141 від 30.03,2013р., №142 від 10.04.2013р., №149 від 11.04.2013р., №150 від 17.04.2013р., №153 від 18.04.2013р., №162 від 30.04.2013р., №175 від 22.05.2013р., №189 від 31.05.2013р., №213 від 29.06.2013р., №239 від 31.07.2013р., №255 від 28.08.2013р., №256 від 28.08.2013р., №263 від 31.08.2013р., №265 від 31.08.2013р. не виповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки: в них не міститься посилань на договір, в них не міститься посилань на довіреності, згідно яких було отримано ПММ; неможливо ідентифікувати особу, яка отримала ПММ згідно цих видаткових накладних. Також, позивачем не надано первинних документів, на підставі яких було складено дані видаткові накладні, а саме довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей відповідачем або його філією. Крім того акт звірки розрахунків не може підтверджувати наявність або відсутність заборгованості.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.02.2015 року (суддя Гут С.Ф.) у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що договір, укладений між філією "Одеська дорожня експлуатаційна дільниця" ДП "Одеський облавтодор" ВАТ "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" в особі начальника філії Ткача В.А.. на підставі положення та довіреності від 18.07.2005 р. № 15-1/67, що свідчить про підписання спірного договору з боку відповідача уповноваженою особою.

Водночас, місцевий суд дійшов до висновку, що надані позивачем видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей не містять певних реквізитів, оскільки в них відсутні зміст господарської операції, а саме посилання на їх видачу позивачем саме за договором, а тому ці докази, не є у розумінні ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ст. ст. 32, 34 ГПК України, належними доказами, які б підтверджували факт поставки та отримання товару відповідачем, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі .

Скарга мотивована тим, що, по-перше, між сторонами у справі укладено лише один договір та цей факт не заперечується відповідачем, по-друге, в усіх видаткових накладних визначений зміст господарської операції, а саме: назва товару, одиниця виміру, ціна та сума. Приписи Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не зобов'язують позивача у видаткових накладних обов'язково посилатися на договір. Крім того, на підставі кожної видаткової накладної видавались, зокрема, податкові накладні, рахунки-фактури, а також по кожній видаткові накладній підписувались додаткові угоди до договору та, крім того, відповідачем була здійснена часткова оплата за поставлений товар.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 28.02.2006 р. між сторонами у справі укладено договір поставки за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити та передати у власність покупця (відповідача) товар, а саме: бензин марок А-80, А-95, А-92 та дизельне паливо, а останній зобов'язався, в порядку та на умовах визначених цим договором, прийняти та оплатити цей товар.

Посилання відповідача на те, що названий договір з його боку підписаний, не уповноваженою на це особою правомірно не прийняті місцевим судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно п. 1.1 Положення про філію, затвердженого наказом ДП "Одеський облавтодор" від 29.05.2002 р. № 3 - філія "Одеська ДЕД" створена як відособлений структурній підрозділ ДП "Одеський облавтодор" та п. 3.1 названого Положення визначено, що вказана філія не є юридичною особою. Однак, відносини філії з іншими суб'єктами підприємницької діяльності будуються на підставі договорів, що укладаються і доручень Компанії.

З преамбули договору від 28.02.2006 р. видно, що останній від імені відповідача був підписаний начальником філії "Одеська дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Одеський облавтодор" ВАТ "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" п. Ткачем В.А. При цьому, останній пред'явив позивачеві Положення про філію та довіреність Компанії від 18.07.2005 р. № 15-1/67 на укладання цього договору, тому, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що начальник філії - п. Ткач В.А. мав повноваження на укладання договору відповідно до названої довіреності Компанії, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Згідно до п. 9.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому.

Відповідно до п. 1.3. договору поставка товару здійснюється партіями, згідно до поданої заявки покупця. На кожну партію товар оформлюється рахунок, накладна та податкова накладна.

Будь-яких інших договорів з лютого 2006 по теперішній час між сторонами у справі не вчинялось, а тому колегія суддів вважає, що позивач саме на виконання умов вищеназваного договору передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 692879 грн. 40 коп., що підтверджується видатковими накладними, а саме: № 256 від 28.08.2013 р. на суму 5250 грн., № 255 від 28.08.2013 р. на суму 45706 грн. 75 коп., № 265 від 31.08.2013 р. на суму 1982 грн. 51 коп., № 263 від 31.08.2013 р. на суму 20285 грн. 76 коп., №2 13 від 29.06.2013 р. на суму 77726 грн. 18 коп., № 239 від 31.07.2013 р. на суму 125296 грн. 84 коп., № 175 від 22.05.2013 р. на суму 23225 грн. 60 коп., № 189 від 31.05.2013 р. на суму 77371 грн. 18 коп., № 149 від 11.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 153 від 18.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 150 від 17.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 142 від 10.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 140 від 31.03.2013 р. на суму 29774 грн. 20 коп., № 141 від 30.03.2013 р. на суму 23420 грн. 56 коп., № 162 від 30.04.2013р. на суму 82662 грн. 53 коп., № 133 від 21.03.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 134 від 21.03.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп. та накладною № 68 від 29.02.2012р. на суму 39360 грн., а всього на загальну суму 692879 грн. 40 коп., які підписані обома сторонами та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень щодо якості, вартості та кількості отриманого товару. Товар був виданий позивачем відповідачеві на підставі довіреностей останнього на отримання товарно-матеріальних цінностей № 208 від 01.08.2013 р., № 179 від 25.07.2013 р., від 11.03.2013 р., № 65 від 10.02.2013 р., № 71 від 31.03.2013 р. Також, позивачем були видані податкові накладні, зокрема, № 14 від 28.08.2013 р. на суму 5250 грн., № 15 від 28.08.2013 р. на суму 45706 грн. 75 коп., № 28 від 31.08.2013 р. на суму 1982 грн. 51 коп., № 24 від 31.08.2013 р. на суму 20285 грн. 76 коп., № 22 від 29.06.2013 р. на суму 77726 грн. 18 коп., № 26 від 31.07.2013 р. на суму 125296 грн. 84 коп., № 9 від 22.05.2013 р. на суму 23225 грн. 60 коп., № 32 від 31.05.2013 р. на суму 77371 грн. 18 коп., № 8 від 11.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 11 від 18.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 9 від 17.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 2 від 10.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 40 від 31.03.2013 р. на суму 29774 грн. 20 коп., № 47 від 30.03.2013 р. на суму 23420 грн. 56 коп., № 35 від 30.04.2013р. на суму 82662 грн. 53 коп., № 16 від 21.03.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 15 від 21.03.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп. та № 30 від 29.02.2012 р. на суму 39360 грн., а всього на загальну суму 692879 грн. 40 коп. (а.с.55-72), які відповідно до приписів ст. 201.7 Податкового кодексу України є документами, що підтверджують факт поставки товару.

На підставі вищезазначених документів позивачем були виставлені відповідачеві відповідні рахунки-фактури на оплату отриманого товару.

При цьому, посилання відповідача на недоліки у довіреностях № 208 від 01.08.2013 р., № 179 від 25.07.2013 р., від 11.03.2013 р., № 65 від 10.02.2013 р., № 71 від 31.03.2013 р. не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову з огляду на те, що недоліки у довіреностях не спростовують факт отримання відповідачем товару за договором від 28.02.2006 р.

Відповідно до п. 4.1. договору, оплата проводиться у національній грошовій одиниці на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі рахунків-фактур протягом 10 днів після отримання товару.

Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що відповідач оплатив отриманий ним товар на загальну суму 692879 грн. 40 коп. матеріали справи не містять та таких доказів, всупереч вимогами ст. 33 ГПК України, відповідачем суду не надано.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу в загальній сумі 692.879 грн. 40 коп. місцевий суд виходив з того, що надані позивачем видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей не містять певних реквізитів, оскільки в них відсутні зміст господарської операції, а саме посилання на їх видачу позивачем саме за названим договором, а тому ці документи не є у розумінні ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ст. ст. 32, 34 ГПК України належними доказами, які б підтверджували факт поставки та отримання товару відповідачем, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

Однак, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Як однозначно вбачається з матеріалів справи, зокрема, з видаткових накладних, зокрема, № 256 від 28.08.2013 р. на суму 5250 грн., № 255 від 28.08.2013 р. на суму 45706 грн. 75 коп., № 265 від 31.08.2013 р. на суму 1982 грн. 51 коп., № 263 від 31.08.2013 р. на суму 20285 грн. 76 коп., № 213 від 29.06.2013 р. на суму 77726 грн. 18 коп., № 239 від 31.07.2013 р. на суму 125296 грн. 84 коп., № 175 від 22.05.2013 р. на суму 23225 грн. 60 коп., № 189 від 31.05.2013 р. на суму 77371 грн. 18 коп., № 149 від 11.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 153 від 18.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 150 від 17.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 142 від 10.04.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 140 від 31.03.2013 р. на суму 29774 грн. 20 коп., № 141 від 30.03.2013 р. на суму 23420 грн. 56 коп., № 162 від 30.04.2013р. на суму 82662 грн. 53 коп., № 133 від 21.03.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп., № 134 від 21.03.2013 р. на суму 23468 грн. 80 коп. та № 68 від 29.02.2012р. на суму 39360 грн., а всього на загальну суму 692879 грн. 40 коп. всі ці накладні засвідчені безпосередньо печатками як позивача, так і відповідача на кожній видатковій накладній окремо.

Згідно п 3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампі (затвердженої наказом МВС України 11.01.99 № 17 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1999 р. за № 264/3557) відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів підприємницької діяльності, інших організаційних форм підприємництва, діяльність яких передбачена чинним законодавством України.

За таких обставин відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність користування його печаткою, а також особисто відповідає за її використання, тобто за засвідчення видаткових накладних цією печаткою, що свідчить про отримання останнім товару за вищезазначеними накладними на загальну суму 692879 грн. 40 коп., внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Належних та допустимих доказів того, що при складанні вищевказаних видаткових накладних на загальну суму 692879 грн. 40 коп. позивачем або будь-якими іншими особами були скоєні протиправні дії, що тягнуть за собою кримінальну, адміністративну або цивільну відповідальність в матеріалах справи не міститься, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що ці накладні є належними та допустимими доказами у справі.

Доводи відповідача про те, що у видаткових накладних відсутні посилання на договір ніяким чином не спростовують факт отримання товару відповідачем, так як останнім не доведений факт існування між сторонами будь-яких інших договірних відносин, а асортимент товару відповідає асортименту, вказаному в інших податкових накладних за договором від 28.02.2006 р. та додаткових угодах до нього.

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказані видаткові накладні, на які позивач посилається в обґрунтування заявлених вимог, оформлені з порушенням ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, не містять в собі посилань на довіреності, видані відповідачем на отримання матеріальних цінностей, у зв'язку з чим не доводять факту поставки товару.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Так, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не містять вимог щодо доказів поставки товарів.

Згідно преамбули вказаного Закону ним визначаються правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. При цьому, ст. 9 Закону, на яку посилається відповідач та суд першої інстанції, визначає підставу для бухгалтерського обліку господарських операцій - первинні та зведені облікові документи, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Отже, норми вказаного Закону не регулюють спірні правовідносини, оскільки предметом спору не є правильність ведення сторонами бухгалтерського обліку або складання фінансової звітності. Даний Закон не містить вимог щодо підтвердження факту передачі товарів певними доказами - документами з визначеними ст. 9 Закону реквізитами, а неточність або неповнота відповідних даних у первинних облікових документах є підставою лише для застосування до відповідальних за ведення бухгалтерського обліку винних осіб визначеної чинним законодавством відповідальності.

Ці висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, нормах чинного законодавства та сформованій судові практиці, зокрема, постановах Вищого господарського суду України від 24.03.2015 р. по справі № 904/6094/14, від 24.03.2015 р. по справі № 912/1668/13, від 22.04.2012 р. по справі № 19/164/2011, від 08.10.2009 р. по справі № 39/157, від 29.11.2011 р. по справі № 5023/4746/2011.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що вищезазначені видаткові накладні мали бути оцінені судом першої інстанції за правилом, визначеним ст. 43 ГПК України, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, у т.ч. актом звірки взаємних розрахунків (а.с.8).

Акти взаєморозрахунків згідно сталої практики підписуються головними бухгалтерами підприємств , які складають ці акти і саме головні бухгалтери згідно їх посадовому стану та посадових інструкції несуть відповідальність за вірність даних щодо фінансової діяльності підприємства, в тому числі щодо даних про здійснення розрахунків та наявності заборгованості. Цей акт скріплено печаткою відповідача, тому відповідно до п 3.4.1. вищезазначеної Інструкції, що затверджена наказом МВС України 11.01.99 N 17 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1999 р. за N 264/3557 саме керівник відповідача повинен був контролювати законність користування печаткою та відповідати за її використання, тобто за поставлення її на зазначеному акті звірки взаєморозрахунків.

З огляду на викладене судова колегія вважає, що вищезазначений акт є ще одним із належних доказів у справі наявності заборгованості відповідача перед позивачем за отриманий товар за договором.

Відповідно до п. 4.1. договору відповідач повинний був здійснити оплату отриманого товару у строк:

- за видатковою накладною № 68 у строк до 11.03.2013 р. (включно), так як 10.03.2013 р. припало на вихідний день - неділю, а тому відповідно до ч. 3 ст. 51 ГПК України, останній день строку є перший наступний за ним робочий, тобто 11.03.2013 р. (включно),

- за видатковими накладними № 133 та № 134 у строк до 01.04.2013 р. (включно), так як 31.03.2013 р. припало на вихідний день - неділю, а тому відповідно до ч. 3 ст. 51 ГПК України, останній день строку є перший наступний за ним робочий, тобто 01.04.2013 р. (включно),

- за видатковою накладною № 140 у строк до 10.04.2013 р. (включно),

- за видатковою накладною № 141 у строк до 09.04.2013 р. (включно),

- за видатковою накладною № 142 у строк до 22.04.2013 р. (включно), так як 20.04.2013 р. та 21.04.2013 р. припало на вихідні дні - суботу та неділю відповідно, а тому відповідно до ч. 3 ст. 51 ГПК України, останній день строку є перший наступний за ним робочий, тобто 22.04.2013 р. (включно),

- за видатковою накладною № 149 у строк до 22.04.2013 р. (включно), так як 21.04.2013 р. припало на вихідний день - неділю, а тому відповідно до ч. 3 ст. 51 ГПК України, останній день строку є перший наступний за ним робочий, тобто 22.04.2013 р. (включно),

- за видатковою накладною № 150 у строк до 29.04.2013 р. (включно), так як 27.04.2013 р. та 28.04.2013 р. припало на вихідні дні - суботу та неділю відповідно, а тому відповідно до ч. 3 ст. 51 ГПК України, останній день строку є перший наступний за ним робочий, тобто 29.04.2013 р. (включно),

- за видатковою накладною № 153 у строк до 29.04.2013 р. (включно), так як 27.04.2013 р. та 28.04.2013 р. припало на вихідні дні - суботу та неділю відповідно, а тому відповідно до ч. 3 ст. 51 ГПК України, останній день строку є перший наступний за ним робочий, тобто 29.04.2013 р. (включно),

- за видатковою накладною № 162 у строк до 10.05.2013 р.,

- за видатковою накладною № 175 у строк до 03.06.2013 р., так як 01.06.2013 р. та 02.06.2013 р. припало на вихідні дні - суботу та неділю відповідно, а тому відповідно до ч. 3 ст. 51 ГПК України, останній день строку є перший наступний за ним робочий, тобто 03.06.2013 р. (включно),

- за видатковою накладною № 189 у строк до 10.06.2013 р.,

- за видатковою накладною № 213 у строк до 09.07.2013 р.,

- за видатковою накладною № 239 у строк 12.08.2013 р., так як 10.08.2013 р. та 11.08.2013 р. припало на вихідні дні - суботу та неділю відповідно, а тому відповідно до ч. 3 ст. 51 ГПК України, останній день строку є перший наступний за ним робочий, тобто 12.08.2013 р. (включно),

- за видатковими накладними № 255 та № 256 у строк до 09.09.2013 р., так як 07.09.2013 р. та 08.09.2013 р. припало на вихідні дні - суботу та неділю відповідно, а тому відповідно до ч. 3 ст. 51 ГПК України, останній день строку є перший наступний за ним робочий, тобто 09.09.2013 р. (включно),

- за видатковою накладною № 263 у строк до 10.09.2013 р.,

- за видатковою накладною № 265 у строк до 10.09.2013 р.

Оскільки, відповідач ані в остаточний строк до 10.09.2013 р., ані до сьогоднішнього часу не оплатив отриманий товар вартістю 692879 грн. 40 коп., то колегія суддів вважає, що з Компанії на користь Підприємства на підставі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України підлягає стягненню зазначена сума боргу.

У п. 7.3. договору сторонами погоджено, що за прострочення платежу Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Так як, ані законом, ані умовами договору не встановлений інший порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, то колегія суддів вважає, що правовідносини сторін регламентуються вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому з позивач мав право нарахувати відповідачеві пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, виходячи з наступного розрахунку: Пеня = С х 2УСД х Д : 100, де С - сума боргу за період, УСД - облікова ставка НБУ, Д - кількість днів просрочення. Але, ці нарахування повинні здійснюватись за кожною видатковою накладною окремо з урахуванням суми простроченого зобов'язання саме за цією накладною, часу виникнення прострочення виконання зобов'язання, 6-ти місячного строку цього нарахування та облікової ставки НБУ, що діяла у той період часу, зокрема,

- за видатковою накладною № 68 від 29.02.2013 р., виходячи із суми боргу 39360 грн. за період з 12.03.2013 р. по 12.09.2013 р. у розмірі 1423 грн. 79 коп. за розрахунком:

Облікова ставка НБУ за період з 12.03.2013 р. по 09.06.2013р. становила 7,500%, а тому облікова ставка за день становила 0,020% (7,500%/365=0,020%), внаслідок чого за вказаний період підлягає нарахуванню пеня в сумі 727 грн. 89 коп.(39360*0,020*90/100=727,89).

Облікова ставка НБУ за період з 10.06.2013 р. по 12.08.2013р. становила 7,000%, а тому облікова ставка за день становила 0,019% (7,000%/365=0,019%), внаслідок чого за вказаний період підлягає нарахування пеня в сумі 478 грн. 62 коп.(39360*0,019*64/100=478,62).

Облікова ставка НБУ за період з 13.08.2013 р. по 12.09.2013р. становила 6,500%, а тому облікова ставка за день становила 0,0178, внаслідок чого за вказаний період підлягає нарахуванню пеня в сумі 217 грн. 28 коп.(39360*0,0178*31/100=217,28), а всього за видатковою накладною № 68 підлягає нарахуванню пеня у загальній сумі 1423 грн. 79 коп.

Аналогічні розрахунки розміру пені повинні були бути здійснені позивачем за кожною видатковою накладною окремо з урахуванням суми простроченого зобов'язання саме за цією накладною, часу виникнення прострочення виконання зобов'язання, 6-ти місячного строку цього нарахування та облікової ставки НБУ, що діяла у той період часу.

Однак, позивач, всупереч вимогам вищенаведеного законодавства, умов укладеного договору пред'явив до суду вимоги щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 23377 грн. 56 коп., виходячи із загальної суми боргу за всіма видатковими накладними в розмірі 692879 грн. 40 коп. та за період часу з 28.10.2013 р. по 28.04.2014 р. безпідставно пов'язуючи початок строку порушення зобов'язання відповідачем з моментом отримання останнім претензії, а не з п. 4.1. договору, яким чітко визначено, що оплата отриманого товару проводиться у національній грошовій одиниці на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі рахунків-фактур протягом 10 днів після отримання товару.

При викладених обставинах позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача 23377 грн. 56 коп. пені, виходячи з суми боргу 692879 грн. 40 коп. за період часу з 28.10.2013 р. по 28.04.2014 р. та облікової ставки НБУ, що діяла у той період часу задоволені бути не можуть, так як вони прямо суперечать законодавству України та умовам укладеного договору, а суд позбавлений можливості вийти за межі заявленого позову та за власною ініціативою здійснити правильний розрахунок розміру пені та при цьому змінити як час її нарахування, так і суми боргу на які підлягає нарахуванню ця пеня, а тому заявлений позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Так як, позовні вимоги й апеляційна скарга підлягають задоволенню на 96,73% (позов заявлений на 7716256,96 грн., а підлягає задоволенню на 692879,40 грн.), то відповідач на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України повинний відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі: 13856 грн. 70 коп. - на сплату судового збору за подання позову та 6928 грн. 35 коп. - на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Оскільки, при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та його висновки не відповідають обставинам справи, то колегія суддів вважає за необхідне це рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного малого підприємства "Автосервіс" - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 17.02.2015 року у справі № 916/5111/14 - скасувати.

Позов Приватного малого підприємства "Автосервіс" - задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Одеський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Приватного малого підприємства "Автосервіс": 692.879 грн. 40 коп. - боргу та 13856 грн. 70 коп. - понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову, а в решті частині позову - відмовити.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Одеський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Приватного малого підприємства "Автосервіс": 6928 грн. 35 коп. - понесених судових витрат по справі на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.04.2015 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Головей В.М.

Ярош А.І.