Рішення

від 23.04.2015 по справі 580/2082/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №580/2082/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Бакланов Р. В. Номер провадження 22-ц/788/871/15 Суддя-доповідач - Левченко Т. А. Категорія - 55

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Левченко Т. А.,

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі Сумської області

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 20 листопада 2014 року

у справі за позовом, поданим представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Лебединський автотранс 15942», третя особа: управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі Сумської області про перерахунок заробітної плати та спонукання до видачі довідки про заробітну плату, -

в с т а н о в и л а:

14.11.2014 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, вимоги мотивує тим, що у 1986 році позивач перебував у трудових відносинах з Лебединським автотранспортним підприємством 18037, правонаступником якого є ПАТ «Лебединський автотранс 15942». У період з 22.07.86 року по 23.08.86 року він був відряджений підприємством для участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. На даний час він має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, 2 групу інвалідності. 20.10.14 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок заробітної плати та видачу довідки про заробітну плату в зоні відчуження в 1986-1990 роках. Відповідачем було відмовлено в перерахунку та видачі зазначеної довідки. Позивач вважає що дії відповідача є протиправними та такими, що порушують право на гідну оплату праці. Крім того порушено право позивача на перерахунок пенсії відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи», тобто призначення пенсії виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження, у розмірі відшкодування фактичних витрат. Тому просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_3 за роботу в зоні відчуження а саме: збільшити на 100% тарифну ставку з врахуванням відповідної кратності оплати праці, 60% премії тарифної ставки. Зобов'язати відповідача надати нову довідку про заробітну плату встановленого зразка за період виконання ОСОБА_3 робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 22.07.86 року по 23.08.86 рік.

Рішенням суду від 20 листопада 2014 року позов задоволено.

Зобов'язано ПАТ «Лебединський автотранс 15942» здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_3 за роботу в зоні відчуження з 22.07.86 року по 23.08.86 року, а саме збільшити на 100% тарифну ставку з врахуванням відповідної кратності оплати праці, 60% премії тарифної ставки.

Зобов'язано ПАТ "Лебединський автотранс 15942" надати довідку про заробітну плату встановленого зразка за період виконання ОСОБА_3 робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 22.07.86 року по 23.08.86 року.

Вирішено питання щодо судових витрат. В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі Сумської області. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову. В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Вважають, що позивачу видавалась відповідна довідка встановленого зразка, до якої була включена заробітна плата за роботу в зоні відчуження. Підстави ж для перерахунку заробітної плати позивача за вказаний ним період відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі Сумської області Лукавенко І.І., вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у 1986 році працював водієм у Лебединському автотранспортному підприємстві правонаступником якого є ПАТ «Лебединський автотранс 15942», що підтверджується копією його трудової книжки та архівної довідки (а. с. 8 , 9).

Працюючи водієм на Лебединському автотранспортному підприємстві 15942, ОСОБА_3 був відряджений в зону Чорнобильської АЕС для участі в ліквідації аварії з 22 липня 1986 року по 23 серпня 1986 року і йому була за цей період нарахована та виплачена заробітна плата, про що йому АТП-15942 видана довідка № 189 від 1994 року (а. с. 15), та довідка ВАТ «Лебединський автотранс-15942» № 43 від 02.02.11 року (а. с. 16).

Позивач відноситься до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та йому встановлена друга група інвалідності по причині захворювання пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 с з вкладкою НОМЕР_2 та копією довідки МСЕК (а. с. 7; 12; 14).

На звернення позивача до ПАТ «Лебединський автотранс 15942» з проханням проведення перерахунку заробітної плати за період з 22 липня 1986 року по 23 серпня 1986 року з підвищенням на 100 % тарифної ставки та 60 % премії тарифної ставки, йому було відмовлено у зв'язку з тим, що відсутні первинні документи щодо таких виплат, оскільки зазначені виплати фактично не здійснювалися (а. с. 18, 19).

Задовольняючи позов представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що за нормами законодавства, які розповсюджуються на спірні правовідносини, права позивача є порушеними, а його позовні вимоги - обґрунтованими.

Утім з такими висновками суду погодитися неможливо, оскільки вони ґрунтуються на поверховому з'ясуванні обставин спору та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Посилаючись на постанову ЦККПРС, Президії ВР СРСР, РМ СРСР і ВЦРПС від 07 травня 1986 року № 524-156, постанову РМ УРСР від 08 травня 1986 року № 168-5 та постанову РМ СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195, як на підставу задоволення позову, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що першими двома постановами керівникам підприємств і організацій надавалося саме право проводити оплату праці працівників, безпосередньо зайнятих на роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, по збільшених до 100 % тарифних ставках і посадових окладах, конкретний розмір яких мав установлюватися з урахуванням складності й терміновості виконуваних робіт.

Звідси слідує, що ці норми щодо підвищення зарплати не були імперативними і не могли застосовуватися відносно всіх без виключення учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Третя ж із перелічених вище постанов лише розширила коло осіб, на яких мала розповсюджуватися дія постанови від 07 травня 1986 року № 524-156, та теж надавала право керівникам міністерств і відомств та їх заступникам проводити оплату праці працівників, зайнятих на роботах по ліквідації наслідків аварії у відповідних зонах небезпеки, в розмірах, передбачених розпорядженням РМ СРСР від 17 травня 1986 року № 964 рс.

Пункт 4 постанови від 05 червня 1986 року № 665-195 передбачав установлення працівникам підприємств, організацій і установ, виконуючим роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і попередженням забруднення навколишнього середовища, додаткову оплату праці за роботу в нічний час в розмірі 35 процентів погодинної тарифної ставки (окладу) за кожний час роботи в нічний час і максимальний розмір премії - 60 відсотків тарифної ставки (окладу) на місяць. Про це йшлося і в п. 4 постанови РМ УРСР і УРРПС від 10 червня 1986 року № 207-7.

Щодо цього виду оплати праці, який мав заохочувальний характер, то Міністерство соціальної політики України у листі від 16 липня 2013 року № 1119/20/132-13, який за теорією права, теж є одним із його джерел, зазначило, що за нормами постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 07 травня 1986 року № 153/10-43 премія за роботу працівника в зоні ЧАЕС виплачувалася відповідно до діючого на підприємстві (в організації) положення про преміювання. Оскільки розмір премії встановлювався для кожного працівника окремо, - для підвищення їхнього розміру на 60 відсотків всім працівникам підстав немає.

Якщо ж розрахунки не було проведено своєчасно, донарахування провадяться при наявності табеля обліку робочого часу (в оригіналі) за період роботи в зоні відчуження, завіреного підприємством, установою чи організацією, що відповідали за проведення конкретних робіт в зоні відчуження, чи іншого документу первинного бухгалтерського обліку, складеного у рік виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами).

Згідно з ч. 2 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

З наведеного слідує, що усупереч з вимогами ст. 58, 59, 60 ЦПК України позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Зокрема, він не довів того, що під час роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у нього у встановленому законом порядку виникло право на отримання збільшеної на 100 % тарифної ставки з урахуванням відповідної кратності оплати праці та премії у розмірі 60 % тарифної ставки.

За таких умов колегія не може визнати право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, порушеним.

На підставі викладеного оскаржене рішення суду згідно з нормами п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303; 304; 307 ч. 1 п. 2; 309 ч. 1 п. п. 1, 4; 314; 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі Сумської області задовольнити.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 20 листопада 2014 року в даній справі скасувати.

У задоволенні позову, поданого представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Лебединський автотранс 15942», третя особа - Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі, про перерахунок заробітної плати та спонукання до видачі довідки про заробітну плату відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -