Ухвала

від 05.03.2015 по справі 804/1171/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

05 березня 2015 рокусправа № 804/1171/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.

суддів: Дадим Ю.М. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Пасічника А.М.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 року по справі № 804/1171/14 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0009071703 від 13.12.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі яких було винесено оскаржуване податкове-повідомлення рішення не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки правочини між Позивачем та його контрагентами відповідають вимогам чинного законодавства, при його укладенні сторонами було досягнуто згоди з усіх суттєвих умов, умови договорів сторонами було виконано, а грошові кошти було сплачено.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відсутність документів, які б підтверджували факт перевезення товарно-матеріальних цінностей не є імперативною ознакою відсутності реальних наслідків укладених правочинів, оскільки чинне законодавство не передбачає обов'язкової наявності товарно-супровідних документів для подальшого формування витрат.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга непідлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Відповідача була проведене докаментальна позапланова невиїзна перевірка дотримання вимог податкового та іншого законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_1) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Продсервіслюкс» (код ЄДРПОУ 38198165) за березень - травень 2013 року, ТОВ «Імпексбуд» (код ЄДРПОУ 38113699) за березень 2013 року та ТОВ «ТК Сімплекс» (код ЄДРПОУ 38548199) за липень 2013.

В Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем:

- ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_2 при придбанні ТМЦ.

- п.201.1, п.201.10, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого, завищений податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму 136490.00 грн. у тому числі по періодах:

- березень 2013 року на 55341.00 грн.;

- квітень 2013 року на 25496.00 грн.;

- травень 2013 року на 26187.00 грн.;

- липень 2013 року на 29466.00 грн.;

На підставі зазначеного акту, 13.12.2013 року Відповідачем було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0009071703, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 170612.50 грн., в тому числі за основним платежем - 136490.00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 34122.50 грн.

Не погодившись з обґрунтованістю винесення зазначеного податкового повідомлення рішення, Позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Правомірність винесення податкового повідомлення рішення №0009071703 від 13.12.2013 року є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення рішення діяв на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із системного аналізу зазначених матеріально-правових норм вбачається, що до підстав формування платником податків податкового кредиту віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг). Факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, сума податкового кредиту, яка на думку податкового органу була завищена та зазначена в оскаржуваному податковому повідомленні рішенні, була сформована на підставі господарських відносин позивача з такими контрагентами, як ТОВ «Продсервіслюкс», ТОВ «Імпексбуд» та ТОВ «ТК «Сімплекс».

Так, господарські відносини Позивача з ТОВ «Продсервіслюкс» були засновані на підставі договору поставки №174 від 01.03.2013 року, в пункті 1 якого було зазначено, що Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в ассортименті, кількості та за цінами вказаними у накладних, які є невідємною частиною цього договору.

Договірні відносини Позивача з ТОВ «Імпексбуд» здійснювались на підставі Договору про надання послуг №147 від 01.03.2013 року, у пункті 1 якого було визначено, що в порядку та на умовах визначених цим договором, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату наступні послуги (надалі іменуються послуги): послуги по організації пошива, а Замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.

Господарські відносини Позивача з ТОВ «Торгова Компанія «Сімплекс» були засновані на підставі договору поставки №704 від 31.05.2013 року, у пункті 1 якого було встановлено, що Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором Товар в ассортименті, кількості та за цінами, вказаних у накладних, які є невідємною частиною цього Договору.

На думку податкового органу, зазначені договори є нікчемними, оскільки в ході перевірки була встановлена відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ФОП ОСОБА_2 від ТОВ «Продсервіслюкс», ТОВ «Імпексбуд» та ТОВ «ТК «Сімплекс», що в даному випадку свідчить про безпідставність формування Позивачем податкового кредиту на їх підставі.

Всупереч доводам Відповідача, Позивач надав до суду копії документів, які на його думку є первинними та належним чином фіксують факт здійснення господарських операцій, які суд апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити.

В обґрунтування реальності здійснення господарської операції, заснованій на підставі договору про надання послуг №147 від 01.03.2013 року, Позивачем було надано до суду копії податкових накладних №936 від 28.03.2013 року, №1003 від 29.03.2013 року, №269 від 11.03.2013 року №269, №309 від 12.03.2013 року, видаткових накладних №32815 від 28.03.2013 року, №32922 від 29.03.2013 року, №31101 від 11.03.2013 року, №31202 від 12.03.2013 року.

Доводивши реальність здійснення господарської операції, заснованій на підставі договору поставки №174 від 01.03.2013 року, Позивачем було надано до суду копії податкових накладних №225 від 19.03.2013 року, №62 від 06.03.2013 року, №4 від 01.03.2013 року, №47 від 05.03.2013 року, №24 від 04.03.2013 року, №182 від 12.03.2013 року, №66 від 04.04.2013 року, №24 від 02.04.2013 року, №201 від 15.04.2013 року, видаткових накладних №31933 від 19.03.2013 року, №30632 від 06.03.2013 року, №30151 від 01.03.2013 року, №30549 від 05.03.2013 року, №30451 від 04.03.2013 року, №40401 від 04.04.2013 року, №40203 від 02.04.2013 року, №41501 від 15.04.2013 року, копії сертифікатів якості.

На підтвердження здійснення господарської операції, заснованій на підставі договору поставки №704 від 31.05.2013 року, Позивачем було надано до суду копії податкових накладних №250 від 08.07.2013 року, №1111 від 17.07.2013 року, №1610 від 22.07.2013 року, №917 від 15.07.2013 року, №1713 від 23.07.2013 року, №275 від 09.07.2013 року, № 14 від 01.07.2013 року, №2204 від 29.07.2013 року, видаткових накладних №см-0708064 від 08.07.2013 року, № см-0717053 від 17.07.2013 року, №см-022047 віл 22.07.2013 року, №см-0715056 від 15.07.2013 року, №см-0723059 від 23.07.2013 року, см-0709060, № см-0701079 від 01.07.2013 року, №см-0729062 від 29.07.2013 року, сертифікатів якості.

Отже, на підтвердження виконання умов договорів, Позивачем було надано до суду копії податкових накладних, видаткових накладних та сертифікатів якості.

Аналізуючи надані Позивачем документи у своїй сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що вони належним чином не фіксують фактичне здійснення господарської операції та не можуть вважатися первинними з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Як вже зазначалося, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договорами поставки №174 від 01.03.2013 року та №704 від 31.05.2013 року, Позивачем було надано до суду копії сертифікатів якості, які за умовами зазначених договорів посвідчують відповідність продукції вимогам відповідних стандартів або технічних умов.

Водночас, зазначені сертифікати не фіксують факт здійснення господарських операцій, оскільки з їх змісту неможливо встановити їх відповідність товару, який постачався та його належність до контрагентів постачальників з якими Позивач укладав угоди, що свідчить про неможливість визнання їх первинними документами.

Також, відповідно до п.3.2. договору про надання послуг №147 від 01.03.2013 року, здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється Актом приймання-передачі надання послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 робочих днів після фактичного надання послуг.

Але, копії актів приймання-передачі наданих послуг за зазначеним договором Позивачем до суду наданні не були.

Отже, Позивачем не було належним чином обґрунтований факт прийняття товарів на підставі договорів поставки №174 від 01.03.2013 року та №704 від 31.05.2013 року, та прийняття послуг на підставі договору про надання послуг №147 від 01.03.2013 року.

Зокрема, як вбачається з п.1.2 договору поставки №174 від 01.03.2013 року, поставка товару на склад Покупця здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника.

При цьому, Позивачем не було надано до суду жодних документів, які б підтверджували факт здійснення транспортування товару від ТОВ «Продсервіслюкс» до Позивача.

Також, Позивачем не були надані до суду документи, які б підтверджували факт транспортуванням товару за договором поставки №704 від 31.05.2013 року.

Отже, Позивачем не було належним чином обґрунтовано факт здійснення транспортування товару в межах договорів поставки №174 від 01.03.2013 року та №704 від 31.05.2013 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що критерієм зменшення бази оподаткування податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу, а відтак, на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою отриманих товарів, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичну поставку постачальником конкретних видів товару (послуг), а також докази на підтвердження пов'язаності між собою первинних документів на підтвердження фактичного виконання договору.

Наданими позивачем документами належним чином не обґрунтовано реальність здійснення господарських операцій, натомість наведені відповідачем докази щодо відсутності у контрагентів позивача будь-яких первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, які б свідчили про здійснення ними господарських операцій та ведення господарської діяльності, свідчать про відсутність у позивача законних підстав для віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в рахунок господарських операцій із контрагентами ТОВ «Продсервіслюкс», ТОВ «Імпексбуд» та ТОВ «ТК «Сімплекс».

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо обгрунтованості винесення Відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення рішення №0009071703від 13.12.2013 року, оскільки витрати для цілей визначення податкового кредиту та визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість не підтверджені належним чином складеними первинними документами, що зумовлює відсутність у позивача підстав для формування податкового кредиту за господарськими правовідносинами ТОВ «Продсервіслюкс», ТОВ «Імпексбуд» та ТОВ «ТК «Сімплекс»..

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 року є обґрунтованою та законною, а підстави для її скасування відсутні.

На підставі наведеного, керуючись, ч.3 ст.160, ст. 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 року по справі № 804/1171/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: Ю.М. Дадим

Суддя: С.А. Уханенко