Ухвала

від 09.04.2015 по справі 826/1113/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2015 р. м. Київ К/800/22871/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ай Ес Груп»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року

у справі № 826/1113/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ай Ес Груп»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ай Ес Груп» (далі - ТОВ «Компанія «Ай Ес Груп»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС; відповідач), в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо винесення податкових повідомлень-рішень № 0006902250 від 29 грудня 2012 року та № 0006912250 від 29 грудня 2012 року, а також скасувати названі акти індивідуальної дії.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ТОВ «Компанія «Ай Ес Груп», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Компанія «Ай Ес Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПМК «ПРОЕКТБУД» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт № 577/22-511/33787133 від 19 листопада 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006902250 від 29 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 26 336,00 грн. (26 335,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0006912250 від 29 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 22 996,00 грн. (21 517,00 грн. - основний платіж, 1 479,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 22.1 статті 22, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «ПМК «ПРОЕКТБУД» з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій.

Такий висновок податковим органом зроблено з урахуванням актів перевірок постачальника позивача (№ 338/22-205/37176585 від 04 вересня 2012 року та № 469/23-611/37176585 від 21 листопада 2011 року), в яких викладено думки про те, що укладені зазначеною юридичною особою з контрагентами правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

Крім того, відповідач посилався на пояснення директора ТОВ «ПМК «ПРОЕКТБУД» ОСОБА_4 щодо його непричетності до фінансово-господарської діяльності названого товариства, а також на висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці № 50 від 23 лютого 2012 року, в якому зазначено, що підписи в установчих документах та податковій звітності ТОВ «ПМК «ПРОЕКТБУД» за 2011 рік від імені ОСОБА_4 виконано іншою особою.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог повністю, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що фінансово-господарські операції між позивачем та ТОВ «ПМК «ПРОЕКТБУД» носять характер недійсного правочину та проведені виключно з метою ухилення ТОВ «Компанія «Ай Ес Груп» від сплати податків, тобто з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу валових витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не дослідили обставин реальності здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у контрагента, а обмежились виключно посиланням на недоліки правореалізуючих документів та порушення ТОВ «ПМК «ПРОЕКТБУД» податкової дисципліни.

Проте, слід враховувати, що у разі підтвердження дійсного виконання відповідних господарських операцій певні недоліки первинних документів, зокрема, їх підписання невстановленою особою є свідченням недобросовісності постачальника та не можуть слугувати підставою для притягнення платника податків-покупця до відповідальності.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від іншої особи, зокрема, від дотримання контрагентом податкової дисципліни. Тобто, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні такої особи.

А відтак, у розглядуваній ситуації суду для правильного вирішення спору необхідно дослідити всі первинні документи, з'ясувати, яким чином транспортувались спірні товарно-матеріальні цінності та де зберігались, встановити обставини щодо подальшого використання платником продукції у власній господарській діяльності, зокрема, перевірити доводи товариства про реалізацію придбаного в ТОВ «ПМК «ПРОЕКТБУД» товару кінцевим споживачам.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ай Ес Груп» задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.