Ухвала від 14.04.2015 по справі 826/6013/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2015 р. м. Київ К/800/35945/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника відповідача - Хітька В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Центр»

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2013

у справі № 826/6013/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Центр»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Центр» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Державної податкової служби № 00100122280 від 15.11.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014, у задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Рекламне агентство «Центр» з питань дотримання вимог цивільного, податкового та іншого законодавства та правильності нарахування та сплати податку на додану вартість при проведенні господарських операцій з ТОВ «Альфакем Україна», ТОВ «Компанія Алексус ЛТД» та ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» за період з 01.03.2011 по 30.04.2012, складено акт № 1763/22-80/34354981 від 29.10.2012, в якому зафіксовано порушення: п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками звітних періодів, в розмірі 3 488 986,03 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 15.11.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0010122280 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 256 661 грн., в т.ч.: 3 488 986 грн. основного платежу та 767 675 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Рекламне агентство «Центр» та ТОВ «Альфакем Україна», ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» та ТОВ «Компанія Алексус ЛТД» було укладено договори про надання послуг із розміщення реклами.

На підтвердження виконання зазначених договорів до суду були надані договори, податкові накладні, банківські виписки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні акти виконаних робіт по договорам, докази передачі виконавцям матеріалів (інформацію, макети тощо), доказів погодження отриманих послуг, доказів розміщення рекламної продукції, звітів про хід виконаних робіт; сторонами договорів не було належним чином виконано умови договорів в повному обсязі.

Однак, такі висновки судів є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами - ТОВ «Альфакем Україна», ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» та ТОВ «Компанія Алексус ЛТД», а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товарів (послуг), що придбані платником податку; руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Для вирішення спору важливе значення також має встановлення факту реєстрації та перебування контрагентів платника податку в стані платників податку на додану вартість, що надає право таким платникам видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише висновками акту про неможливість проведення зустрічної звірки даних контрагента платника податку на додану вартість.

Крім того, судами не було враховано, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого ч. 1 ст. 71 зазначеного Кодексу обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Судам слід врахувати, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Центр» задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2013 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний