Постанова

від 15.09.2015 по справі 826/6013/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15 вересня 2015 року 11 год. 00 хв. № 826/6013/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Центр» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва (також жалі - суд) від 02 серпня 2013 року відмовлено повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Центр» (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 15 листопада 2012 року №0010122280 (далі - оскаржуване рішення) .

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для нового розгляду та вирішення справи визначено суддю Данилишина В.М.

Відповідною ухвалою суду справу прийнято до провадження та її призначено до розгляду у судовому засіданні, а також відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , допущено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) .

У ході нового судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому, на обґрунтування якого надано письмові докази, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 03 серпня 2015 року судом, згідно з ч. 4 ст. 122 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015 року вбачається, що рішення судів попередніх інстанцій скасовано у зв'язку з тим, що ними не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Альфакем Україна», ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» та ТОВ «Компанія Алексус ЛТД», а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість (далі - ПДВ) в ціні товарів (послуг), що придбані платником податку; руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Отже, Вищий адміністративний суд України наголосив, що судам слід врахувати, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи позицію, викладену в ухвалі суду касаційної інстанції від 14.04.2015 року, у ході нового розгляду справи судом першої інстанції, у тому числі додатково, з'ясовано наступні обставини.

Так, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог цивільного, податкового та іншого законодавства та правильності нарахування та сплати ПДВ при проведенні господарських операцій з ТОВ «Альфакем Україна», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» та ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» за період з 01.03.2011 року по 30.04.2012 рік. За результатами перевірки складено акт від 29.10.2012 року №1763/22-80/34354981 (далі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем: п. 198.6, ст. 198, п. 201. ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 3488986,03 грн., в тому числі по періодам: березень 2011р. - 23946,67 грн.; квітень 2011 р. - 214700,84 грн.; травень 2011 року - 30 838,34 грн.; червень 2011 року - 148800,33 грн.; липень 2011 року - 82558,34 грн.; серпень 2011 року - 76024,99 грн.; жовтень 2011 року - 213181,68 грн.; листопад 2011 року - 441037,01 грн.; грудень 2011 року - 339674,65 грн., січень 2012 року - 410713,66 грн.; лютий 2012 року - 623603,19 грн.; березень 2012 року - 672909,17 грн.; квітень 2012 року -210997,16 грн.

На підставі акту перевірки, 15 листопада 2012 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 3488986,00 грн. за основним платежем у розмірі 767675,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Отже, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Альфакем Україна», ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» та ТОВ «Компанія Алексус ЛТД», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками ПДВ).

Як встановлено судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з ПДВ за рахунок сум податку, сплачених контрагентам у складі ціни наданих рекламних послуг.

З матеріалів справи вбачається, між позивачем та ТОВ «Альфакем Україна», ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» та ТОВ «Компанія Алексус ЛТД» укладено ряд договорів про надання послуг із розміщення реклами.

Як зазначив позивач та не заперечував відповідач, формування податкового кредиту з ПДВ здійснювалось позивачем на підставі податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Альфакем Україна» у загальній сумі 311848,33 грн., від імені «Мембрана Техно-Імпульс» у загальній сумі 990408,19 грн., та ТОВ «Алексус ЛТД» у загальній сумі 2351869,05 грн.

Факт здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами підтверджується наданими позивачем доказами, зокрема податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, банківськими виписками.

На підтвердження виконання умов договорів та використання у власній господарській діяльності позивачем надано до суду фотокопії виконаних послуг, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Отже, суд зазначає, що в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Перевіривши всі документи, які подані позивачем на підтвердження реальності та товарності господарських операцій суд встановив, що вони дійсно складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Так, згідно податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди та відображено у податкових деклараціях з ПДВ.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник ПДВ, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку послуг.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Із системного аналізу положень ПК України, вбачається, що право на формування податкового кредиту з ПДВ виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Отже, господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності.

Стосовно доводів відповідача про деякі недоліки первинних документів, суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Стосовно доводів відповідача щодо недобросовісності контрагентів позивача, а також наявності кримінальних проваджень щодо окремих юридичних осіб, суд зазначає наступне.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, контрагенти включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій «ТОВ «Альфакем Україна», ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» та ТОВ «Компанія Алексус ЛТД» зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник ПДВ (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з надання послуг не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма контрагентами вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі №21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі №2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Щодо посилання податкового органу на те, що стосовно контрагентів позивача порушено кримінальні справи по факту фіктивне підприємництво, суд зауважує наступне.

Частиною 4 ст. 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Також обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду, оскільки норма ч.4 ст. 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб.

Отже, з урахуванням вище викладеного, суд зазначає, що порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій та не може свідчити про наявність підстав для висновків про фіктивність усіх правочинів, які вчинялися, зокрема позивачем.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем протиправно та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Центр» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 15 листопада 2012 року №0010122280.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Центр» (код ЄДРПОУ 34354981) здійснений ним судовий збір у розмірі 2294,00 грн. (дві тисяча двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39561761).

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови . Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин