Постанова

від 16.04.2015 по справі 926/1846/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р. Справа № 926/1846/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" (надалі ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат") за вих. №209 від 27.02.2015р. (вх.№ЛАГС 01-05/1034/15 від 05.03.2015р.)

на рішення господарського суду Чернівецької області від 19.02.2015р.

у справі № 926/1846/14

за позовом: прокурора Шевченківського району міста Чернівці, м. Чернівці

до відповідача-1: Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до відповідача-2: ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат", м. Чернівці

про визнання частково незаконними рішень органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки площею 0,0030 га

за участю учасників судового процесу:

від прокуратури (позивача): Макогон Ю.І. - прокурор (службове посвідчення №020325 від 06.09.2013р.)

від відповідачів: не з'явилися

Прокурору роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 29 ГПК України. Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 19.02.2015р. у справі № 926/1846/14 (суддя Паскарь А.Д.) позовні вимоги задоволено (з врахуванням заяви про зміну предмета позову а.с. 56-62 та ухвали про виправлення описки від 26.02.2014р.). Визнано незаконними:

- пункт 2.3 рішення 11 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 26.08.2011р. №266, відповідно до якого ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" надано дозвіл на влаштування малої архітектурної форми (павільйону для продажу хлібобулочних виробів) та на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0030 га, на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для обслуговування зазначеної малої архітектурної форми на вул. Стасюка, 10-В м. Чернівці;

- пункт 4 рішення 19 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 26.01.2012р. №398, згідно якого ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Стасюка, 10-В м. Чернівці, площею 0,0030 га для укладення договору платною земельного сервітуту терміном на 5 років для влаштування малої архітектурної форми (павільйону для продажу хлібобулочних виробів);

Визнано недійсними договір встановлення земельного сервітуту від 20.02.2012р. № 3 та додаткових договорів до нього №1/36 від 01.02.2013р. та № 2/36 від 17.06.2014р., які укладені між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат". Зобов`язано ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання даного рішення законної сили звільнити та повернути Чернівецькій міській раді земельну ділянку площею 0,0030 га, яка розташована на вул. Небесної сотні, 10-В м. Чернівці, вартістю 43 417,30 грн., кадастровий номер 7310136300:25:002:0219. (ухвала про виправлення описки від 26.02.2014р.). Стягнуто з Чернівецької міської ради в доход державного бюджету судовий збір в сумі 3 654,00 грн. Стягнуто з ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" в доход державного бюджету судовий збір в сумі 1 827,00 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з земельним законодавством ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у якого є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом. Однак, оскаржені позивачем рішення свідчать про те, що земельна ділянка відповідачеві-2 була надана не для усунення недоліків його земельної ділянки, а з метою укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для розміщення МАФів для здійснення комерційної діяльності на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Чернівці. Крім того, відповідач-2 не є землекористувачем або власником сусідніх земельних ділянок. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем-1 норм ст. 134 ЗК України при прийнятті оскаржуваних рішень та укладенні спірного договору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено необ'єктивне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що на території м. Чернівців на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття спірних рішень діяв Порядок встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений рішенням міської ради від 25.02.2010р. №1257, який в судовому порядку незаконним не визнавався та був обов'язковим до виконання всіма підприємствами, установами, організаціями які використовують земельні ресурси територіальної громади м Чернівців. Рішення міської ради № 398 від 26.01.2012р. прийняте відповідно до вказаного Положення. Відтак, на думку апелянта, договір встановлення земельного сервітуту від 20.02.2012р. № 3 відповідає Примірному договору встановлення земельного сервітуту, затвердженого рішенням міської ради від 25.02.2010р. №1257 та узгоджується з вимогами ч.1 ст.648 ЦК України, відповідно відсутні правові підстави для визнання його недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України. Стаття 134 ЗК України не передбачає продажу на земельних торгах права сервітуту.

Окрім того, скаржник вважає відсутніми у прокурора повноваження звертатись із позовом у спірних відносинах.

Згідно довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 05.03.2015р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, Гнатюк Г.М. та Мирутенко О.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.03.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 16.04.2015р.

Прокурор в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідачі участі уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, доказом чого є поштові повідомлення про вручення ухвали суду.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

26.08.2011 р. Чернівецькою міською радою прийнято рішення № 266 "Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту та внесення змін в деякі рішення" (а.с. 23-24).

Пунктом 2.3 даного рішення ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" надано дозвіл на влаштування малих архітектурних форм (павільйонів з продажу хлібобулочних виробів) та на складання проектів відведення земельних ділянок, орієнтовною площею 0,0015 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для обслуговування малої архітектурної форми (павільйонів з продажу хлібобулочних виробів) на вул. Смоленській, напроти будинку № 80 та на вул. І.Стасюка, 10-В, у м. Чернівці.

26.01.2012р. Чернівецькою міською радою прийнято рішення № 398, пунктом 4 якого затверджено проект відведення ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат", зокрема земельної ділянки за адресою: вул. І.Стасюка, 10-В, площею 0,0030 га, для укладення договору платного земельного сервітуту терміном на 1 рік для влаштування малої архітектурної форми (павільйону з продажу хлібобулочних виробів) (а.с. 27).

На підставі вищевказаних рішень 20.02.2012р. між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" було укладено договір встановлення земельного сервітуту № 36, зареєстрований Управлінням Держкомзему у м. Чернівці 30.03.2012р. за № 7310136300250020219501. У п. 2.1 зазначено, що цим договором встановлюється строковий земельний сервітут терміном до 20.02.2013р. (а.с. 36-37).

20.02.2012р. між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" було підписано акт прийому передачі земельної ділянки для встановлення земельного сервітуту для влаштування малої архітектурної форми (павільйон з продажу хлібобулочних виробів) (а.с. 39 на звороті).

27.12.2012р. Чернівецькою міською радою було прийнято рішенням № 725, яким ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" було продовжено термін оренди земельно ділянки за адресою тимчасової споруди по вул. І. Статюка, 10-В до 31.12.2015р. (а.с. 25-26).

01.02.2013р. між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" було укладено додатковий договір № 1/36 до договору встановлення земельного сервітуту № 36 від 20.02.2012р., відповідно до умов якого відносно земельної ділянки, площею 0,0030 га, кадастровий номер 7310136300:25:002:0219, яка розташована на вул. І. Стасюка, 10-В м. Чернівці та відноситься до земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, в інтересах ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" був встановлений сервітут на право влаштування МАФ, продовжено термін дії договору земельного сервітуту до 31.12.2015р. (а.с. 35).

17.06.2014р. між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" було укладено додатковий договір № 2/36, яким внесено зміни до договору встановлення земельного сервітуту № 36 від 20.02.2012р. на земельну ділянку площею 0,0030 га, кадастровий номер 7310136300:25:002:0219, яка розташована на вул. І. Стасюка, 10-В м. Чернівці, в зв'язку з перейменуванням вулиць в місті Чернівцях в п.1.1. договору слова «… на вул. Стасюка Івана, 10-В…» замінено словами «… на вул. Небесної Сотні, 10-В …» (а.с. 34).

Прокурор Шевченківського району м. Чернівці, посилаючись на порушення Чернівецькою міською радою при прийнятті спірних рішень норм чинного законодавства, звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" про визнання незаконними п. 2.3 рішення 11 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 26.08.2011р. №266, п.4 рішення 19 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 26.01.2012р. №398, визнання недійсними договір встановлення земельного сервітуту від 20.02.2012р. №36 та додаткових договорів до нього №1/36 від 01.02.2013р. і №2/36 від 17.06.2014р., які укладені між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат". Просить суд зобов'язати ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" звільнити та повернути Чернівецькій міській раді земельну ділянку площею 0,0030 га, яка розташована на вул. Стасюка, 10-В (назву вулиці змінено на вул. Небесної Сотні, 10-В) м. Чернівці, вартістю 43 417,30 грн., кадастровий номер 7310136300:25:002:0219 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог а.с. 56-62).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV ЗК України.

Поняття, зміст та підстави встановлення і припинення земельного сервітуту визначені главою 32 ЦК України (статті 401 - 406), главою 16 ЗК України (статті 98 - 102).

Згідно зі статтею 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Статтею 99 ЗК України передбачено види земельного сервітуту, перелік яких не є виключним.

Статтею 401 ЦК України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки, надання земельного сервітуту.

Отже, аналізуючи вищевикладені норми права, суд приходить до висновку, що правом подавати вимогу на платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою наділений лише власник або землекористувач земельної ділянки для задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відтак, ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Хоча законодавство не обмежує види сервітутного використання земельної ділянки, однак, спеціальна норма ст. 98 ЗК України обмежує коло осіб, для яких такий сервітут може встановлюватись.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка відповідачеві-2 була надана не для усунення недоліків його земельної ділянки, а з метою укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для розміщення МАФів для здійснення комерційної діяльності на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Чернівці. При цьому, доказів, що відповідач-2 є землекористувачем або/та власником сусідніх земельних ділянок, суду не надано, у зв'язку з чим дана обставина також свідчить про незаконність встановлення земельного сервітуту.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку відповідачами не було доведено наявності таких потреб відповідача-2, які могли бути задоволені винятково шляхом надання йому земельного сервітуту, враховуючи мету, для якої було надано земельний сервітут в даному випадку.

Згідно з п. "в" ст. 12 ЗК України, п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради здійснюють надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України.

Відповідно до приписів ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За своєю суттю, оскаржувані пункти рішень органу місцевого самоврядування передбачають тимчасове платне використання відповідачем-2 земельної ділянки комунальної власності при цьому, зі сплатою коштів, що відповідають орендній платі. Тобто, такі відносини носять характер орендних. Потреба відповідача-2 у встановлені малої архітектурної форми (павільйону) для здійснення його підприємницької діяльності може вирішитись шляхом прийняття міською радою рішення про надання ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" земельної ділянки в користування (оренду) в порядку, встановленому Цивільним і Земельним кодексами України, Законом України "Про оренду земель" та іншим чинним законодавством, що регулює земельні відносини.

Земельним кодексом України, а саме статтями 123, 124, 134, 135 визначено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, права на які підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Статтею 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Проаналізувавши викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку право користування оспорюваною земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавства підлягає продажу на аукціоні та не може надаватися в користування без конкурсу на умовах сервітуту.

Відтак, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при прийнятті спірних рішень, Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства.

Також колегія суддів зазначає, що покликання скаржника на те, що рішенням суду першої інстанції унеможливлюється його діяльність із забезпечення населення хлібопродуктами, не заслуговує на увагу, враховуючи, що скаржник не позбавлений права отримати земельні ділянки на відповідних правових підставах для здійснення такої діяльності.

У відповідність до ч.2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відтак, не приймається до уваги посилання скаржника на "Порядок встановлення сервітуту на земельні ділянки, які перебувають в розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або плануються розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", затверджений рішенням Чернівецької міської ради IV скликання №1257 від 25.02.2010р., як на акт, який підлягає виконанню всіма підприємствами, установами, організаціями, які використовують земельні ресурси територіальної громади м. Чернівці, оскільки зазначений Порядок в частині встановлення земельних сервітутів для розміщення і обслуговування малих архітектурних форм, призначених для провадження підприємницької діяльності суперечить вимогам ст. 401 ЦК України та вимогам норм вищенаведених в ЗК Україні.

Частиною 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відтак, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірні пункти прийнятих Чернівецькою міською радою рішень слід визнати незаконними. Відповідно обраний прокурором Шевченківського району м. Чернівці спосіб захисту порушених відповідачами інтересів держави шляхом визнання незаконними рішень відповідача-1 відповідає законодавству, є ефективним та призводить до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як наслідок, оскаржений договір встановлення земельного сервітуту № 36 від 20.02.2012р. та додаткові договори №1/36 від 01.02.2013р. і № 2/36 від 17.06.2014р., як його невід'ємні додатки, укладені на підставі ухвалених Чернівецькою міською радою оспорюваних незаконних рішень, не відповідають наведеним вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, та підлягають визнанню недійсними.

У відповідності до ст. 406 ЦК України визнання договору, що є підставою для встановлення сервітуту, недійсним є підставою для припинення і самого сервітуту.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення і одним із способів захисту прав є відновлення становища, яке існувало до порушення.

У ч. 3 ст. 207 ГК України зазначено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили та передбачається можливість визнання зобов'язання недійсним на майбутнє.

Враховуючи, що із договорів про встановлення особистих строкових сервітутів випливає, що зобов'язання за цими договорами може бути припинено лише на майбутнє, так як неможливо повернути усе одержане за ним, тому господарський суд, визнаючи ці договори недійсними, приходить до висновку про припинення зобов'язань за ними на майбутнє (п. 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"). Тобто, враховуючи характер такого виду договорів, за якими відновити становище сторін в первинне положення практично неможливо, тому припинення договорів, визнаних судом недійсними, відбувається на майбутнє.

Відповідно до ст. 216 ЦК України по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій все одержане за угодою та, враховуючи, що договір від 20.02.2012р. підлягає припиненню на майбутнє і двостороння реституція за такими договорами не проводиться, то передана земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні відповідача-2 на підставі спірного договору, підлягає поверненню територіальній громаді міста Чернівці (у комунальну власність) у попередньому стані.

Відтак, вимога позивача про зобов'язання ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" звільнити та повернути Чернівецькій міській раді земельну ділянку площею 0,0030 га, яка розташована на вул. Небесної сотні, 10-В м. Чернівці, вартістю 43 417,30 грн., кадастровий номер 7310136300:25:002:0219, правомірно задоволена судом першої інстанції.

Щодо посилань скаржника на те, що прокурор не уповноважений на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів, серед іншого, є також й відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Статтею 36 1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності вищевказаних підстав, з метою представництва громадянина та держави, прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, звертатися до суду з позовом.

Відповідно до рішення Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 року у справі про представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді, прокурор самостійно визначає і обґрунтовує у заяві, в чому полягає порушення інтересів держави.

В силу ст.ст.2, 29 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що здійснення державного контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до Указу Президента України №459/2011 від 13.04.2011р. "Про державну інспекцію сільського господарства України" таким центральним органом виконавчої влади є Держсільгоспінспекція України.

Проте, вказаним Законом не передбачено повноважень щодо звернення названого центрального органу виконавчої влади до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення у комунальну власність.

Разом з тим, таких повноважень не передбачено також і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України №459/2011 від 13.04.2011 року.

Ухвалені відповідачем-1 спірні рішення про надання відповідачу-2 земельної ділянки на підставі земельного сервітуту та укладений відповідачами договір встановлення земельного сервітуту суперечать вищевказаним вимогам законодавства та порушують інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

З огляду на викладене, враховуючи, що у визначеного чинним законодавством державного органу, уповноваженого здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прокурор Шевченківського району м. Чернівці, пред'являючи даний позов в інтересах держави, правомірно набув статусу позивача та правильно визначив і мотивував порушення інтересів держави в даному випадку.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б спростовували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 19.02.2015р. у справі № 926/1846/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати до господарського суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.