Рішення

від 22.04.2015 по справі 910/6437/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2015Справа №910/6437/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІАГРІС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест»

про стягнення 107 513,67 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Федюк І.Ю. - представник за довіреністю від 05.03.15

від відповідача Іщенко С.В. - представник за довіреністю № 01 від 05.03.2015

В судовому засіданні 22.04.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БІАГРІС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» про стягнення 107 513,67 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 24.04.2014 р. між сторонами було укладено договір № 01-2014 на виконання сільськогосподарських робіт, на підставі якого відповідач як замовник доручає, а позивач як виконавець приймає на себе зобов'язання виконати відповідно до умов договору роботи по сільськогосподарському обробітку земельних ділянок на глибину до 15 см, в об'ємі, що визначається у відповідності до підписаних актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). За доводами позивача ТОВ «БІАГРІС» належним чином виконало зобов'язання за договором, виконало роботи на загальну суму 272 100,00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 05.05.2014 р., № 2 від 26.05.2014 та № 3 від 11.06.2014 р. Відповідачем частково виконано зобов'язання за договором та оплачено роботи на суму 194 350,00 грн, а тому борг відповідача на момент подачі позову до суду становить 77 750,00 грн. З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялися претензії на адресу відповідача. Відповідачем надано відповідь на претензії, в якій борг визнав та запевнив, що після збирання та реалізації урожаю проведе розрахунок у повному обсязі. Оскільки борг так і не був оплаченим, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 77 750,00 грн, втрати від інфляції у розмірі 12 865,38 грн, 3% річних у розмірі 1 699,85 грн та пеню у розмірі 15 198,54 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2015 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/6437/15-г та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 08.04.2015.

У судове засідання 08.04.2015 з'явилися представники сторін.

Представник позивача, вимоги ухвали суду виконала, та просила суд задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову, поданої разом із позовною заявою, накласти арешт на грошові кошти відповідача, що обліковуються на рахунках та накласти арешт на належне відповідачу майно.

Представник відповідача проти заяви про забезпечення позову заперечувала та просила суд відмовити у задоволенні вказаної заяви.

Заслухавши представників сторін, дослідивши вказану заяву, суд прийшов до висновку про те, що вона не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї власної ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначає Вищий господарський суд України у своєму Роз'ясненні від 23.08.1994 № 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (п. 8), приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

Крім того, як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 12.12.06р. за № 01-8/2776 "Про деякі питання практики забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

Розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

Забезпечення збалансованості сторін, а також інших учасників судового процесу;

Наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

Імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

За змістом ст. 32 ГПК України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюється на підставі доказів -фактичних даних, які встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому засіданні.

При цьому, докази у відповідності зі ст. 34 ГПК України, повинні відповідати, вимогам належності та допустимості.

В силу ст. 36 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином завіреній копії.

Між тим, як вбачається із заяви позивача про забезпечення позову, остання не містить обґрунтованих доводів чи припущень щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Таким чином, заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин, з якими законодавство пов'язує необхідність для їх вжиття та не підтвердив їх письмовими та належними доказами, а отже, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача надала письмові пояснення по суті спору, відповідно до яких зазначила, що зобов'язання за договором відповідач не виконав через форс-мажорні обставини, про що було проінформовано позивача. А тому просить суд звільнити відповідача від стягнення та сплати штрафних санкцій.

У судовому засіданні 08.04.2015 оголошувалась перерва до 22.04.2015 за усним клопотанням представника відповідача.

У судовому засіданні 22.04.2015 представник позивача наполягала на позовних вимогах у повному обсязі в тому числі пені у розмірі 15 198,54 грн.

Представник відповідача заперечувала в частині штрафних санкцій.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

24 квітня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІАГРІС» (надалі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» (надалі - відповідач, замовник) було укладено договір № 01-2914 на виконання сільськогосподарських робіт (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати відповідно до умов договору роботи по сільськогосподарському обробітку земельних ділянок на глибину до 15 см, в об'ємі, що визначається у відповідності до підписаних актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно з п. 1.2. договору замовник зобов'язується прийняти виконані сільськогосподарські роботи та оплатити їх вартість в порядку та строки, визначені цим договором.

У п. 2.2. договору зазначено, що загальний розмір земельної ділянки, на якій замовник доручає виконавцю виконати роботи орієнтовно складає 1 500 гектар в Овручському районі, Житомирської області. Остаточний розмір земельної ділянки визначається сторонами в акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Вартість робіт за договором визначається з фактичних обсягів робіт та розцінки 150,00 грн за один гектар, в т.ч. ПДВ, і сплачується замовником виконавцю шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 3.1. договору).

Загальна вартість сільськогосподарських робі, фактично виконаних виконавцем за цим договором, фіксується сторонами в акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 3.3. договору оплата за роботи здійснюється замовником протягом 2 (двох) банківських днів з моменту виставлення виконавцем рахунку-фактури. Рахунок-фактура виставляється кожні 7 (сім) календарних дні (кожного понеділка) і по факту виконаних робіт.

Відповідно до п. 8.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (у разі їх наявності) сторін і діє до повного виконання ними зобов'язань.

За доводами позивача ТОВ «БІАГРІС» належним чином виконало зобов'язання за договором та надало послуги на загальну суму 272 100,00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 05.05.2014 р., № 2 від 26.05.2014 та № 3 від 11.06.2014 р. Відповідачем частково виконано зобов'язання за договором та оплачено на суму 194 350,00 грн, а тому борг відповідача на момент подачі позову до суду становить 77 750,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України , договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України , є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України . Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України , за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України , якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до п. 3.3. договору оплата за роботи здійснюється замовником протягом 2 (двох) банківських днів з моменту виставлення виконавцем рахунку-фактури. Рахунок-фактура виставляється кожні 7 (сім) календарних дні (кожного понеділка) і по факту виконаних робіт.

Як свідчать матеріали справи, позивачем належним чином виконані зобов'язання за договором та виконані роботи (надані послуги) відповідачу послуги на загальну суму 272 100,00 грн, про що свідчать акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками господарюючих суб'єктів, зокрема: № 1 від 05.05.2014 р. на суму 94 350,00 грн; № 2 від 26.05.2014 р. на суму 68 250,00 грн та № 3 від 11.06.2014 на суму 109 500,00 грн.

Відповідачем в свою чергу було частково оплачено отримані послуги у розмірі 194 350,00 грн (про що свідчить звіт про дебетових і кредиторських операціях по рахунку позивача) та визнається сторонами, а тому, борг відповідача перед позивачем на момент розгляду справи по суті становить 77 750,00 грн (272 100,00 грн - 350,00 грн), що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 23.06.2014 р., підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками господарюючих суб'єктів.

Отже, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що замовник в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього становить 77 750,00 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Крім цього позивач просить суд стягнути з відповідача втрати від інфляції у розмірі 12 865,38 грн, 3% річних у розмірі 1 699,85 грн та пеню у розмірі 15 198,54 грн.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отримані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України , підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України , штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що за прострочення оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який вона нараховується) від суми прострочення платежу за кожен день прострочення.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р . з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України . Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України , строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Судом здійснено перерахунок розміру пені з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 77750 13.06.2014 - 16.07.2014 34 9.5000 % 0.052 %* 1376.07 77750 17.07.2014 - 12.11.2014 119 12.5000 % 0.068 %* 6337.16 77750 13.11.2014 - 12.12.2014 30 14.0000 % 0.077 %* 1789.32 Таким чином, загальна сума пені за договором складає 9 502,55 грн.

Отже, задоволенню підлягає пеня у розмірі 9 502,55 грн, в іншій частині слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отримані послуги суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1699,85 грн за розрахунком позивача, з яким погоджується суд.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат, суд встановив, що розмір інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем розмірі 12 865,28 грн. - інфляційних втрат.

Стосовно зави відповідача про наявність підстав для звільнення від сплати штрафних санкцій через форс-мажорні обставини, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Посилання відповідача на сертифікат № 2635 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) як на підставу для звільнення його від сплати пені за порушення грошового зобов'язання, не приймаються судом виходячи з наступного.

Суд зазначає, що умовами договору не передбачено звільнення від відповідальності через наявність форс-мажорних обставин. Крім цього, відповідачем не доведено факту відсутності грошових коштів, в той час як сертифікат № 2635 про форс-мажорні обставини свідчить про пошкодження посівних. Стосовно розрахунків нанесених збитків, то вони здійсненні в односторонньому порядку та затверджені директором відповідача.

Крім цього, суд зазначає, що обов'язковість договору для виконання сторонами передбачено нормами ст. 629 Цивільного кодексу України, а одностороння відмова від зобов'язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України). Суд зазначає, що п. 3.3. договору, яким визначено порядок та строки здійснення оплати відповідачем виконані позивачем роботи (надані послуги) станом на момент вирішення спору є дійсним та відповідні зміни до вказаного пункту договору у встановленому законом порядку не вносились.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за спірним договором виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32 , 33 , 49 , 75 , 82 - 85 ГПК України , господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» (04205, м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, 29, кв. 62; ідентифікаційний код 34343330) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІАГРІС» (09107, Київська обл., місто Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 66/13; ідентифікаційний код 38614749) основну суму заборгованості у розмірі 77 750 (сімдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят) грн 00 коп.; пеню у розмірі 9 502 (дев'ять тисяч п'ятсот дві) грн 55 коп.; 3 % річних у розмірі 1 699 (одну тисячу шістсот дев'яносто дев'ять) грн 85 коп.; інфляційні втрати у розмірі 12 865 (дванадцять тисяч вісімсот шістдесят п'ять) грн 28 коп. та витрати по сплаті судового збору 2 036 (дві тисячі тридцять шість) грн 35 коп.

3. В частині стягнення пені у розмірі 5 695,99 грн відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.04.2015 р.

Суддя Л.Г. Пукшин