Постанова

від 22.04.2015 по справі 910/22553/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2015 р. Справа№ 910/22553/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Нескей І.Г. - дов. № 483 від 05.01.2015р.

Павлова К.О. - дов. № 494 від 03.02.2015р.

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: Асипенко Т.О. - дов. № 79 від 13.01.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Благодійної організації «Київська лікарняна каса» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014р.

у справі № 910/22553/14 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Комунального підприємства «Фармація»

до Благодійної організації «Київська лікарняна каса»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київська міська клінічна лікарня № 1

про стягнення 196 902, 33 грн.

В судовому засіданні 22.04.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2014р. Комунальне підприємство «Фармація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Благодійної організації «Київська лікарняна каса» про стягнення 196 902, 33 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання № Ао-3/69 від 18.03.2014р., а саме щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, а тому просив стягнути з відповідача 150 974, 41 грн. заборгованості, 23 290, 21 грн. пені, 10 568, 21 грн. штрафу, 1 914, 26 грн. 3% річних та 10 155, 24 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київську міську клінічну лікарню № 1.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем була подана уточнююча позовна заява № 2458/05/07 від 30.10.2014р., відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача на підставі договору постачання № Ао-3/69 від 18.03.2014р. 177 620, 92 грн., з яких: 150 974, 41 грн. основного боргу, 13 888, 98 грн. пені, 1 835, 71 грн. 3% річних та 10 921,82 грн. інфляційних втрат. Подана заява прийнята судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2014р. у справі №910/22553/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Благодійної організації «Київська лікарняна каса» на користь Комунального підприємства «Фармація» 150 974, 41 грн. основного боргу, 13 888, 98 грн. пені, 1 835, 71 грн. 3% річних, 7 841, 43 грн. інфляційних нарахувань, 3 490, 81 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Повернуто Комунальному підприємству «Фармація» з Державного бюджету України 385, 63 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Благодійної організації «Київська лікарняна каса» 17.02.2015р. передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 25.03.2015р.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

16.02.2015р. від представників сторін та третьої особи надійшла спільна заява про затвердження мирової угоди.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України сторони можуть укласти мирову угоду, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову, про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

При цьому, згідно п. 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» апеляційна інстанція не застосовує положення ГПК щодо затвердження господарським судом мирової угоди та відмови позивача від позову.

З огляду на викладене, заява учасників апеляційного провдження про затвердження мирової угоди не підлягає задоволенню апеляційною інстанцією.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 22.04.2015р., продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.05.2015р. заперечували проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.04.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги відповідача, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 22.04.2015р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 18.03.2014р. між Комунальним підприємством «Фармація» (позивач, постачальник за договором), Київською міською клінічною лікарнею № 1 (третя особа, одержувач за договором) та Благодійною організаціє «Київська лікарняна каса» (відповідач, платник за договором) укладено договір постачання № Ао-3/69, відповідно п. 1.1. якого постачальник передає у власність одержувача наркотичні засоби, психотропні речовини, визначені в асортименті, кількості та за цінами (далі - товар), одержувач приймає, а платник сплачує за товар, зазначений у видаткових накладних та специфікації (нова редакція специфікації (додаток № 3) викладена згідно додаткової угоди № 2 від 28.05.2014 р. до Договору), що додаються до договору і є його невід'ємною частиною.

Згідно п. 1.3. договору постачальник приймає на себе зобов'язання забезпечити відпуск наркотичних засобів, психотропних речовини через структурний підрозділ: Аптеку № 69, розташовану за адресою: 02091, м. Київ, Харківське шосе, 144-в.

Ціна товару кожного найменування зазначається у видаткових накладних та специфікації, які додаються до договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору (в редакції додаткової угоди № 2 до договору від 28.05.2014р.) сума цього договору 216 602, 40 грн. з ПДВ.

Згідно п. 3.1. договору поставка товару за договором здійснюється відповідно до вимоги - замовлення одержувача, через структурний підрозділ КП «Фармація» Аптеку № 69. Вимоги-замовлення на наркотичні засоби, психотропні речовини надаються покупцем у письмовій формі в установле ному законодавством порядку.

Відповідно до п. 3.4. договору передача наркотичних лікарських засобів, психотропних речовин у власність одержувача відбувається та підтверджується згідно з Порядком обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, встановленого законодавством України, і по кількості проводиться відповідно до видаткової накладної, по якості - відповідно до ст. 5 цього Договору на складі постачальника (позивача).

Пунктом 3.5. договору сторони погодили, що зобов'язання постачальника (позивача) щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність одержувача за адресою, визначеною у його заявці.

Відповідно до п. 4.1 договору платник зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість товару згідно п. 5.1. договору.

Згідно п. 5.1. договору розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах відтермінування платежу - 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Цей договір, згідно п. п. 11.1., 11.2., вступає в силу з моменту підписання сторонами. Дія договору припиняється: 31.12.2014р.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач відповідно до вимог - замовлень третьої особи (одержувача) поставив та передав у власність останньої товар на загальну суму 150 974, 41 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками позивача та третьої особи (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи).

Вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995р. № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р. № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Місцевим господарським судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що поставлений товар був отриманий уповноваженими представниками третьої особи, повноваження яких підтверджуються наявними в матеріалах справи довіреностями.

З вищенаведеного вбачається, що позивачем поставлено, а третьою особою отримано товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Відповідно до п. 3.5. договору зобов'язання позивача (постачальника) щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність третьої особи (одержувача) за адресою, визначеною у його заявці.

При цьому місцевим господарським судом вірно встановлено, що будь-яких зауважень або претензій щодо кількості, якості чи інших умов поставки третьою особою в порядку п. 3.6. договору пред'явлено не було, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений товар розрахунок не провів, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 150 974, 41 грн.

Заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 150 974, 41 грн. додатково підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків між КП «Фармація» та Київською міською клінічною лікарнею № 1 станом на 31.07.2014р., який підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками відповідача та третьої особи.

З метою досудового врегулювання питання щодо погашення спірної заборгованості, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 2192/05/07 від 29.09.2014р. та акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2014р., які залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами спірного договору платником за поставлений позивачем товар визначено Благодійну організацію «Київська лікарня каса» (відповідач).

Відповідно до п. 4.1 договору платник (відповідач) зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику (позивачу) вартість товару згідно п. 5.1. договору.

Згідно п. 5.1 договору розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах відтермінування платежу - 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Отже, враховуючи, що товар за останніми з переліку видаткових накладних, згідно яких здійснювалась поставка спірного товару на загальну суму 150974,41 грн., а саме за видатковими накладними № 000000000888/49 та № 000000000889/48 від 02.07.2014р., був отриманий третьою особою 02.07.2014 р., то з урахуванням пункту 5.1 договору, відповідач повинен був оплатити поставлений за видатковими накладними товар не пізніше, ніж 01.08.2014 р. (включно).

Таким чином, станом на час вирішення спору по суті строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару згідно вищенаведених видаткових накладних є таким, що настав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення 150 974, 41 грн. заборгованості, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 13 888, 98 грн. пені, 1 835, 71 грн. 3% річних та 10 921,82 грн. інфляційних втрат.

Згідно п. 8.1 договору за порушення умов оплати платник сплачує, зокрема, пеню в розмірі 0,1 % вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 888, 98 грн. пені є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунку 3% річних, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 835, 71 грн. 3% річних є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, доданого до уточнюючої позовної заяви про стягнення боргу № 2458/05/07 від 30.10.2014 р., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, судом встановлено, що позивачем не вірно здійснено інфляційні нарахування на суму боргу за періоди, в які фактично не виникло прострочення грошового зобов'язання по оплаті товару за відповідними видатковими накладними. Наприклад, на суму заборгованості в розмірі 29 505,55 грн., що фактично є заборгованістю за поставлений товар за видатковими накладними №000000000345/11 від 18.03.2014р.; № 000000000346/12 від 18.03.2014р., №000000000357/6 від 19.03.2014р., № 000000000358/ від 19.03.2014р., №000000000359/2 від 19.03.2014р., № 000000000360/12 від 19.03.2014р., №000000000362/14 від 19.03.2014р., № 000000000361/2 від 19.03.2014р., №000000000355/21 від 19.03.2014р., № 000000000356/20 від 19.03.2014р., №000000000363/13 від 19.03.2014р., № 000000000401/22 від 29.03.2014р., №000000000402/23 від 29.03.2014р., позивач здійснює інфляційні нарахування за квітень 2014р., тоді як за видатковими накладними № 000000000345/11 від 18.03.2014р.; № 000000000346/12 від 18.03.2014р. прострочення грошового зобов'язання виникло тільки з 18.04.2014р., за видатковими накладними №000000000357/6 від 19.03.2014р., № 000000000358/ від 19.03.2014р., №000000000359/2 від 19.03.2014р., № 000000000360/12 від 19.03.2014р., №000000000362/14 від 19.03.2014р., № 000000000361/2 від 19.03.2014р., №000000000355/21 від 19.03.2014р., № 000000000356/20 від 19.03.2014р., №000000000363/13 від 19.03.2014р. - з 19.04.2014р., а за видатковими накладними № 000000000401/22 від 29.03.2014р., № 000000000402/23 від 29.03.2014р. - з 29.04.2014р. Таким чином, інфляційні нарахування на суму заборгованості в розмірі 29 505,55 грн. за вищенаведеними видатковими накладними можливі з 18.04.2014р., з 19.04.2014 р. та з 29.04.2014р. відповідно.

Згідно п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню в розмірі 7 841 ,43 грн., в іншій частині вимог щодо стягнення 3 080, 39 грн. (10 921, 82 грн. - 7 841, 43 грн.) слід відмовити.

Дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, у зв'язку зі зменшенням позивачем розміру позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність повернення з Державного бюджету України частини сплаченого позивачем судового збору в розмірі 385, 63 грн.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 01.12.2014р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Благодійної організації «Київська лікарняна каса» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014р. у справі №910/22553/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014р. у справі №910/22553/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/22553/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала