Постанова

від 22.04.2015 по справі 915/1759/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2015 р.Справа № 915/1759/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів : Савицького Я.Ф., Петрова М.С.

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Щедров Є.В., за довіреністю №19 від 30.10.2014р.

від відповідача-1: Петришин О.В., за довіреністю №10-15 від 05.01.2015р.

від відповідача-2: не з'явився

від відповідача-3: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничого підприємства "То-Нар"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 03 лютого 2015 року

по справі №915/1759/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничого підприємства "То-Нар"

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Делівері"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничого підприємства "Лікон-Сервіс"

3.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Делівері": Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК "Рівноукртранс"

про стягнення 36067 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "НВП "То-Нар" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ "Делівері" та ТОВ "НВП "Лікон-Сервіс" про стягнення: з ТОВ "Делівері" заборгованості в сумі 35067 грн., в т.ч. вартість вантажу - 34000 грн., витрати з оформлення вантажу, вартості послуг експедитора та страховий збір - 1067 грн.; солідарно з ТОВ "Делівері" та ТОВ "НВП "Лікон-Сервіс" 1000 грн.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.11.2014 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Делівері" - ТОВ "ТЕК "РІВНОУКРТРАНС".

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.01.2015 року залучено до участі у справі в якості іншого відповідача ФО-П ОСОБА_4

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 03 лютого 2015 року у справі №915/1759/14 (суддя Олейняш Е.М.) у задоволенні позову ТОВ "НВП "То-Нар" було відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено як факт вартості вантажу в розмірі 34000 грн., так і факт того, що вартість вантажу було задекларовано (оцінено) саме у вказаному розмірі. Не доведено позивачем також і факт оплати витрат за оформлення вантажу в сумі 12 грн., вартості послуг експедитора в сумі 1 919 грн. та страхового збору в сумі 136 грн. Окрім того, місцевий господарський суд дійшов до висновку про доведеність вини експедитора у втраті вантажу, як наслідок, відсутність правових підстав для стягнення вартості вантажу.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням господарського суду першої інстанції, позивач (ТОВ "НВП "То-Нар") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ТОВ "НВП "То-Нар" задовольнити у повному обсязі, з посиланням при цьому на необґрунтованість та незаконність оскаржуваного рішення, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник скаржника у судових засіданнях підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача-1 (ТОВ "Делівері") у судових засіданнях надав пояснення, згідно з якими відповідач-1 не погоджується з апеляційною скаргою ТОВ "НВП "То-Нар", просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Інші учасники судового процесу у судові засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать відповідні поштові повідомлення від 27.02.2015р. та від 31.03.2015р.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ТОВ "НВП "То-Нар" за відсутністю представників відповідача-2, відповідача-3 та третьої особи у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників позивача та відповідача-1, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, 23.06.2010 року між ТОВ "НВП "То-Нар" (позивач, замовник) та ТОВ "Делівері" (відповідач-1, експедитор) було укладено Договір № Д-485 на транспортно-експедиторські послуги (надалі - договір на транспортно-експедиторські послуги), за умовами якого замовник 9вантажовідправник) надає для перевезення вантаж, замовник (вантажоодержувач) приймає доставлений на його адресу вантаж, а експедитор організовує та забезпечує перевезення та супроводження вантажів на умовах, обумовлених даним договором, правилами транспортного експедирування вантажів, правилами перевезень вантажів автотранспортом.

За п.1.2 договору на транспортно-експедиторські послуги експедитор за заявкою вантажовідправника організовує перевезення вантажів транспортом і маршрутом затвердженим експедитором.

Відповідно до п.4.4 договору на транспортно-експедиторські послуги експедитор несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної чи часткової втрати, ушкодження чи псування при його транспортуванні у розмірі фактичної шкоди, окрім випадків, передбачених законодавством України. Розмір шкоди встановлюється виходячи із задекларованої вартості вантажу, але не може перевищувати його фактичної вартості.

Згідно з п.4.5 договору на транспортно-експедиторські послуги експедитор не несе відповідальності за повну чи часткову втрату, ушкодження чи псування вантажу при транспортуванні, якщо вищевказане трапилось не з вини Експедитора або внаслідок дії форс мажорних обставин.

Як стверджує позивач, та не спростовують інші учасники судового процесу, на виконання умов договору на транспортно-експедиторські послуги позивач передав, а відповідач-1 отримав вантаж у кількості 2 місць (конверт з документами + упакована палета з металевими виробами (талрепами 12 ОШВУ у кількості 200 шт., вага 361 кг) для його відправлення експедитором у м. Севастополь, АР Крим, Україна (склад ТОВ "Делівері" Севастополь-1, отримувач ОСОБА_6).

Позивач та відповідач-1 зазначають, що 04.09.2014 року вантаж був прийнятий експедитором, про що свідчить квитанція про прийом вантажу від 04.09.2014 року № 1420077416 із зазначенням цінності вантажу 34000 без зазначення грошової одиниці (а.с. 10). Вказана квитанція не скріплена печатками та підписами позивача та відповідача-1, однак містить відтиск печатки відповідача-3.

На підтвердження вартості вантажу позивачем надано накладну №1021ПР від 04.09.2014р. на суму 40000 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 45). Вказана накладна підписана та скріплена печаткою позивача одноособово.

На підтвердження вартості вантажу відповідачем-1 надано копію накладної №1021ПР від 04.09.2014р. на суму 12000 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 72). Вказана накладна підписана та скріплена печаткою позивача одноособово.

Відповідачем-1 надано до суду копію квитанції про прийом вантажу від 04.09.2014 року № 1420077416 із зазначенням цінності вантажу 11220 грн. (а.с. 56) Однак, вказана квитанція взагалі не містить підписи та відтиски печаток підприємств сторін.

Також відповідач-1 надав опис №1420077416 від 04.09.2014р. до квитанції №б/н (а.с. 71), відповідно до якого позивач відправляє ОСОБА_6 вантаж, а саме талреп 12 ош ВУ у кількості 200 одиниць, загальною вартістю 10000 грн. Вказаний опис підписано невідомою особою, печатки підприємств відсутні.

Відповідачем-1 також було надано до місцевого господарського суду копію заявки на прийом вантажу до перевезення від 04.09.2014р. (а.с. 80) із зазначенням квитанції №1420077416, відповідно до якої позивач відправляє ОСОБА_6 вантаж без зазначення його цінності. Вказана заява підписана невідомими особами, відтиски печаток підприємств відсутні.

Як зазначають позивач та відповідач-1, вказаний вантаж до вантажоодержувача так і не надійшов.

25.09.2014 року позивачем було надіслано на адресу ТОВ "Делівері" претензію, в якій зазначено необхідність виконання ТОВ "Делівері" взятих на себе зобов'язань, які станом на 25.09.2014 року виконані не були.

14.10.2014 року ТОВ "Делівері" надало ТОВ НВП "То-Нар" відповідь на претензію, в якій повідомляло, що дійсно ТОВ НВП "То-Нар" було відправлено у м. Севастополь вантаж у кількості двох місць, вагою 361 кг у відповідності до Квитанції про прийом вантажу від 04.09.2014 року № 1420077416. Також у відповіді зазначено, що вантаж був вилучений працівниками митниці АР Крим у пункті пропуску "Армянськ". Про цьому, ТОВ "Делівері" не надало жодного доказу на підтвердження факту вилучення вантажу.

На підтвердження факту вилучення вантажу відповідачем-1 надано копії акту митного огляду №10010012/190914/000028 від 19.09.2014р. (а.с. 23-25), протоколу про адміністративне правопорушення №10010000-70/2014 від 29.10.2014р. (а.с.26-33) та протоколу вилучення речей та документів (а.с. 105-109) складені Кримською митницею Російської Федерації.

01.01.2011 року між ТОВ "Делівері" та ФО-П ОСОБА_4 було укладено Договір про співпрацю і організацію взаємовідносин, відповідно до умов якого сторони, відповідно до умов даного договору, сумісно направляють зусилля на діяльність у сфері здійснення транспортно-експедиторських послуг, співпрацюють і взаємодіють у даній сфері (п. 1.1 Договору) (арк. справи 110-112).

Відповідно до п. 1.2, п. 1.3 Договору у випадку неможливості однією зі сторін виконати свої зобов'язання з надання транспортно-експедиторських послуг перед замовником (вантажовідправником, вантажоодержувачем) друга сторона приймає на себе виконання такого зобов'язання. При виконанні зобов'язань, у відповідності з даним договором, кожна зі сторін діє від свого імені.

Відповідно до п. 1.6 Договору при наданні експедиторських послуг сторони керуються Правилами транспортного експедирування вантажів (багажу), розроблених ТзОВ "Делівері".

Відповідно до п. 2.1 Договору для досягнення позитивного результату від господарської діяльності сторони зобов'язались виконувати спільні замовлення та замовлення один одного по предмету співпраці на пріоритетній основі; спільно залучати третіх осіб, як на тимчасовій, так і на постійній основі, до виконання робіт по прийманню, зберіганню, експедируванню, супроводженню, видачі вантажів (багажів), при цьому кожна зі сторін діє від свого імені.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди від 30.12.2013 року про продовження Договору про співпрацю і організацію взаємовідносин сторони дійшли згоди продовжити до 31.12.2016 року дію Договору про співпрацю і організацію взаємовідносин від 01.01.2011 року (арк. справи 113).

05.09.2014 року між ТОВ НВП "То-Нар" та ТОВ НВП "Лікон-Сервіс" було укладено Договір поруки, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків ТОВ "Делівері" зі здійснення транспортного перевезення вантажу кредитора відповідно до квитанції про прийом вантажу від 04.09.2014 року № 1420077416 в частині відповідальності боржника за можливе пошкодження, втрату або псування вантажу, у грошовому розмірі 1000 грн.

27.10.2014 року відповідно до умов укладеного сторонами договору поруки від 05.09.2014 року № 25 ТОВ "Лікон-Сервіс" була вручена вимога про сплату існуючої заборгованості ТОВ "Делівері" у сумі 1000 грн. Вимога позивача на момент подання позову не виконана.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

За приписами ст.8 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

За приписами ст.9 цього закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення .

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження вартості вантажу позивачем надано накладну №1021ПР від 04.09.2014р. на суму 40000 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 45). Вказана накладна підписана та скріплена печаткою позивача одноособово, водночас, на підтвердження вартості вантажу відповідачем-1 надано копію накладної №1021ПР від 04.09.2014р. на суму 12000 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 72). Вказана накладна підписана та скріплена печаткою позивача одноособово.

Окрім того, на підтвердження вартості спірного вантажу позивачем та відповідачем-1 було надано до суду копію квитанції про прийом вантажу від 04.09.2014 року № 1420077416 із зазначенням цінності вантажу 34000 без зазначення грошової одиниці (а.с. 10) та копію квитанції про прийом вантажу від 04.09.2014 року № 1420077416 із зазначенням цінності вантажу 11220 грн. (а.с. 56).

Однак, вказані квитанції не містить підписи та відтиски печаток позивача та відповідача-1, тобто сторін спірного правочину, стягнення коштів за невиконання зобов'язань за яким відбувається по даній справі.

Відповідач-1 також надав до суду опис №1420077416 від 04.09.2014р. до квитанції №б/н (а.с. 71), відповідно до якого позивач відправляє ОСОБА_6 вантаж, а саме талреп 12 ош ВУ у кількості 200 одиниць, загальною вартістю 10000 грн. Вказаний опис підписано невідомою особою, печатки підприємств відсутні.

Відповідачем-1 було надано до місцевого господарського суду копію заявки на прийом вантажу до перевезення від 04.09.2014р. (а.с. 80) із зазначенням квитанції №1420077416, відповідно до якої позивач відправляє ОСОБА_6 вантаж без зазначення його цінності. Вказана заява підписана невідомими особами, відтиски печаток підприємств відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " встановлено перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції ; одиниця виміру господарської операції ; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення ; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний господарський суд зауважує, що надані позивачем та відповідачем-1 докази, а саме накладна №1021ПР від 04.09.2014р. на суму 40000 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 45), накладна №1021ПР від 04.09.2014р. на суму 12000 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 72), квитанція про прийом вантажу від 04.09.2014 року № 1420077416 із зазначенням цінності вантажу 34000 без зазначення грошової одиниці (а.с. 10), квитанція про прийом вантажу від 04.09.2014 року № 1420077416 із зазначенням цінності вантажу 11220 грн. (а.с. 56), опис №1420077416 від 04.09.2014р. до квитанції №б/н (а.с. 71), заявка на прийом вантажу до перевезення від 04.09.2014р. (а.с. 80) із зазначенням квитанції №1420077416, не є документами первинного бухгалтерського обліку, оскільки зі змісту вказаних документів неможливо ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, не вказано посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, не вказано зміст та обсяг господарської операції та одиниці виміру господарської операції (квитанція про прийом вантажу від 04.09.2014 року № 1420077416 із зазначенням цінності вантажу 34000 без зазначення грошової одиниці (а.с. 10) та заявка на прийом вантажу до перевезення від 04.09.2014р. (а.с. 80) із зазначенням квитанції №1420077416).

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що надані сторонами докази, а саме накладна №1021ПР від 04.09.2014р. на суму 40000 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 45), накладна №1021ПР від 04.09.2014р. на суму 12000 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 72), квитанція про прийом вантажу від 04.09.2014 року № 1420077416 із зазначенням цінності вантажу 34000 без зазначення грошової одиниці (а.с. 10), квитанція про прийом вантажу від 04.09.2014 року № 1420077416 із зазначенням цінності вантажу 11220 грн. (а.с. 56), опис №1420077416 від 04.09.2014р. до квитанції №б/н (а.с. 71), заявка на прийом вантажу до перевезення від 04.09.2014р. (а.с. 80) із зазначенням квитанції №1420077416 не є належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, які б підтверджували розмір задекларованої вартості спірного вантажу.

Відповідно до п.4.4 договору на транспортно-експедиторські послуги експедитор несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної чи часткової втрати, ушкодження чи псування при його транспортуванні у розмірі фактичної шкоди, окрім випадків, передбачених законодавством України. Розмір шкоди встановлюється виходячи із задекларованої вартості вантажу, але не може перевищувати його фактичної вартості.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Також відшкодування збитків передбачено ст. 224 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Приписами ст. 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків/шкоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов'язання або завдання збитків (протиправна дія або бездіяльність) ; 2) наявність і розмір завданих збитків або шкоди ; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і збитками або завданням шкоди та розміром збитків/шкоди ; 4) вина особи, яка порушила зобов'язання, або завдала збитки/шкоду.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитків, повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.

Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що предметом доказування у справі про стягнення збитків є наявність усіх складових елементів правопорушення. На необхідність такого доказування вказують також приписи положень ст. 33 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про недоведеність вини експедитора у втраті вантажу, оскільки вказаний вантаж був вилучений у нього митною службою та розміру збитків.

Решта доказів, наданих сторонами, не стосуються предмету спору і не спростовують відсутності вищеперелічених елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування збитків/шкоди.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 34000 грн. вартості втраченого відповідачем-1 вантажу, оскільки позивачем не доведено належним чином наявність повного складу вищеперелічених елементів цивільного правопорушення для відшкодування збитків/шкоди.

Окрім того, апеляційний господарський суд зауважує, що позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження оплати витрат з оформлення вантажу, вартості послуг експедитора та страхового збору на загальну суму 1067 грн.

З огляду на наведене також не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення витрат з оформлення вантажу, вартості послуг експедитора та страхового збору на загальну суму 1067 грн.

За умовами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про необґрунтованість, недоведеність та відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "НВП "То-Нар".

Враховуючи вищевикладене, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничого підприємства "То-Нар" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 03 лютого 2015 року у справі №915/1759/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничого підприємства "То-Нар" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 27 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов Я.Ф. Савицький М.С. Петров