Ухвала

від 21.04.2015 по справі 810/6511/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/6511/14 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Беринді І.В.,

представника відповідача - Башти М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Автопетроліум» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ПП «Автопетроліум» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.07.2014 №0001642201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» за січень та лютий 2014 року, за підсумками якої складено акт від 04.06.2014 №258/22-03/37228512 та виявлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 6 651 814,00 грн, в тому числі 4 888 490,00 грн - за січень 2014 року та 1 763 324,00 - за лютий 2014 року.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2014 №0001642201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 9 977 721,00 грн, з них 6 651 814,00 грн - за основним платежем, 3 325 907,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, а також результатами його адміністративного оскарження до Головного управління ДФС у Київській області та Державної фіскальної служби України позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент», які ґрунтуються на викладеному посадовими особами ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві в акті від 01.04.2014 №270/26-57-22-01-10/3204691 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період з 01.01.2014 по 28.02.2014». У вказаному акті зазначено, що працівниками податкового органу встановлено відсутність вказаного товариства за юридичною адресою, відповідних виробничих та/або складських приміщень, трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявності економічних або інших причин (ділової мети), систематичного придбання та продажу товарів. Дані висновки ґрунтуються на податковій інформації щодо контрагентів ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент»: ТОВ «Запорожський Коксохимремонт», ТОВ «Даймонд Альянс», ТОВ «Юрай», щодо яких також не вдалось провести відповідні зустрічні звірки. За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що операції, здійснені з ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент», не мали реального характеру, в тому числі операції за договором з ПП «Автопетроліум». Відтак, відповідач вважає, що включення позивачем в декларацію з ПДВ витрат внаслідок відносин з ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» є безпідставним.

На спростування таких доводів позивачем до податкової перевірки надавались копії документів, які складались між ним та ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» при здійсненні спірних господарських операцій. Однак, відповідачем такі не було враховано, зважаючи на вищевикладені міркування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що 11.11.2013 між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент», як постачальником, було укладено договір поставки нафтопродуктів №2-11/11/13, згідно з яким постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупцю товар - нафтопродукти, а покупець - прийняти його та оплатити.

На підтвердження реального характеру проведення господарських операцій за цим договором у січні та лютому 2014 року позивачем надано специфікації до договору, видаткові накладні на товар - пальне дизельне підвищеної якості (Євро) марки F вид І, акти приймання нафтопродуктів, накладні на перевезення нафтопродуктів залізничним транспортом, сертифікати якості та відповідності, виписані постачальником податкові накладні, рахунки на оплату поставки товару, банківські виписки по розрахункам підприємства.

Окрім того, на підтвердження наявності належних умов для використання придбаного товару у власній господарській діяльності та факту такого використання позивачем надано договір оренди №46/АБ-11 від 01.07.2011 з ТОВ «Автобансервіс» про надання в користування автозаправних станцій для реалізації дизельного пального, договори зберігання нафтопродуктів, укладені з ПП «Даркасервіс» та ПП «Петра-Резерв» №03/ДС-12 від 01.01.2012 та №7/ПРЗ-13 від 05.08.2013, додаткові угоди до таких, товарно-транспортні накладні на перевезення нафтопродуктів з місця їх зберігання до АЗС для подальшої реалізації.

Таким чином, позивачем надано первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товару у ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» та використання його у власній господарській діяльності.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані документи чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів. Також, відповідність виписаних контрагентом позивачу податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 ПК України, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названим контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні», а також приведені норми податкового законодавства, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків

При цьому, колегія суддів зазначає, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що це підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів.

Також, відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» умов для здійснення господарської діяльності.

Натомість, висновки відповідача про відсутність здійснення реальних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» ґрунтуються на викладеному в акті про неможливість проведення зустрічної звірки цього товариства. Зазначений акт лише свідчить про те, що станом на момент вжиття заходів щодо проведення такої звірки податковому органу не вдалось встановити місцезнаходження підприємства (його посадових осіб) за зареєстрованою юридичною адресою, і не є доказом відсутності реального характеру господарських операцій, що відбулись між позивачем та цим підприємством раніше.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінюються відносини, які склались безпосередньо між їх учасниками, а тому посилання в згаданому акті на взаємовідносини ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» з іншими господарюючими суб'єктами не впливає на правильність податкового обліку господарських операцій, які відбулись між позивачем та названим підприємством.

Колегія суддів також зазначає, що одним із принципів адміністративного судочинства є верховенство права, який застосовується з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч. 2 ст. 8 КАС України).

Так, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року (заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у разі якщо немає доказів залучення платника податку до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням податкової вигоди, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про незаконну діяльність його постачальників. Інакше, порушується справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між ПП «Автопетроліум» та ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент», тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем документальних доказів, колегія суддів доходить висновку про належне підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій.

Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення .

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 24 квітня 2015 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М