Постанова

від 21.04.2015 по справі 826/17550/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17550/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Андрійко А.Л., Чередніченка В.П., представника відповідача - Катмай Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ріана Альянс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ріана Альянс» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріана Альянс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.07.2014 №0010472213 та №0010512213.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ріана Альянс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 16.06.2014.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено акт від 01.07.2014 №1205/22-13/35393320, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело заниження податку на прибуток підприємств 10 158 261,00 грн.; пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 9 200 887,00 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві було винесено податкові повідомлення-рішення від 23.07.2014 №0010472213, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11 501 108,00 грн., в тому числі основний платіж - 9 200 887,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 2 300 221,75 грн. та №0010572213, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 10 731 987,50 грн., в тому числі основний платіж - 10 158 261,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 573 726,50 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Ріана Альянс» та ТОВ «Леотрейдінг Нью» укладено договір купівлі-продажу №1504 від 15.04.2013 та договір №1411 від 14.11.2013, предметом яких є поставка товару, визначеного в специфікації.

Між ТОВ «Ріана Альянс» та ТОВ «Союз Маркет Лайн» укладено контракт №1811 від 18.11.2011, предметом якого є вимірювальне обладнання.

Між ТОВ «Ріана Альянс» та ТОВ «Вуглестіл Трейд» укладено ряд договорів, а саме:

- договір поставки продукції №01082 від 01.08.2011, предметом якого є поставка аналітичного обладнання, запасних частин та витратних матеріалів до нього;

- договір про поставку товарів №0310/11 від 03.10.2011, предметом якого є поставка агрохімічної продукції;

- договори №2811/01 від 28.11.2011 та №2811/02 від 28.11.20011 поставки машин спеціального призначення різних (приладів дистанційного пересування (маніпулятор), предметом яких є поставка машин спеціального призначення, згідно специфікації;

- договір №3011/2 від 30.11.2011 поставки автомобілів спеціальних та спеціалізованих (спеціальних пересувних вибухотехнічних лабораторій), предметом якого є поставка автомобілів спеціальних та спеціалізованих;

- договір №2612 від 26.12.2011 поставки доповнення до одягу шкіряного та одягу спеціального (вибухозахисний костюм EOD-9), предметом якого є поставка доповнення до одягу шкіряного та одягу спеціального;

- договір поставки продукції №01/11-12 від 11.01.2012, предметом якого є поставка лабораторного та аналітичного обладнання, запасних частин та витратних матеріалів до нього, реагентів.

Факт виконання умов за зазначеними договорами та оплати їх вартості підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Реальність виконання вказаної угоди підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: копії специфікацій, видаткових та податкових накладних.

При цьому, в акті перевірки відповідач не заперечував наявності у позивача всіх належно оформлених первинних документів, які підтверджують його право на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ «Ріана Альянс» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем видаткових накладних, податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Леонтрейдінг Нью», ТОВ «Вуглестіл Трейд», ТОВ «Союз Лайн», які були предметом перевірки.

Договори, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Крім того, товар, придбаний у контрагентів, був у майбутньому поставлений позивачем на користь Міністерства внутрішніх справ України, Державної нукової установи "Науково-технологічний комплекс "Інститут монокристалів" Національної академії наук України, ЗАТ НВЦ "Борщагівський хіміко-фармацевтичному заводу", Державний комітет ветеринарної медицини України (перейменовано в Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України), TOB "Біонікс ЛАВ", TOB "Промислово-фінансовій Компанії "Технополюс", Регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини в Київській області.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції за наслідками розгляду даного спору, колегія суддів зважає на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем на вимогу суду не було надано ряд обов'язкових документів, передбачених умовами вищезазначених договорів.

Колегія вважає помилковим висновок суду про недоведеність позивачем того факту, що господарські операції з контрагентами мають реальний характер з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 11 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин справи, передбаченого частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин правомірності позовних вимога або їх безпідставності суд повинен витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Вказана позиція висловлена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р.

Проте, як убачається із матеріалів справи, судом не було проведено відповідних дій щодо встановлення факту реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Так, суд першої інстанції в своєму рішенні лише зазначив, що будь-яких інших доказів на підтвердження факту виконання у повному обсязі сторонами зобов'язань за наведеним договором не надано.

В той же час позивачем на підтвердження зазначеної обставини суду апеляційної інстанції було надано необхідні документи, які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 КАС України, якими закріплено, що суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає необґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе дослідити первинні документи, додані до апеляційної скарги позивача, як доказ реальності здійснення господарських операцій між ТОВ «Ріана Альянс» та ТОВ «Леонтрейдінг Нью», ТОВ «Вуглестіл Трейд», ТОВ «Союз Лайн».

Так, апелянтом було надано додаткові документи, передбачені договорами з ТОВ «Леонтрейдінг Нью», ТОВ «Вуглестіл Трейд», ТОВ «Союз Лайн» та документи щодо подальшого перепродажу товарів, які з об'єктивних причин не могли бути надані суду першої інстанції, оскільки були передані аудиторській фірмі «Донаудитконсалт», згідно договору про проведення комплексної аудиторської перевірки. На підтвердження вказаних фактів, в матеріалах справи є лист від 01.09.2014 директора АФ «Донаудитконсалт», відповідно до якого вбачається, що отримані від позивача документи знаходились у місті Донецьк та через проведення антитерористичної операції був відсутній доступ до офісу та відповідно до документів.

Також позивач надав суду апеляційної інстанції письмові заявки на поставку, сертифікати якості, технічну документацію, інструкції про порядок використання, фотографії та інші документи, наявні у позивача.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на відсутність у ТОВ «Леотрейдінг Нью», ТОВ «Союз Маркет Лайн» та ТОВ «Вуглестіл Трейд» необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Крім того, відповідач зазначив, що у провадженні СУ ФР ГУ Міндоходів у місті Києві проводиться досудове розслідування за кваліфікацією частина 2 статті 205 Кримінального кодексу України щодо створення даних товариств з метою прикриття незаконної діяльності. За таких обставин, відповідач зазначає, що господарські операції позивача з даними контрагентами протиправно відображені у податковій та бухгалтерській звітності позивача.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на дані факти, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до ст. 62 Конституції України вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.

На момент розгляду справи ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції, обвинувальний вирок, який би зафіксував вину посадових осіб ТОВ «Леотрейдінг Нью», ТОВ «Союз Маркет Лайн» та ТОВ «Вуглестіл Трейд» у здійсненні фіктивного підприємництва, відсутній.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Леотрейдінг Нью», ТОВ «Союз Маркет Лайн» та ТОВ «Вуглестіл Трейд» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних товарів за податковими накладними, отриманими від контрагентів, та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві податкових повідомлень-рішень від 12.09.2013 № 0003782201 та № 0003792201 не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 1, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ріана Альянс» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Ріана Альянс» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 23.07.2014 №0010472213 та №0010512213.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ріана Альянс» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 487 грн. 20 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 436 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Постанову в повному тексті виготовлено 27.04.2015 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.