Ухвала

від 29.07.2015 по справі 826/17550/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/21961/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:Гавриленко В.О. відповідача:Фокіної В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року

у справі № 826/17550/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріана Альянс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріана Альянс» відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ріана Альянс» задоволено; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріана Альянс» задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 23.07.2014 №0010472213 та №0010512213.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 16.06.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело заниження позивачем суми податку на прибуток підприємств на 10158261,00 грн.; п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податку на додану вартість з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на 9200887,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 01.07.2014 року № 1205/22-13/35393320 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 23.07.2014 року: № 0010472213, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 11501108,00 грн., в тому числі основний платіж - 9200887,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2300221,75 грн.; № 0010572213, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на 10731987,50 грн., в тому числі основний платіж - 10158261,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 573726,50 грн.

Судами попередніх встановлено, що позивачем укладено з: ТОВ «Леотрейдінг Нью» договір купівлі-продажу № 1504 від 15.04.2013 року та договір поставки № 1411 від 14.11.2013 року; ТОВ «Союз Маркет Лайн» контракт № 1811 від 18.11.2011 року; ТОВ «Вуглестіл Трейд» договір поставки продукції № 01082 від 01.08.2011 року, договір поставки товарів № 0310/11 від 03.10.2011 року, договори № 2811/01 від 28.11.2011 року та № 2811/02 від 28.11.20011 року поставки машин спеціального призначення, договір № 3011/2 від 30.11.2011 року поставки автомобілів спеціальних та спеціалізованих, договір № 2612 від 26.12.2011 року поставки доповнення до одягу шкіряного та одягу спеціального, договір поставки продукції № 01/11-12 від 11.01.2012 року. На підтвердження реальності здійснених фінансово-господарських операцій позивачем надано: специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, докази оплати. Придбаний у контрагентів товар за вищезазначеними правочинами в подальшому реалізовано позивачем Міністерству внутрішніх справ України, Державній науковій установі "Науково-технологічний комплекс "Інститут монокристалів" Національної академії наук України, ЗАТ НВЦ "Борщагівський хіміко-фармацевтичному заводу", Державному комітету ветеринарної медицини України , TOB "Біонікс ЛАВ", TOB "Промислово-фінансовій Компанії "Технополюс", Регіональній державній лабораторії ветеринарної медицини в Київській області.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій додатково надано: письмові заявки на поставку, сертифікати якості, технічну документацію, інструкції про порядок використання, фотографії. Зазначені первинні документи не були надано суду першої інстанції у зв'язку з тим, що їх було передано аудиторській фірмі «Донаудитконсалт», згідно договору про проведення комплексної аудиторської перевірки. Зазначене підтверджується, зокрема, і листом АФ «Донаудитконсалт» 01.09.2014 року.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі відповідач посилається на проведення щодо посадових осіб ТОВ «Леотрейдінг Нью», ТОВ «Союз Маркет Лайн», ТОВ «Вуглестіл Трейд» досудового розслідування за кваліфікацією ч.2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Проте, зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки вироку у кримінальній справі, який набрав законної сили, податковим органом не надано. Крім того, порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача.

Також, податковий орган в касаційній скарзі вказує на відсутність реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем з контрагентами правочинами. При цьому, жодних обґрунтувань зазначеної позиції ним не наводиться, а власне зміст касаційної скарги зводить до цитування положень податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувалися виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року у справі № 826/17550/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна