Ухвала

від 16.04.2015 по справі 813/7462/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року Справа № 876/901/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Яворського І.О.,Носа С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будкомплект-плюс" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року за позовом Приватного підприємства "Будкомплект-плюс" до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

В листопаді 2014 року Приватне підприємство (далі - ПП) «Будкомплект-Плюс» звернулося в суд із зазначеним адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення №0000922201 та №0000932201 від 20.10.2014 р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2014 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, її оскаржило ПП «Будкомплект-Плюс». Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про те, що видаткові накладні не є доказом фактичного отримання товару. Встановивши факт укладення договорів і факт поставки товарно-матеріальних ціностей у відповідній кількості та на відповідну вартість, суд прийшов до безпідставного висновку про відсутність жодного документу, який би підтверджував передачу товару від покупця до продавця. Крім того, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не ґрунтувалися на фактах здійснення чи нездійснення оплати вартості придбаного товару, а на висновку про неможливість поставити відповідний товар та висновку про не підтвердження використання товару у власній господарській діяльності. Саме тому такі докази позивачем не подавалися, оскільки вони не є предметом доказування. Висновок суду першої інстанції про неможливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції суперечить матеріалам справи. Крім того, суд першої інстанції обов'язок по доказуванню факту придбання товару, всупереч вимогам ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства Україхни (далі - КАС України), поклав на позивача, чим порушив норми процесуального права. Також апелянт вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що з актів виконаних робіт неможливо встановити (ідентифікувати), що саме придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропласт» товар був використаний у господарській діяльності позивача, оскільки такий товар не є індивідуально визначений. Крім того, суд не дав правової оцінки акту Буської об'єднаної державної податкової інстанції, а лише послався на цей акт. Безпідставним також вважає апелянт висновок суду першої інстанції про необхідність надання документів, які підтверджують якість товару, його походження, гарантії якості. Тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В ході апеляційного розгляду, представники сторін подали клопотання про затвердження примирення сторін, у зв'язку з досягненням податкового компромісу щодо грошового зобов'язання з податку на додану вартість, визначеного оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від №0000922201 від 20.10.2014 р., яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 10 038 грн. та податковим повідомленням-рішенням №0000932201 від 20.10.2014 р., яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 11 544 грн., у порядку визначеному підрозділом 9-2 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України

В підтвердження досягнення сторонами податкового компромісу, суду було надано два рішення про погодження застосування процедури податкового компромісу №3958/13-05-22-02-10 від 27.02.2015 р.; платіжне доручення №73 від 25.02.2015р. на суму 10 038 грн. та платіжне доручення №74 від 25.02.2015р. на суму 11 544 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши подані документи, колегія суддів вважає, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» від 25.12.2014 р. № 63-VIII, який набрав чинності 17.01.2015 р., передбачене право застосування сторонами процедури податкового компромісу, яке, зокрема, поширюється на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового оскарження.

Відповідно до п. 1 підрозділу 9-2 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 01.04.2014 р. з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується (п. 2 цього ж підрозділу).

Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим (п. 7 підрозділу 9-2 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 8 цього ж підрозділу, податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом.

Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Матеріали справи містять два рішення про погодження застосування процедури податкового компромісу №3958/13-05-22-02-10 від 27.02.2015 р.; за результатами розгляду заяви позивача від 17.02.2015 р. та докази сплати платником податків узгодженого грошового зобов'язання.

Відповідно пункту 11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо сторони досягли примирення.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги те, що обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі виникли після його ухвалення, керуючись вимогами ч. 2 ст. 203 КАС України, колегія суддів вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю, а судове рішення - визнанню нечинним.

Керуючись п. 11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, п. 3 ч. 1 ст. 157, ст.ст. 196, 203, 206 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

Задовольнити клопотання сторін про затвердження примирення сторін у зв'язку з досягненням податкового компромісу.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2014 р. визнати нечинною, а провадження у справі №813/7462/14 - закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : І.О. Яворський

С.П. Нос