Рішення

від 21.04.2015 по справі 910/22825/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2015Справа № 910/22825/14

За позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Калкан Тур»

про стягнення 6 105, 00 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Босий В.П.

Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Сидоришина Т.Г. за довіреністю № 15 від 17.03.2015 р.;

Глущенко М.М. за довіреністю № 11 від 17.03.2015 р.;

від відповідача: Желіховський В.М. за довіреністю б/н від 24.11.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Калкан Тур» (далі - відповідач) про стягнення 6 105, 00 грн., з яких 5 600, 00 грн. основного боргу, 143, 00 грн. 3 % річних та 362, 00 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 30.04.2012 р. між сторонами було укладено Договір про надання в експлуатацію фіксованих місць для денного паркування № 1.1-41.12 від 31.12.2012 р. Відповідно до тверджень позивача відповідач, починаючи з листопада 2013 року припинив оплату наданих за Договором послуг, у зв'язку з чим у нього виник борг перед позивачем в сумі 5 600, 00 грн. за листопад та грудень 2013 року. Враховуючи те, що відповідач в добровільному порядку вказаний борг не сплатив, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/22825/14 та призначено її до розгляду на 04.11.2014 р.

У судовому засіданні 04.11.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові докази у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника позивача, було відкладено на 25.11.2014 р.

У судовому засіданні 25.11.2014 р. від представників сторін надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд в порядку ст. 77 ГПК України оголосив перерву в судовому засіданні до 09.12.2014 р.

04.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, яким він проти позову заперечує, вказуючи на те, що 06.09.2013 р. на його адресу від позивача надійшов лист за № 2364-22 з додатковою угодою про розірвання договору № 1.1.-41.12 від 30.04.2012 р., яку відповідач підписав та передав позивачу. Таким чином, на думку відповідача, спірний Договір є розірваним з 01.10.2013 р., а отже у відповідача немає правових підстав оплачувати послуги за листопад та грудень 2013 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р. було призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р. справу № 910/22825/14 передано на розгляд колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Васильченко Т.В., Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/22825/14 до свого провадження та призначено її до розгляду на 15.01.2015 р.

12.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він проти відзиву відповідача заперечує, вказуючи на те, що між сторонами не було двосторонньої домовленості про дострокове припинення Договору, а отже він діяв до 31.12.2013 р. При цьому, позивач зауважує, що Постанова Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 р. № 583, на яку містилось посилання у його листі відповідачу № 2364-22 від 06.09.2014 р. в дійсності не поширюється на спірні правовідносини. Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідач після 01.10.2014 р. продовжував вносити плату за Договором за жовтень місяць, а також не демонтував знаки дорожнього руху і не звільнив паркувальні майданчики, продовжуючи користуватись послугами позивача, що свідчить, на думку останнього, про те, що Договір не був розірваний.

13.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він вказує на те, що умовами Договору було передбачено безумовне право позивача його розірвати, на що відповідач погодився. При цьому, зазначає про відсутність у нього доказів демонтажу дорожніх знаків та відповідного обладнання на спірних паркувальних місцях, оскільки такі дії належать до повноважень комунальних служб міста Києва, зокрема, КП «Київдорсервіс».

У судовому засіданні 15.01.2015 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2015 р. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 18.02.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.01.2015 р. змінено дату наступного судового засідання у справі № 910/22825/14 на 10.02.2015 р. у зв'язку з направленням Головуючого судді Ломаки В.С., суддів Васильченко Т.В. та Любченко М.О. на навчання до Національної школи суддів України у період з 16.02.2015 р. по 27.02.2015 р. на підставі наказу Голови господарського суду міста Києва № 2-а від 22.01.2015 р. «Про направлення суддів господарського суду міста Києва на навчання до Національної школи суддів України».

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р., у зв'язку з перебуванням судді Любченко М.О. у відпустці, справу № 910/22825/14 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Васильченко Т.В., Цюкало Ю.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/22825/14 до свого провадження та призначено її до розгляду на 10.02.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 17.03.2015 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 17.03.2015 р., у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці, справу № 910/22825/14 було вирішено передати для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Босий В.П., Цюкало Ю.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2015 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/22825/14 до свого провадження та призначено її до розгляду на 17.03.2015 р.

У судовому засіданні 17.03.2015 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 17.03.2015 р. в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 21.04.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.04.2015 р. було виправлено допущені в назві позивача технічні описки в ухвалах та протоколах господарського суду міста Києва у справі № 910/22825/14.

21.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні представник позивача звернувся до суду з проханням залишити без розгляду його клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 21.04.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2012 р. між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Калккан Тур» (Сторона-2) було укладено Договір № 1.1-41.12 про надання в експлуатацію фіксованих місць для денного паркування (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Сторона-1 надає Стороні-2 в експлуатацію 4 фіксованих місць для щоденного паркування автотранспортних засобів за адресою: Шевченкківськкий р-н, вулиця Велика Житомирська, 2 (надалі «Об'єкт»).

Згідно з п. 3.1. Договору, Сторона-1 надає Стороні-2 в експлуатацію 4 фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів за тарифом 700,00 грн. за одне фіксоване місце на місяць. Загальна вартість використання 4-х фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів складає 2 800,00 грн. на місяць, включаючи податок на додану вартість 20% - 343, 27,00 грн. та збір за місця для паркування транспортних засобів - 740, 40 грн.

Відповідно до п. 3.2. Договору розрахунок між Сторонами здійснюється щомісячно шляхом оплати у розмірі 100% місячної вартості послуг не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа поточного місяця.

Згідно з п. 3.3. Договору Сторона-1 щомісячно, не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним надає Стороні-2 в двох примірниках Акт приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п. 3.4. Договору Сторона-2 зобов'язана протягом 2 (двох) календарних днів з дня отримання Акту приймання-передачі наданих послуг підписати його та повернути Стороні-1 один примірник Акту.

Згідно з п. 3.5. Договору, якщо на думку Сторони-2 надані Стороною-1 послуги не відповідають встановленим вимогам, то протягом 3-х робочих днів місяця, наступного за звітним, Сторона-2 повинна надати мотивовану відмову від прийняття послуг. Якщо в установлений строк Сторона-1 не одержить підписаний акт приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову від підписання акту, послуги вважаються прийнятими з виконання усіх умов Договору. Акт без підпису Сторони-2 вважається прийнятим за умови наявності запису «Зауваження від Сторони-2 не надійшли».

Відповідно до п. 5.1. Договору сторони встановили, що він вважається укладеним і набирає чинності 01.06.2012 р. і діє до 31.12.2012 р.

Відповідно до п. 5.2. Договору, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору одна із Сторін письмово не повідомить іншу Сторону про його розірвання, Договір вважається продовженим ще на один рік.

При цьому, пунктом 5.8. Договору сторони визначили, що Сторона-1 має право на розірвання Договору в односторонньому порядку, в тому числі у разі несвоєчасної або неповної оплати Стороною-2 вартості, передбачених Договором послуг, грубого або систематичного порушення умов Договору. Про розірвання Договору в односторонньому порядку Сторона-1 письмово попереджає Сторону-2 не пізніше ніж за 10 календарних днів до дати розірвання Договору шляхом направлення Стороні-2 відповідного листа.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що він на виконання умов Договору надавав відповідачу фіксовані місця для щоденного, паркування автотранспортних засобів, в період листопада - грудня 2013 року, на підтвердження чого надає суду Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № КП-0027293 від 31.11.2013 р. на суму 2 800, 00 грн. та від № ККП-0028592 від 31.12.2013 р. на суму 2 800, 00 грн.

При цьому, вказані акти не підписані з боку відповідача, однак на них здійснено відмітку позивачем: «Зауваження від Сторони-2 не надійшли».

Листом від 29.01.2014 р. за № 173 позивач звернувся до відповідача з вимогою оплатити вказані послуги, направивши також зазначені акти та виставлені для їх оплати рахунки, однак, як зазначає позивач, зі сторони відповідача відповідних коштів в сумі 5 600, 00 грн. так і не надійшло, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

У свою чергу, як зазначалось вище, відповідач проти позову заперечує, вказуючи на те, що 06.09.2013 р. на його адресу від позивача надійшов лист за № 2364-22 з додатковою угодою про розірвання договору № 1.1.-41.12 від 30.04.2012 р., яку відповідач підписав та передав позивачу.

Таким чином, на думку відповідача, спірний Договір є розірваним з 01.10.2013 р., а отже у відповідача немає правових підстав оплачувати послуги за листопад та грудень 2013 року.

Перевіряючи вказані доводи, суд встановив, що Листом від 06.09.2013 р. за № 2364-22 за підписом заступника директора позивача Максимова Д.В. відповідача було повідомлено, що 03.09.2013 р. набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 р. № 583 «Про внесення зміни до Правил паркування транспортних засобів», якою встановлено заборону обладнання суб'єктами господарювання, крім операторів, місць для паркування на тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг, а також заборону операторам передавати майданчики для паркування на тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг у користування іншим суб'єктам господарювання. Також, у зазначеному листі позивач повідомляв про те, що з огляду на вказані обставини відповідачу направляється для підписання додаткова угода про розірвання Договору та зазначалось про необхідність в строк до 01.10.2013 р. демонтувати знаки дорожнього руху і звільнити паркувальний майданчик.

Як слідує зі змісту пункту 5.8. Договору сторони його умовами передбачили безумовне право позивача розірвати Договір, незалежно від причин, які стали для цього підставою, про що свідчить конструкція даного пункту та використання перед переліком таких причин словосполучення «у тому числі», який однозначно вказує на те, що відповідний перелік не є вичерпним.

Водночас, зміст Листа від 06.09.2013 р. за № 2364-22 свідчить не про розірвання спірного Договору в односторонньому порядку, а про пропозицію підписати між сторонами додаткову угоду про розірвання Договору та роз'яснення, що відповідачу після підписання такої угоди необхідно демонтувати знаки дорожнього руху та звільнити паркувальний майданчик.

Відповідач представив суду копію підписаної з його сторони Угоди про розірвання договору, однак доказів того, що така Угода також була в подальшому підписана й позивачем, - не надано.

Крім того, суду не представлено доказів того, що у спірний період листопада - грудня 2013 року відповідач не користувався послугами позивача й звільнив відповідний паркувальний майданчик.

При цьому, що стосується доводів про припинення зобов'язань сторін у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 583 від 14.08.2013 р. «Про внесення зміни до Правил паркування транспортних засобів» (якою було доповнено Правила паркування транспортних засобів пунктом 8-1 такого змісту: «операторам забороняється передавати майданчики для паркування на тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг у користування іншим суб'єктам господарювання»), то слід звернути увагу на те, що факт її прийняття не звільняє сторін від виконання своїх зобов'язань за діючим у спірний період договором, зокрема, зобов'язань відповідача оплатити надані йому позивачем згідно з умовами договору послуги.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 03.03.2015 р. у справі № 910/17673/14 та постанові від 18.03.2015 р. № 910/16347/14.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором договором найму (оренди).

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

Згідно з частиною 2 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до п. 3.2. Договору було визначено, що розрахунок між Сторонами здійснюється щомісячно шляхом оплати у розмірі 100% місячної вартості послуг не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа поточного місяця.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за користування фіксованими місцями для денного паркування у період листопада - грудня 2013 року.

Як зазначалось вище, позивач на виконання умов Договору надавав відповідачу фіксовані місця для щоденного паркування автотранспортних засобів, в період листопада - грудня 2013 року, на підтвердження чого представлені Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № КП-0027293 від 31.11.2013 р. на суму 2 800, 00 грн. та від № ККП-0028592 від 31.12.2013 р. на суму 2 800, 00 грн.

Вказані акти разом з виставленими рахунками-фактурами 30.01.2014 р. були направлені відповідачу, що підтверджується описом - вкладенням у цінний лист з номером штрихового ідентифікатору 0407310093532 та поштовою квитанцією № 3584 від 30.01.2014 р.

Однак, з боку відповідача такі акти підписані не були, у зв'язку з чим на них здійснено відмітку позивачем: «Зауваження від Сторони-2 не надійшли».

Згідно з п. 3.5. Договору, якщо на думку Сторони-2 надані Стороною-1 послуги не відповідають встановленим вимогам, то протягом 3-х робочих днів місяця, наступного за звітним, Сторона-2 повинна надати мотивовану відмову від прийняття послуг. Якщо в установлений строк Сторона-1 не одержить підписаний акт приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову від підписання акту, послуги вважаються прийнятими з виконання усіх умов Договору. Акт без підпису Сторони-2 вважається прийнятим за умови наявності запису «Зауваження від Сторони-2 не надійшли».

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що у позивача наявні правові підстави для вимог про стягнення з відповідача спірної суми основного боргу, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині мають бути задоволені.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення пені та 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 4.1. Договору сторони визначили, що за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в п. 3.1. цього Договору, сторона-2 сплачує стороні-1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Позивачем була нарахована пеня в сумі 362, 00 грн., розрахунок якої є невірним в силу здійснених при обрахунку округлень грошової суми в бік збільшення.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За вірним розрахунком суду сума пені за обраний позивачем період нарахування має складати 360,55 грн.

Також, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем було нараховано 3 % річних в сумі 143, 00 грн., розрахунок яких є невірним в силу здійснених при обрахунку округлень грошової суми в бік збільшення.

За вірним розрахунком суду сума 3 % річних за обраний позивачем період нарахування має складати 142,70 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Калкан Тур» (01025, місто Київ, вулиця Велика Житомирська, будинок 2; код ЄДРПОУ 37202232) на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, місто Київ, вулиця Леонтовича, будинок 6; код ЄДРПОУ 35210739) 5 600 (п'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп. основного боргу, 360 (триста шістдесят) грн. 55 коп. пені, 142 (сто сорок дві) грн. 70 коп. 3 % річних та 1 826 (одну тисячу вісімсот двадцять шість) грн. 48 коп. витрат на сплату судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.04.2015 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді В.П. Босий

Ю.В. Цюкало