Рішення

від 15.04.2015 по справі 910/1970/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2015Справа №910/1970/15-г

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Триада» доТовариства з обмеженою відповідальністю «ЕНСО-ЦЕНТР» про стягнення 99 617,07 грн. Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача -не з'явилися від відповідача -не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Триада» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНСО-ЦЕНТР» про стягнення з останнього заборгованості за Договором поставки №23/07 від 01.07.2014 у розмірі 99 617,07 грн., з яких 78 771,20 грн. - основного боргу, 10 177,23 грн. - пені, 1 294,87 грн. - 3% річних, 9 373,77 грн. - інфляційних втрат, крім того просив судові витрати у розмірі 3 174,62 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.07.2014 між сторонами укладено Договір поставки №23/07, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити відповідачеві товар, а останній - прийняти та оплатити його. Проте, як зазначає позивач, у результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у нього виникла заборгованість у розмірі 78 771,20 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2015 порушено провадження у справі №910/1970/15-г та призначено розгляд вказаної справи на 11.03.2015.

11.03.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/1970/15-г від 04.02.2015.

11.03.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява №б/н від 09.03.2015 з додатками про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 розгляд справи №910/1970/15-г відкладався на 30.03.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

30.03.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли: заява №б/н від 30.03.2015 про витребування доказів, заява №б/н від 30.03.2015 про відкладення розгляду справи та заява №б/н про надання строку для укладення мирової угоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 розгляд спору продовжено на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 15.04.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

14.04.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання №1 від 10.04.2015, відповідно до якого просили суд долучити додаткові докази до матеріалів справи та розглядати справу за відсутності представника.

Представники позивача у судове засідання 15.04.2015 не з'явилися, проте в матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи без участі представника.

Представники відповідача у судове засідання 15.04.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду не виконали, заяв та клопотань станом на дату розгляду справи в суді не подавали.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання сторони були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до вимог ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/1970/15-г.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.04.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Триада» (далі - Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНСО-ЦЕНТР» (далі - Покупець, Відповідач) укладено Договір поставки №23/07 (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1.-1.2. Договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві визначені Договором товари (далі - Товар) в обумовлені строки, у відповідному асортименті, кількості, по цінам, в порядку та на умовах, визначених у Договорі, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі, прийняти та оплатити Товар. Найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю Товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються Специфікаціює або накладними.

Приписами п.п. 2.1.-2.2. Договору передбачено, що поставка Товару Покупцю здійснюється Постачальником, на умовах DDP. Право власності на Товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної чи товарно-транспортної або видаткової накладної.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що здавання-приймання Товару провадиться уповноваженими представниками Покупця і Продавця відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю №П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю №П-7.

Згідно з п.п. 5.3.-5.4. Договору ціна Товару, яка входить у партію поставки, остаточно узгоджується та вказується сторонами у накладній на поставку партії Товару. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни Товару після його поставки Покупцю не допускається. Сума цього Договору складається із суми вартості партій Товарів, поставлених Постачальником протягом строку дії цього Договору відповідно до накладних.

Сторони погодили, що оплата здійснюється в розмірі повної вартості Товару щляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Постачальника, вказаний у реквізитах Договору. Оплата Товару здійснюється на умовах передоплати згідно рахунку-фактури відповідно до п. 2.5. Договору шляхом 100% оплати вартості відповідної партії поставки Товару, яка зазначена в рахунку-фактурі (п.п. 5.6.-5.7. Договору).

Відповідно до п. 7.2. Договору у випадку прострочення платежу Покупцем понад строк, встановлений п. 5.7. Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії Товару за кожний день прострочення.

Згідно з п. 1 Специфікації №1 до Договору вартість Товару , що поставляється, складає 363 835,20 грн.

Приписами п. 4. Специфікації до Договору передбачено, що оплата кожної партії Товару - не пізніше 2 (двох) банківських днів з моменту поставки Товару при наявності повного пакету документів.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору Товару, у зв'язку з чим Позивач вказує на існування заборгованості за поставлений Товар у розмірі 78 771,20 грн.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору Позивачем поставлено Відповідачу Товар, визначений Специфікацією, згідно видаткової накладної №46 від 08.07.2014 з урахуванням ПДВ на загальну суму 363 835,20 грн.

Як вказує у своїх письмових поясненнях Позивач, зобов'язання з оплати поставленого Товару Відповідачем були виконані частково, у результаті чого в останнього утворилася заборгованість у розмірі 233 835,20 грн.

01.08.2014 між Позивачем та Відповідачем укладено Договір поставки №10814-1, на виконання умов якого якого Відповідач поставив Позивачу Товар - сардина натуральна з додаванням олії, №5 250 г., на загальну суму 155 064,00 грн., що підтверджується:

- видатковою накладною №3 від 01.08.2014 з урахуваням ПДВ на суму 123 552,00 грн.;

- рахунком на оплату №3 від 01.08.2014 з урахуваням ПДВ на суму 123 552,00 грн.;

- видатковою накладною №13 від 15.08.2014 з урахуваням ПДВ на суму 46 800,00 грн.;

- рахунком на оплату №13 від 15.08.2014 з урахуваням ПДВ на суму 46 800,00 грн.;

- актом №1 від 28.08.2014 повернення постачальнику з урахуваням ПДВ на суму 15 288,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2014 між Позивачем та Відповідачем складені та підписані Акти взаємозаліку, згідно умов яких Позивач та Відповідач дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог за укладеними між сторонами Договором поставки №23/07 від 01.07.2014 та Договором поставки №10814-1 від 01.08.2014 в сумі: 108 264,00 грн. та 46 800,00 грн. - всььго 155 064,00 грн.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, п. 4. Специфікації до Договору оплата кожної партії Товару здійснюється не пізніше 2 (двох) банківських днів з моменту поставки Товару при наявності повного пакету документів.

Таким чином, після спливу указаного п. 4. Специфікації до Договору строку оплати за Товар Покупець вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь Позивача, на підставі Договору, за поставлений Товар заявленої суми заборгованості у розмірі 78 771,20 грн. (233 835,20 грн. - 155 064,00 грн.)

Крім того, указана сума заборгованості підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств Актом взаємних розрахунків, відповідно до якого сторони погодили, що заборгованість станом на 08.12.2014 становить 78 771,20 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 78 771,20 грн. за поставлений Товар є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого Товару 10 177,23 грн. - пені, 1 294,87 грн. - 3% річних, 9 373,77 грн. - інфляційних втрат.

Щодо стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, п. 7.2. Договору передбачено, що у випадку прострочення платежу Покупцем понад строк, встановлений п. 5.7. Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії Товару за кожний день прострочення.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії останнього є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи положення п. 5.7. Договору, п. 4. Специфікації до Договору, п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14, ч. 5. ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначається відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, суд приходить до висновку, що Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за видатковою накладною №46 від 08.07.2014 з з 11.07.2014, як на то і вказує у своїх розрахунках Позивач.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку пені, суд приходить до висновку, що указана сума становить 10 231,62 грн., а не 10 177,23 грн., як указує у своїх розрахунках Позивач.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Оскільки відповідного клопотання у матеріалах справи немає, господарський суд не вправі виходити за межі заявлених вимог, а саме: стягувати понад указану Позивачем суму пені у розмірі 10 177,23 грн.

Звідси, вимоги про стягнення пені у розмірі 10 177,23 грн. за порушення строків виконання грошового зобов'язання підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом розглянуто вимоги про стягнення з Відповідача 1 294,87 грн. - 3% річних, 9 373,77 грн. - інфляційних втрат, у зв'язку із простроченням останнім виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку 3% річних, суд приходить до висновку, що указана сума у розмірі 1 294,87 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню судом.

З приводу стягнення 9 373,77 грн. інфляційних втрат, то за розрахунком суду інфляційні втрати за вказаний період становлять 9 392,22 грн., проте, як вже зазначалося раніше, в силу приписів п.2 ч.1. ст. 83 ГПК України господарський суд не має права виходити за межі заявлених позовних вимог, якщо про це немає відповідного клопотання заінтересованої сторони.

Таким чином, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Триада» стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНСО-ЦЕНТР» є законними та обгрунтованими в щодо стягнення 10 177,23 грн. - пені, 1 294,87 грн. - 3% річних, 9 373,77 грн. - інфляційних втрат, були доведеними Позивачем належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню судом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Факт невиконання зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обгрунтований, Відповідачем не спростований.

Відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, заявлені до нього вимоги не спростував, доказів погашення заборгованості за поставлений Товар та/або наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань суду не надав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості з Відповідача за Договором поставки №23/07 від 01.07.2014 є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом у повному обсязі: в частині стягнення 78 771,20 грн. - основного боргу, 10 177,23 грн. - пені, 1 294,87 грн. - 3% річних, 9 373,77 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНСО-ЦЕНТР» (04074, м. Київ, вул. Брестська, буд. 21; код ЄДРПОУ 37177484) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Триада» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Фучика, буд. 18, офіс 223; код ЄДРПОУ 38198217) заборгованість у розмірі 99 617,07 грн., з яких 78 771,20 грн. - основного боргу, 10 177,23 грн. - пені, 1 294,87 грн. - 3% річних, 9 373,77 грн. - інфляційних втрат - за Договором поставки №23/07 від 01.07.2014 та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 992,34 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4 . Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Дата складання повного тексту рішення 27.04.2015.

Cуддя А.В.Яковенко