Рішення

від 15.04.2015 по справі 910/4009/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2015Справа №910/4009/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західний м'ясний альянс»

про стягнення 322 698 251, 22 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Власюк Г.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західний м'ясний альянс» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 158-2013 від 05.12.2013 р. у розмір 241 960 850, 00 грн., 56 084 853, 80 грн. - заборгованості за процентами, 9 280 690, 14 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту, 1 525 814, 97 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту, 1 157 839, 83 грн. - заборгованість по 3 % річних, 10 763 355, 23 грн. - інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту, 1 924 847, 25 грн. - інфляційні збитки за несвоєчасну сплату відсотків. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору № 158-2013 від 05.12.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2015 р. порушено провадження у справі № 910/4009/15-г, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.03.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засідання представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу відповідача та повернуті до суду.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 15.04.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.12.2013 р. між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Західний м'ясний альянс» укладено кредитний договір № 158-2013, за умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом 52 400 00, 00 грн., а відповідач - використати його за цільовим призначенням, повернути позивачу суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісію та можливі штрафні санкції.

Відповідно до п. 1.2, 1.3. процентна ставка за користування кредитом становить 24 %, термін погашення кредиту - 04.12.2014 р. включно.

Відповідно до п. 2.4. договору проценти за користування кредитом відповідач сплачує не пізніше 15-го календарного числа місяця наступного за тим, за який вони нараховані.

Пунктом 7.1. договору передбачено право позивача н дострокове розірвання договору, шляхом повідомлення відповідача не менш ніж за 5 календарних днів до запланованої дати дострокового розірвання.

Згідно з п. 14.4. договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Договір, відповідно до п. 15.4., вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань.

Згідно до договору від 26.12.2013 р. про внесення змін до договору № 158-2013 від 05.12.2013 р. розмір кредитної лінії становить 241 960 850, 00 грн.

Договором від 15.08.2014 р. про внесення змін до договору № 158-2013 від 05.12.2013 р. встановлено, що проценти, нараховані з 05.12.2013 р. до 31.07.2014 р., відповідач сплачує до 15.09.2014 р. відповідно до договору від 29.08.2014 р. про внесення змін до договору № 158-2013 від 05.12.2013 р.; процентна ставка з 05.12.2012 р. до 31.08.2014 р. - 24 %, з 01.09.2014 р. - 16, 1 % річних.

За договором від 31.10.2014 р. проценти, нараховані за жовтень 2014 р., відповідач сплачує до 15.12.2014 р.,

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору № 158-2013 від 05.12.2013 р., позивачем відповідачу перераховані грошові кошти у сумі 241 960 850, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

29.01.2015 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західний м'ясний альянс» з вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором № 158-2013 від 05.12.2013 р.

Відомостей щодо надання відповідачем відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору № 158-2013 від 05.12.2013 р. в частині строків повернення кредиту у розмірі 241 960 850, 00 грн., а також щодо сплати процентів за користування кредитними коштами на суму 56 084 853, 80 грн., які позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст договору № 158-2013 від 05.12.2013 р., а також положення цивільного законодавства України суд дійшов висновку, що цивільні відносини між сторонами за своїми правовими ознаками фактично є кредитним договором, особливості укладання та виконання яких, регулюються нормами ст.ст. 1049-1054 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу положень ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував, доказів повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не надав. обґрунтованих причин неможливості виконання договірних зобов'язань не навів.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення простроченої заборгованої по сплаті кредиту за договором № 158-2013 від 05.12.2013 р. у розмірі 241 960 850, 00 грн., а також щодо сплати процентів за користування кредитними коштами на суму 56 084 853, 80 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 9 280 690, 14 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту, 1 525 814, 97 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, 1 157 839, 83 грн. - 3 % річних, 10 763 355, 23 грн. - інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту, 1 924 847, 25 грн. - інфляційні збитки за несвоєчасну сплату відсотків.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим визнається виражене в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно розрахунку позивача за загальний період з 05.12.2014 р. (дата виникнення прострочення) до 23.01.2015 р. (дата визначена позивачем самостійно) розмір пені становить 9 280 690, 14 грн., 1 525 814, 97 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів по кредитування кредитом, 1 157 839, 83 грн. - 3 % річних, 10 763 355, 23 грн. - інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту та 1 924 847, 25 грн. - інфляційні збитки за несвоєчасну сплату відсотків.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3 % річних, судом встановлено, що заявлені до стягнення суми не перевищують розрахунок суду та розраховані арифметично вірно.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Західний м'ясний альянс» (03680, м. Київ, вул. Академіка Заболонтного, 150, приміщення 17, код ЄДРПОУ 35369564), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27Т, код ЄДРПОУ 19017842) заборгованість у розмірі 241 960 850, 00 (двісті сорок один мільйон дев'ятсот шістдесят тисяч вісімсот п'ятдесят грн. 00 коп.) грн., 56 084 853, 80 (п'ятдесят шість мільйонів вісімдесят чотири тисячі вісімсот п'ятдесят три грн. 80 коп.) грн. - заборгованості за процентами, 9 280 690, 14 (дев'ять мільйонів двісті вісімдесят тисяч шістсот дев'яносто грн. 14 коп.) грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту, 1 525 814, 97 (один мільйон п'ятсот двадцять п'ять тисяч вісімсот чотирнадцять грн. 97 коп.) грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, 1 157 839, 83 (один мільйон тисяча п'ятдесят сім тисяч вісімсот тридцять дев'ять грн. 83 коп.) грн. - 3 % річних, 10 763 355, 23 (десять мільйонів сімсот шістдесят три тисячі триста п'ятдесят п'ять грн. 23 коп.) грн. - інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту та 1 924 847, 25 (один мільйон дев'ятсот двадцять чотири тисячі вісімсот сорок сім грн. 25 коп.) грн. - інфляційні збитки за несвоєчасну сплату відсотків.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 20.04.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.