Рішення

від 23.04.2015 по справі 910/4498/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2015Справа №910/4498/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції»

Про стягнення 12 677,70 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Качан В.В.представник за довіреністю № б/н від 15.05.14.

Від відповідача: Судак Д.Б. представник за довіреністю № б/н від 12.03.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» (далі - відповідач) про стягнення 12 677,70 грн., а саме: 9 504,25 грн. - основного боргу, 1 826,72 грн. - збитків від інфляції, 1 171,75 грн. - пені, 174,98 грн. - 3% річних. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 550,00 грн. витрат на оплату юридичних послуг.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не здійснено в повному обсязі оплату товару, поставленого останньому за Договором поставки № 362/178 від 01.08.13., що зумовило виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем та звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд» з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.15. порушено провадження у справі № 910/4498/15-г та призначено її до розгляду на 08.04.15.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 08.04.15. представника відповідача, невиконання ними вимог ухвали суду від 27.02.15., розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 21.04.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

21.04.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» проти позову заперечує в повному обсязі з підстав, викладених в відзиві. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення з нього заявлених позивачем 1 550,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В судовому засіданні 21.04.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 23.04.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

23.04.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення на відзив відповідача.

В судовому засіданні 23.04.15. відповідачем було підтримано подане ним 23.04.15. через відділ діловодства суду клопотання про призначення по даній справі судової експертизи, на вирішення якої поставити питання щодо якості переданої позивачем відповідачу продукції за спірними видатковими накладними.

Позивач проти задоволення означеного клопотання заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 23.04.15. клопотання відповідача про призначення експертизи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Клопотання обґрунтовано тим, що така експертиза необхідна для встановлення факту того, що товар поставлений позивачем товар не відповідав вимогам ЗУ «Про підтвердження відповідності».

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

З системного аналізу положень ст. 34 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

При цьому, відповідач, яким ставиться питання про призначення експертизи, - не звертався до суду з доказами, які б ставили б під сумнів надані позивачем докази, не надав контррозрахунку ціни позову та документів на підтвердження своїх заперечень, а мотиви у вказаному клопотанні ґрунтуються лише на припущеннях.

В судовому засіданні 23.04.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 23.04.15. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/4498/15-г.

В судовому засіданні 23.04.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.13. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір поставки № 362/178 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язався систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені Договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію (далі - Товар) у власність Покупця, а Покупець зобов'язався приймати Товар у власність і оплачувати його на умовах Договору.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (01.08.13.) якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію Договору, він вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах (п. 9.2 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування Товару, його асортимент та ціна визначається Специфікацією (додаток № 1 до Договору), що є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 1.5 Договору, його умови викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних з внутрішньодержавним характером Договору.

Пунктом 1.6 Договору сторони встановили, що право власності на Товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі Товару Постачальником та його отримання Покупцем. Датою поставки вважається дата передачі Постачальником Товару Покупцю.

Поставка Товару Покупцю здійснюється окремим партіями силами (в т.ч. транспортом) та за рахунок Постачальника на умовах DDP у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року) та на підставі прийнятих Постачальником до виконання Замовлень Покупця (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 5.1 Договору ціна на Товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі Специфікації, до змісту якої повинно входити: найменування Товару, його асортимент (сортамент, номенклатура) на ціна на Товар.

Оплата здійснюється Покупцем в національній грошовій одиниці України через 45 (сорок п'ять) календарних днів за поставлений Товар (п. 5.8 Договору в редакції Протоколу розбіжностей № 1 від 01.08.13. до Договору).

На підставі видаткових накладних, що наявні в матеріалах справи, позивачем було поставлено відповідачу Товар на загальну суму 9 622,14 грн.:

- № 33744 від 21.05.14. на суму 493,92 грн.;

- № 33745 від 21.05.14. на суму 277,92 грн.;

- № 33747 від 21.05.14. на суму 416,88 грн.;

- № 34176 від 27.05.14. на суму 568,44 грн.;

- № 34178 від 27.05.14. на суму 218,88 грн.;

- № 34182 від 27.05.14. на суму 288,00 грн.;

- № 34185 від 27.05.14. на суму 395,64 грн.;

- № 34188 від 27.05.14. на суму 144,00 грн.;

- № 34190 від 27.05.14. на суму 144,00 грн.;

- № 34191 від 27.05.14. на суму 144,00 грн.;

- № 34194 від 27.05.14. на суму 144,00 грн.;

- № 34197 від 27.05.14. на суму 280,44 грн.;

- № 34199 від 27.05.14. на суму 144,00 грн.;

- № 34201 від 27.05.14. на суму 144,00 грн.;

- № 34202 від 27.05.14. на суму 180,00 грн.;

- № 34203 від 27.05.14. на суму 477,42 грн.;

- № 34205 від 27.05.14. на суму 243,84 грн.;

- № 34208 від 27.05.14. на суму 177,60 грн.;

- № 34209 від 27.05.14. на суму 154,80 грн.;

- № 34213 від 27.05.14. на суму 114,84 грн.;

- № 34215 від 27.05.14. на суму 178,92 грн.;

- № 34216 від 27.05.14. на суму 329,04 грн.;

- № 34217 від 27.05.14. на суму 202,56 грн.;

- № 34207 від 28.05.14. на суму 204,24 грн.;

- № 34211 від 28.05.14. на суму 323,46 грн.;

- № 34218 від 28.05.14. на суму 186,96 грн.;

- № 34594 від 03.06.14. на суму 133,68 грн.;

- № 34595 від 03.06.14. на суму 173,64 грн.;

- № 34596 від 03.06.14. на суму 184,56 грн.;

- № 34597 від 03.06.14. на суму 183,12 грн.;

- № 34599 від 03.06.14. на суму 166,38 грн.;

- № 34600 від 03.06.14. на суму 136,68 грн.;

- № 34602 від 03.06.14. на суму 203,28 грн.;

- № 34604 від 03.06.14. на суму 165,42 грн.;

- № 34605 від 03.06.14. на суму 147,12 грн.;

- № 34639 від 03.06.14. на суму 104,16 грн.;

- № 34640 від 03.06.14. на суму 331,20 грн.;

- № 34643 від 03.06.14. на суму 288,00 грн.;

- № 34598 від 03.06.14. на суму 194,04 грн.;

- № 34601 від 04.04.14. на суму 201,06 грн.;

- № 34642 від 04.06.14. на суму 432,00 грн.

Податкові накладні позивача, складені на виконання зобов'язань за Договором по вказаним видатковим накладним наявні в матеріалах справи.

Проте, відповідачем було оплачено лише 117,89 грн. за вказаний Товар.

Вказаного відповідачем не спростовано та не подано інших доказів сплати наявної заборгованості за Договором н підставі зазначених вище видаткових накладних.

Спір у справі виник в зв'язку з неповною оплатою товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, відповідач не сплатив позивачу за товар грошові кошти в розмірі 9 504,25 грн. Строк оплати є таким, що настав.

При цьому твердження відповідача в своєму письмовому відзиві про те, що заборгованість становить 9 497,01 грн. не підтверджується жодними доказами, а посилання відповідача на акт звірки взаєморозрахунків за Договором за 4 квартал 2014 року не приймається судом до уваги з огляду на те, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує факт господарської операції. Крім того, відомості щодо розміру заборгованості в розмірі саме 9 497,01 грн. містяться в колонці з даними Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції».

Суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що у нього не виникло обов'язку по оплаті Товару, оскільки останній не відповідав діючим державним стандартам, технічним умовам, санітарним, гігієнічним стандартам та правилам, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.5 Договору при виявленні невідповідності Товару за якістю, кількістю, комплектністю, маркуванням Товару, що поставляється та/або тари, упакування, відповідним стандартам, технічним умовам, вимогам, передбаченим умовами цього Договору та/або даним, зазначеним у супроводжувальних документах, зазначених у п.п.2.11., 3.3 цього Договору, та умовам, визначеним п. 3.7, 3.8., 3.9 цього Договору, при підготовці до реалізації чи у період реалізації Товару, Покупець припиняє реалізацію Товару та викликає представника Постачальника протягом доби з моменту виявлення відповідних недоліків, повідомленням про виявлені недоліки Товару (зареєстрованою телефонограмою, або по факсу, або повідомленням на e-mail Постачальника, вказаний в Додатку № 2 до цього Договору) для складання Акту про виявлені недоліки (далі - Акт). Для складання, оформлення та підписання Акту Постачальник повинен направити свого уповноваженого представника до Покупця у термін, визначений Покупцем у повідомленні. Акт складається уповноваженими представниками Покупця та Постачальника, у двох примірниках, по одному екземпляру для кожної Сторони, з підписанням його повноважними представниками Сторін та засвідчення належними печатками Сторін. У випадку неявки представника Постачальника в зазначений у повідомленні Покупця термін, Покупець складає Акт в односторонньому порядку. Такий Акт є належним доказом виявлених недоліків товару та має належну юридичну силу у суді. Даний Акт надається Постачальнику та є підставою для здійснення Постачальником відшкодування Покупцеві вартості Товару, або заміни неякісного Товару на якісний, або допоставки Товару, або здійснення повернення Товару і в такому разі - зменшення вартості партії Товару, згідно письмової вимоги Покупця (надсилається разом з Актом), не пізніше 10 календарних днів з моменту одержання Постачальником такої вимоги.

Разом з тим, відповідачем не було подано жодних доказів на підтвердження виклику представника Постачальника для складання акту, чи доказів наявності такого складеного акту в односторонньому порядку відповідачем.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню повністю в розмірі 9 504,25 грн., що складає борг відповідача станом на момент прийняття даного рішення.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 8.14 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 171,75 грн. - пені.

Згідно з п. 8.14 Договору (в редакції Протоколу розбіжностей № 1 до Договору), у випадку порушення Покупцем строків оплати за Товар, передбачених п. 5.8 Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день такого прострочення.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 171,75 грн. пені, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 174,98 грн. - 3% річних та 1 826,72 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду розмір відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 137,90 грн., розмір збитків від інфляції складає 1 133,71 грн., внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. 3% річних в розмірі 37,08 грн. та збитки від інфляції в розмірі 693,01 грн. нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідачем розрахунок 3% річних, пені та збитків від інфляції не оспорено, свого контррозрахунку суду не подано.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1 550,00 грн. витрат на правову допомогу, суд встановив наступне.

Відповідач проти покладення на нього витрат на оплату послуг адвоката заперечував, а відповідач на вказаному не наполягав.

05.12.11. між адвокатом Ходаківською Катериною Борисівною (далі - Виконавець) та позивачем (далі - Замовник) було укладено Договір про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого (п. 2.1.3) Виконавець зобов'язався надати послуги адвоката з питань про стягнення дебіторської/кредиторської заборгованості, а саме, зокрема, готувати та подавати претензії, позовні заяви, клопотання, відкликання, скарги, з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, повного або часткового визнання позову, зміна предмета і підстави позову, укладає мирову угоду, одержує рішення, ухвали, постанови.

Додатком-заявкою № 10 від 12.01.15. до договору від 05.12.11. Замовник замовив, а Виконавець зобов'язався реалізувати всі передбачені законом можливості щодо стягнення дебіторської заборгованості з контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції».

02.02.15. між сторонами було складено акт виконаних робіт по заявці № 10 від 12.01.15. на суму 1 550,00 грн. та відповідну квитанцію від 02.02.15.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Дія Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» наголошено на тому, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Суд відзначає, що надане позивачем свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю видане на ім'я Турбаєвої Катерини Борисівни.

При цьому, жодних доказів, зокрема, зміни прізвища до матеріалів справи не додано.

Крім того, судом враховано, що позовна заява № б/н від 25.02.15. у справі № 910/4498/15-г від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд» підписана представником за довіреністю В.В. Качан, вказаним представником підписано всі додаткові пояснення, подані документи по справі від імені позивача та саме зазначений представник, а не Ходаківська К.Б. є представником позивача в судових засіданнях в даній справі.

Таким чином, у Господарського суду міста Києва відсутні правові підстави для покладення на відповідача 1 550,00 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе/Бастіонна, б. 1/2; ідентифікаційний код 38451148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд» (01133, м. Київ, бульвар Марії Приймаченко, б. 3; ідентифікаційний код 37264943) 9 504 (дев'ять тисяч п'ятсот чотири) грн. 25 коп. - основного боргу, 1 171 (одну тисячу сто сімдесят одну) грн. 75 коп. - пені, 137 (сто тридцять сім) грн. 90 коп. - 3% річних, 1 133 (одну тисячу сто тридцять три) грн. 71 коп. - збитків від інфляції, 1 721 (одну тисячу сімсот двадцять одну) грн. 79 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.04.15.

Суддя Т.М. Ващенко