cpg1251
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" червня 2015 р. Справа№ 910/4498/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Новікова М.М.
секретар: Горбунова М.Є.
представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські
продуктові традиції"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 23.04.2015р.
у справі №910/4498/15-г (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінанта Фуд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські
продуктові традиції"
про стягнення 12 677,70 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Домінанта Фуд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції" (далі - відповідач) заборгованості за договором поставки №362/178 від 01.08.2013р. у загальному розмірі 12 677,70 грн. (з них: 9 504,25 грн. - основний борг, 1 826,72 грн. - збитки від інфляції, 1 171,75 грн. - пеня, 174,98 грн. - 3% річних). Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 550,00 грн. витрат на оплату юридичних послуг.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заборгованість винила внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.
Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав про те, що його заборгованість перед позивачем становить 9 497,01 грн., про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків за укладеним з позивачем договором за 4 квартал 2014 року. Окрім того, у відповідача не виникло обов'язку по оплаті поставленого позивачем товару, оскільки він не відповідав діючим державним стандартам, технічним умовам, санітарним, гігієнічним стандартам та правилам.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2015р. у справі №910/4498/15-г позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 9 504,25 грн. основного боргу, 1 171,75 грн. пені, 137,90 грн. 3% річних, 1 133,71 грн. збитків від інфляції, 1 721,79 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015р. у справі №910/4498/15-г та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач зазначав наступне:
- поставлений позивачем товар не відповідав вимогам ст. 13 Закону України «Про підтвердження відповідності»;
- відповідач заявив в суді клопотання про призначення експертизи, але суд відмовив в його задоволенні.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.06.2015р.
В судове засідання 22.06.2015р. представники сторін не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 22.06.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
01.08.2013р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки №362/178 (далі - Договір поставки) (том справи - 1, аркуші справи - 14-21).
За умовами Договору поставки (п.п.1.1, 1.2, 1.6) постачальник зобов'язався систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язався приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього договору. Найменування товару, його асортимент та ціна визначається Специфікацією (додаток №1 до цього договору), що є його невід'ємною частиною. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем. Датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю.
Строки, порядок та умови поставки обумовлені сторонами в розділі 2 Договору поставки, згідно з п.2.1 якого поставка товару покупцю здійснюється окремим партіями силами (в т.ч. транспортом) та за рахунок постачальника на умовах DDP у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року) та на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця.
Ціна на товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі Специфікації (Додаток №1 до цього договору). До змісту Специфікації повинно входити: найменування товару, його асортимент (сортамент, номенклатура) на ціна на товар. Специфікація (Специфікації) є невід'ємною частиною цього договору. До ціни товару включаються вартість тари одноразового використання, упаковки та доставки (транспортування). Оплата здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України через 30 календарних днів за поставлений товар (п.п.5.1, 5.4, 5.8 Договору поставки).
В п.п.9.1, 9.1 Договору поставки передбачено, що останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.3014р. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію договору, він вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
01.08.2013р. між сторонами було складено протокол розбіжностей до Договору поставки (том справи - 1, аркуші справи - 22-25), в якому сторони погодили нову редакцію п.п.2.5-2.8, 2.15, 3.8, 4.5, 4.7, 5.5-5.9, 6.5, 8.1-8.11 Договору поставки та доповнено договір п.8.14.
Так, в п.5.8 Договору поставки було скориговано строк оплати товару з 30 календарних днів на 45.
Окрім того, умови Договору поставки було доповнено п.8.14 наступного змісту: «У випадку порушення покупцем строків оплати за товар, передбачених п.5.8 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такого прострочення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 9 622,14 грн. Однак відповідач лише частково розрахувався з позивачем за поставлений товар, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 9 504,25 грн.
Зважаючи на відмову відповідача погасити заборгованість в добровільному порядку, окрім основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 171,75 грн. пені, 174,98 грн. 3% річних та 1 826,72 грн. інфляційних втрат.
Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив частково, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими в частині стягнення з відповідача 9 504,25 грн. основного боргу, 1 171,75 грн. пені, 137,90 грн. 3% річних, 1 133,71 грн. збитків від інфляції, 1 721,79 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору поставки травні-червні 2014 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар, загальна вартість якого склала 9 622,14 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними (том справи - 1, аркуші справи - 34-115).
В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
В своїй апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що у нього не виникло обов'язку по оплаті поставленого позивачем товару, оскільки останній не відповідав діючим державним стандартам, технічним умовам, санітарним, гігієнічним стандартам та правилам.
З цього приводу необхідно зазначити наступне.
Умови приймання та повернення товару погоджені сторонами в розділі 4 Договору поставки, згідно з п.4.5 якого при виявленні невідповідності товару за якістю, кількістю, комплектністю, маркуванням товару, що поставляється та/або тари, упакування відповідним стандартам, технічним умовам, вимогам, передбаченим умовами цього договору та/або даним, зазначеним у супроводжувальних документах, зазначених у п.п.2.11, 3.3 цього договору, та умовам, визначеним п.п.3.7, 3.8, 3.9 цього договору, при підготовці до реалізації чи у період реалізації товару, покупець припиняє реалізацію товару та викликає представника постачальника протягом доби з моменту виявлення відповідних недоліків, повідомленням про виявлені недоліки товару (зареєстрованою телефонограмою, або по факсу, або повідомленням на e-mail постачальника, вказаний в Додатку №2 до цього договору) для складання Акту про виявлені недоліки (далі - Акт). Для складання, оформлення та підписання Акту постачальник повинен направити свого уповноваженого представника до покупця у термін, визначений покупцем у повідомленні. Акт складається уповноваженими представниками покупця та постачальника у двох примірниках, по одному екземпляру для кожної сторони, з підписанням його повноважними представниками сторін та засвідченням належними печатками сторін. У випадку неявки представника постачальника в зазначений у повідомленні покупця термін, покупець складає Акт в односторонньому порядку. Такий Акт є належним доказом виявлених недоліків товару та має належну юридичну силу у суді. Даний Акт надається постачальнику та є підставою для здійснення постачальником відшкодування покупцеві вартості товару, або заміни неякісного товару на якісний, або допоставки товару, або здійснення повернення товару і в такому разі - зменшення вартості партії товару, згідно письмової вимоги покупця (надсилається разом з Актом), не пізніше 10 календарних днів з моменту одержання постачальником такої вимоги.
Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Жодних зауважень (претензій) щодо якості, кількості переданого позивачем товару, строків поставки та/або оформлення супровідної документації від відповідача не надходило.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що відповідач викликав представника позивача для складання відповідного акту та/або доказів складання такого акту в односторонньому порядку відповідач не надав.
Тобто, відповідач прийняв поставлений позивачем товар та не звертався до нього з приводу неналежної якості товару, а тому повинен був оплатити вартість товару в порядку і строки, обумовлені розділом 5 Договору поставки, зокрема, п.5.8 договору (в редакції протоколу розбіжностей №1 від 01.08.2013р.).
Однак відповідач перерахував позивачу лише 117,89 грн. Залишок несплачених коштів за Договором поставки становить 9 504,25 грн.
Відповідач посилався на те, що розмір його боргу перед позивачем становить 9 497,01 грн., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за 4 квартал 2014 року.
Дійсно, в матеріалах справи наявний Акт звірки взаєморозрахунків за 4 квартал 2014 року, підписаний обома сторонами (том справи - 1, аркуш справи - 33), але у ньому вказано, що борг за даними позивача становить 9 504,25 грн., а за даними відповідача - 9 497,01 грн. Тобто, даний Акт свідчить про те, що сторонами наведено різні суми заборгованості. При цьому відповідачем не надано доказів (платіжних документів, виписок обслуговуючого банку), з яких би вбачалися здійснені відповідачем оплати в рахунок погашення заборгованості за Договором поставки та підтверджувалася наявність боргу у сумі 9 497,01 грн., як стверджує відповідач.
Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи з метою встановлення факту невідповідності якості поставленого позивачем товару вимогам Закону України «Про підтвердження відповідності». Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто, у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (аналогічна правова позиція наведена в п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Натомість відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, правом на подання доказів по справі. Подавши відзив на позов та апеляційну скаргу, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження викладених у них заперечень проти позовних вимог, не здійснив контррозрахунок заявлених вимог, хоча фактично визнає наявність заборгованості перед позивачем, тощо. Відтак, відповідач не обґрунтував доцільність призначення у справі судової експертизи, у зв'язку з чим у місцевого господарського суду були відсутні правові підстави для задоволення клопотання відповідача з цього приводу.
Таким чином, в процесі судового розгляду було встановлено неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем в частині здійснення повного і своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на дату винесення оскаржуваного відповідачем рішення у даній справі складала 9 504,25 грн.
Доказів на підтвердження протилежного відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідач не надав суду доказів на підтвердження вчинення ним дій, спрямованих на погашення заборгованості перед позивачем.
В даному випадку відсутні передумови для звільнення відповідача від обов'язку по оплаті вартості товару, отриманого за спірним Договором поставки, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги позивача відносно стягнення з відповідача 9 504,25 грн. основного боргу.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В п.8.14 Договору поставки (в редакції протоколу розбіжностей №1 від 01.08.2013р.) вказано, що у випадку порушення покупцем строків оплати за товар, передбачених п.5.8 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такого прострочення.
Окрім того, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, названа стаття встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини, як підставу відповідальності боржника.
До того ж, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.
За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню 1 826,72 грн. інфляційних втрат, 1 171,75 грн. пені та 174,98 грн. 3% річних.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, погоджується з його арифметичною правильністю, у зв'язку з чим з відповідача має бути стягнуто пеню у заявленому позивачем розмірі, а саме в сумі 1 171,75 грн.
Однак позивачем було невірно визначено інфляційну складову боргу та 3% річних.
За розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 137,90 грн. 3% річних та 1 133,71 грн. збитків від інфляції. Решта заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат нараховані безпідставно.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність доказів надання адвокатом Ходаківською К.Б. послуг, як представника позивача згідно з договором про надання юридичних послуг від 05.12.2011р., який було укладено між адвокатом Ходаківською К.Б., як виконавцем, та позивачем, як замовником.
Так, позовна заява у даній справі від імені позивача підписана представником за довіреністю Качан В.В. Названа особа також підписувала всі додаткові пояснення, подані документи по справі від імені позивача і приймала участь, як представник позивача, в судових засіданнях Господарського суду міста Києва (том справи - 1, аркуші справи - 12, 132-133, 144, 168, 170-171, 175-176).
До того ж, надане позивачем свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю видане на ім'я Турбаєвої К.Б., а докази зміни прізвища з Турбаєвої на Ходаківську відсутні (том справи - 1, аркуш справи - 122).
За наведених обставин, у суду відсутні правові підстави для покладення на відповідача 1 550,00 грн. витрат на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015р. у справі №910/4498/15-г - без змін.
2. Матеріали справи №910/4498/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
М.М. Новіков
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 22.06.2015 |
Оприлюднено | 01.07.2015 |
Номер документу | 45710066 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Зубець Л.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні