Рішення

від 20.04.2015 по справі 910/6120/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2015Справа №910/6120/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон - 2012 ЛТД"

До Публічного акціонерного товариства "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ"

Про стягнення 10 530 523,01 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

від позивача Пахомов Ю.О. - представник (довіреність № 24-01/15 від 19.01.2015 р.)

Чернікова О.С. - представник (дов. № 115-03/15 від 06.04.2015 р.)

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорпіон - 2012 ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" про стягнення 10 530 523,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору банківського вкладу «Класичний» №1860 від 30.09.2014р. зокрема, не поверненням у строк вкладених позивачем коштів на банківський рахунок, у зв'язку із чим, позивач і просить стягнути з відповідача суму не повернутих грошових коштів в розмірі 10490000,00 грн. Крім суми банківського вкладу, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних в розмірі 40523,01 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/6120/15-г та призначено розгляд справи на 06.04.2015 р.

03.04.2015 р. відділом діловодства суду отримано від відповідача клопотання про відкладення розгляду справи. Згідно даного клопотання, відповідач просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку із неможливістю явки представника відповідача у судове засідання на призначений час.

06.04.2015р. через відділ діловодства суду представником позивача подано заяву про забезпечення позову. Згідно даної заяви, позивач просить суд до вирішення спору по суті вжити заходи по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Публічного акціонерного товариством «Банк «Фінанси та Кредит» у сумі 10 603 603,01 грн., що знаходяться на будь-якому рахунку названого товариства виявленого державним виконавцем під час виконання даної ухвали, в тому числі - Головному управлінні Національного банку України по м. Києву і Київській області; ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Представник відповіача в судове засідання 06.04.2015 р. не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши у судовому засіданні 06.04.2015 р. клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, подане до відділу діловодства суду 03.04.2015р., суд відмовляє в його задоволенні з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Відтак, відповідач мав можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи відмовлено.

Разом з тим, у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача, суд, відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 20.04.2015 р. Розгляд заяви про забезпечення позову відкладено до наступного судового засідання.

У судове засідання 20.04.2015 р. представник відповідача повторно не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про порушення провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 910/6120/15-г про порушення провадження у справі від 16.03.2015 р. та від 06.04.2015 р.. були направлені відповідачу за адресою, вказаній у позовній заяві (04050, м. Київ, вул. Артема, 60), що відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі , так само, як і ухвала від 06.04.2015 р. вручені відповідачу належним чином.

При цьому, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення відповідачеві ухвали суду про порушення провадження у справі та від 06.04.2015 р.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 06.04.2015 р. та 20.04.2015 р. до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 20.04.2015 р. та за відсутності представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не надано.

Розглянувши у судовому засіданні заяву про забезпечення позову, подану 06.04.2015 р., суд відмовляє в її задоволенні з огляду на таке.

Нормами статті 66 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї власної ініціативи вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, якими безпосередньо є: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26 грудня 2011 року № 16 умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до приписів частини 1 статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Поняття господарської діяльності міститься і в інших законах України, проте на відміну від загального визначення господарської діяльності в ГК України, її визначення, що міститься в спеціальних законах, застосовується лише для цілей цих законів.

Як зазначалося судом вище, позивач просить вжити заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми заявлених вимог.

Разом з тим, заявником до відповідної заяви не наведено суду жодних обставин та не надано належних доказів, вчинення будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання відповідачем. Доказів на підтвердження того, що відповідачем вживаються будь-які заходи та що кошти відповідача можуть зникнути, позивачем до матеріалів справи не додано, а отже у суду відсутні підстави для застосування заходів забезпечення позову щодо відповідача. Додані до заяви листи на адресу відповідача не приймаються судом, оскільки останні датовані 19.01.2015 р. - 22.01.2015 р., однак судом вбачається, що строк повернення вкладу за спірним договором в редакції додатку № 1860-2/2 від 12.01.2015 р. продовжено до 26.01.2015 р. При цьому, сам позивач надає суду виписку по особовому рахунку, з якої вбачається, що відповідачем було частково повернуто суму вкладу за Договором після закінчення строку його дії.

За таких обставин, суд відмовляє позивачеві у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 20.04.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Скорпіон-2012 ЛТД» (клієнт) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір банківського вкладу № 1860 від 30.09.2014 р. (далі - Договір).

За змістом п. 1.1. Договору, клієнт надає банку суму коштів (вклад), у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк виплачує клієнту таку суму та проценти, нараховані на неї.

За змістом п. 1.3. Договору, останній діє до 30.09.2014 р.

За змістом п. 3.1. Договору, при закінченні строку розміщення повернення вкладного траншу здійснюється банком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок клієнта.

Разом з тим, сторони неодноразово змінювали строк повернення траншу, так Додатком № 1860-2/2 до Договору сторони погодили, що сума грошових коштів надана клієнтом банку на строк 26.01.2015 р. Датою повернення грошових коштів на поточний рахунок клієнта є 26.01.2015р.

Відповідно до Додатку № 1860-2 до Договору від 04.11.2014 р., для розміщення вкладного траншу у банку, клієнт перераховує на вкладний рахунок у банку кошти у розмірі 14 000 000, 00 грн.

З виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідачем, на виконання умов Договору прийнято від позивача грошові кошти у вказаній сумі.

При цьому, суму коштів у розмірі 3 510 000, 00 грн. відповідачем було повернуто позивачеві в період з 09.02.2015 р. по 12.02.2015 р.

З огляду на закінчення терміну повернення грошових коштів відповідно до Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача 10 490 000, 00 грн.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників позивача, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами Договір за своєю юридичною природою є договором банківського вкладу.

Відповідно до ч.1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною 1 статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно з п.2.4 глави 2 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами" № 516 від 03.12.2003 року, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах га в порядку, установлених договором.

Згідно з п.3.3 глави 3 Постанови Правління Національного банку України «Про ствердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» № 516 від 03.12.2003 року Банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

З огляду на встановлені судом кінцеві терміни повернення вкладу (26.01.2015 р.), станом на час подання даного позову термін повернення суми вкладу за Договором є таким, що настав.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується лише часткова сплата суми вкладу за Договором до подання позову до суду у розмірі 3 510 000, 00 грн.

Відтак, несплачена сума вкладу становить 10 490 000, 00 грн.

За таких обставин, з огляду неповернення відповідачем банківського вкладу у вказаний в Договорі строк в повному обсязі, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині несплачених відповідачем сум вкладу у розмірі 10 490 000, 00 грн.

Позовною вимогою позивача є також стягнення з відповідача 40 523, 01 грн. в якості 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи відсотки річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно з розрахунком позивача розмір 3 % річних становить 40 523, 01 грн., та обчислюється позивачем за період з 25.01.2015 р. по 13.03.2015 р. (розрахунок наявний в матеріалах справи). Контррозрахунку суми інфляційних збитків та 3% річних відповідачем суду не надано.

Перевіривши розрахунок позивача, суд зазначає, що останнім невірно визначено момент прострочення сплати депозитного вкладу відповідачем, оскільки останнім днем для його повернення є 26.01.2015 р., відтак 3% річних слід нараховувати з 27.01.2015 р.

Здійснивши власний розрахунок суми 3% річних, суд зазначає, що до стягнення підлягає сума у розмірі 39 660, 82 грн., а отже позовні вимоги в цій частині задовольняються частково, а саме в зазначеній сумі.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, відповідачем доказів сплати спірної суми коштів на користь позивача суду не надано, документів які б підтверджували наявність розбіжностей у сумі взаєморозрахунків, а також таких, які б спростовували здійснений позивачем розрахунок суми боргу, відповідачем суду також не надано, тому позовні вимоги в частині основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі, однак частково стосовно 3% річних.

Судові витрати в порядку ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60, ідентифікаційний код 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорпіон-2012 ЛТД» (04116, м. Київ, вул. Ванди Василевської, буд. 12/16, кв. 24, ідентифікаційний код 38204136) суму банківського вкладу у розмірі 10 490 000 (десять мільйонів чотириста дев'яносто тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 39 660 (тридцять дев'ять тисяч шістсот шістдесят) грн. 82 коп., а також судовий збір в розмірі 73 074 (сімдесят три тисячі сімдесят чотири) грн. 02 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 27.04.2015 р.

Суддя Ю.В. Картавцева