Рішення

від 22.04.2015 по справі 910/4382/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2015Справа №910/4382/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйд фудз»

про стягнення 350 431, 88 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Чуб С.В.

від відповідача: Стужук А.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйд фудз» про стягнення заборгованості за договором поставки № 11/07/13 від 11.07.2013 р. у розмірі 231 358, 80 грн., а також 49 420, 18 грн. - пені, 3 360, 01 грн. - 3 % річних та 61 798, 36 грн. - інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2015 р. порушено провадження у справі № 910/4079/15-г призначено до розгляду у судовому засіданні на 25.03.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі за клопотанням відповідача.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що у жовтні 2014 року кур'єрською службою «Нова пошта» Товариство з обмеженою відповідальністю «Драйд фудз» направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго» товар з точок реалізації, про що повідомило позивача листом за електронною адресою llv101@mail.ru , однак термін зберігання вказаного товару на складі «Нова пошта» закінчився, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Драйд фудз» оплатило його зворотню доставку.

При цьому, відповідач зазначає, що не заперечує проти виконання обов'язку з оплати товару у відповідності до домовленостей, викладених у листах № 0508 від серпня 2014 року та № 0608 від 06.0-8.2014 р. щодо оформлення коригування дебіторської заборгованості відповідного повернення товару.

Крім того, представник відповідача заявив про визнання позову в частині основного боргу.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 22.04.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Драйд фудз» укладено догові поставки, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - приймати та оплатити товар в асортименті, кількості та за ціною, що вказані у накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата товару відповідачем здійснюється протягом 75 календарних днів з моменту передачі партії товару.

Відповідно до п. 4.7. договору про необхідність повернення товару відповідач направляє позивачу вимогу по електронній пошті із зазначенням терміну, до якого позивач зобов'язаний прийняти товар та вивезти його з території відповідача. Повернення товару здійснюється силами та за рахунок позивача.

Відповідно до п. 7.1. договору у разі прострочення платежу за даним договором, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення від загальної суми заборгованості.

Договір, відповідно до п. 6.1., набирає чинності з моменту підписання його сторонами, діє до 31.12.2014 р. та може бути продовжений за погодженням сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 11/07/13 від 11.07.2013 р., позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 671 876, 36 грн., що підтверджується видатковими накладними, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Також наявними у справі виписками з банківського рахунку підтверджується часткова оплата відповідачем товару, отриманого за договором № 11/07/13 від 11.07.2013 р.

Листом № 0508 від 05.08.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго» звернулось до відповідача про погашення заборгованості за договором № 11/07/13 від 11.07.2013 р. у розмірі 371 821, 90 грн. шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів в розмірі 40 000, 00 грн. в місяць до кінця року.

Листом № 0608/1 від 06.08.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Драйд фудз» погодило графік погашення заборгованості за договором № 11/07/13 від 11.07.2013 р. шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів в розмірі 40 000, 00 грн. в місяць до кінця року.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору № 11/07/13 від 11.07.2013 р. в частині розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйд фудз» виникла заборгованість у розмірі 231 358, 80 грн., яку Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго» просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Виходячи із умов договору № 11/07/13 від 11.07.2013 р. строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару є таким, що настав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач в обґрунтування свої заперечень зазначає, що ним було здійснено повернення частини нереалізованого товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго» кур'єрською службою «Нова пошта», про що повідомлено позивача за електронною адресою llv101@mail.ru , однак термін зберігання вказаного товару на складі «Нова пошта» закінчився, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Драйд фудз» оплатило його зворотню доставку, у зв'язку з відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго» його забрати.

В той же час, суд відзначає що порядок повернення товару обумовлений договором № 11/07/13 від 11.07.2013 р. та передбачає обов'язок позивача прийняти товар та вивезти його з території відповідача за власний рахунок, на підставі електронного листа відповідача.

Однак матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго» з вимогою про повернення товару у встановленому договором № 11/07/13 від 11.07.2013 р. порядку.

Крім того, відповідачем не доведено власних тверджень про повернення товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго» кур'єрською службою «Нова пошта» та не надано ані доказів відправлення вказаного товару, ані доказів його повернення.

Суд відзначає, що фактично відповідач не заперечує наявність заборгованість за договором № 11/07/13 від 11.07.2013 р., однак на умовах, викладених у листах № 0508 від серпня 2014 року та № 0608 від 06.08.2014 р. щодо оформлення коригування дебіторської заборгованості відповідного повернення товару.

Крім того, представник відповідача, присутній у судовому засіданні, визнав позов в частині стягнення основного боргу.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З приводу наведеного. суд відзначає, що за змістом ст.ст. 652, 653 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Водночас, матеріали справи не містять відомостей щодо оформлення сторонами порядку погашення заборгованості за договором № 11/07/13 від 11.07.2013 р., у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи що відповідач визнав позов в частині стягнення основного боргу та такі дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором № 11/07/13 від 11.07.2013 р. у розмірі 231 358, 80 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 49 420, 18 грн. - пені, 3 360, 01 грн. - 3 % річних та 61 798, 36 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим визнається виражене в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо оплати поставленого товару та його монтажу за договором № 11/07/13 від 11.07.2013 р. приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку позивача за загальний період з 07.10.2013 р. (дата виникнення заборгованості за відповідною поставкою) до 22.12.2013 р. 31.11.2014 р. (дата визначена позивачем самостійно з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) з урахуванням часткових проплат та дати виникнення заборгованості за певною поставкою, розмір пені становить 49 420, 18 грн., 3 360, 01 грн. - 3 % річних та 61 798, 36 грн. - інфляційних втрат.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3 % річних, судом встановлено, що заявлені до стягнення суми не перевищують розрахунок суду та розраховані арифметично вірно.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйд фудз» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 31, код ЄДРПОУ 37046318), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Арго» (61033, м. Харків, в'їзд Вологодський, 2-й, будинок 2, код ЄДРПОУ 33815474) заборгованість у розмірі 231 358, 80 (двісті тридцять одна тисяча триста п'ятдесят вісім грн. 80 коп.) грн., 49 420, 18 (сорок дев'ять тисяч чотириста двадцять грн. 18 коп.) грн. - пені, 3 360, 01 (три тисячі триста шістдесят грн. 01 коп.) грн. - 3 % річних, 61 798, 36 (шістдесят одна тисяча сімсот дев'яносто вісім грн. 36 коп.) грн. - інфляційних втрат та 7 008, 62 (сім тисяч вісім грн. 62 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 27.04.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.