Рішення

від 20.04.2015 по справі 914/632/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2015 р. Справа№ 914/632/15

За позовом: Козятинської міжрайонної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Державного закладу "Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці", м. Козятин Вінницької області

до відповідача: Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", м. Львів

про стягнення заборгованості.

Суддя Манюк П.Т.

При секретарі Підкостельній О.П.

Представники:

від прокуратури: Шевчук В.В.

від позивача: Чешковський В.А. - представник

від відповідача: Зіненко О.В. - представник

Зміст ст. 22 ГПК України представникам сторін та прокурору роз'яснено.

Розглядається справа за позовом Козятинської міжрайонної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Державного закладу "Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці" до Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" про стягнення заборгованості в розмірі 81 206, 81 грн.

Ухвалою суду від 26.02.2015 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.03.2015 р.

Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідній ухвалі суду, в судовому засіданні оголошувалася перерва.

Прокурор та представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити з підстав викладених в позовній заяві та усних поясненнях. 26.03.2015 р. прокурором, а 24.03.2015 р. позивачем на адресу суду було скеровано заяви про уточнення позовних вимог, в яких вони просять суд провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 54 834, 78 грн. припинити та стягнути з ДТГО "Львівська залізниця" 31 511, 38 грн., з яких: інфляційні втрати в розмірі 19 543, 88 грн., пеню у розмірі 9 979, 93 грн., 3 % річних у розмірі 1 987, 57 грн. Вказані заяви прийнято судом до розгляду.

Представник відповідача в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог не заперечував, проте просив зменшити розмір штрафних санкцій.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:

Козятинський міжрайонний прокурор Вінницької області звернувся в господарський суд в інтересах держави в особі Державного закладу "Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці" (надалі - позивач) з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 31 511, 38 грн. (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що 01.12.2013 р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено договір № Л/Т-134215/НЮ про надання Державним закладом «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці» послуг (надалі - договір). Згідно умовами договору та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. № 1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти», позивач надає медичні послуги по проходженню передрейсових медичних оглядів локомотивних бригад, а відповідач здійснює оплату за надані послуги.

Згідно п. 3.1, 3.2 договору вартість передрейсового медогляду становить 10, 79 грн., оплата за надані послуги проводиться згідно актів наданих послуг (медичних оглядів) до 30 числа кожного звітного місяця.

Так, 19.12.2013 р. представниками позивача та відповідача був складений акт про проходження медичної комісії працівниками Відокремленого підрозділу «Локомотивне депо Львів-Захід» Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в кількості 5 012 осіб, на загальну суму 54 834, 78 грн.

Проте, відповідач оплату за надані позивачем послуги не здійснив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 54 834, 78 грн., яку прокурор просив стягнути з відповідача на користь позивача.

Крім стягнення основного боргу, прокурор просить стягнути з відповідача, відповідно до п. 5.2 договору, пеню в розмірі 9 979, 93 грн. грн. та на підставі ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати в розмірі 19 543, 88 грн. і 3 % річних в розмірі 1 987, 57 грн.

У представленому відзиві представник відповідача позовні вимоги в частині основного боргу не заперечив, щодо позовних вимог про стягнення пені подав заяву про застосування позовної давності, та подав заяву про зменшення штрафних санкцій.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково виходячи із наступних мотивів:

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 901 (глава 63) ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Приписами ст. 903 вказаного Кодексу зазначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 01.12.2013 р. між сторонами було укладено договір № Л/Т-134215/НЮ про надання Державним закладом «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці» послуг. На умовах цього договору та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. № 1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти», позивач надає медичні послуги по проходженню медичних оглядів локомотивних бригад, а відповідач здійснює оплату за надані послуги.

Згідно п. 3.1, 3.2 договору вартість передрейсового медогляду становить 10, 79 грн., оплата за надані послуги проводиться згідно актів наданих послуг (медичних оглядів) до 30 числа кожного звітного місяця.

19.12.2013 р. представниками позивача та відповідача був складений акт про проходження медичної комісії працівниками ВП «Локомотивне депо Львів-Захід» в кількості 5 012 осіб, на загальну суму 54 834, 78 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач своїх зобов'язань щодо здійснення оплати в повному розмірі за надані позивачем послуги належним чином не виконав, внаслідок чого у нього на час звернення прокурора з позовом виникла заборгованість в розмірі 54 834, 78 грн.

Представник позивача у заяві про уточнення позовних вимог повідомив, що відповідачем сплачено 54 834, 78 грн. основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням від 13.03.2015 р. № 178.

Згідно п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 54 834, 78 грн., у зв'язку з відсутність предмету спору.

Щодо позовних вимог прокурора про стягнення пені в розмірі 9 979, 93 грн. грн., то суд не погоджується з посиланнями відповідача на те, що строк позовної давності передбаченої ч. 2 ст. 258 ЦК України для звернення позивача до суду про стягнення з відповідача пені сплив 31.12.2014 р., з мотивів, що в п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» встановлено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, визнання пред'явленої претензії.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.09.2014 р. позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія про сплату заборгованості в розмірі 133 095, 43 грн. 24.10.2014 р. вказана претензія була розглянута відповідачем, в якій він визнав заборгованість частково в сумі 54 834, 78 грн. Таким чином, визнання відповідачем претензії в межах строку давності, є перериванням перебігу позовної давності, тому позивачем не пропущений строк передбачений ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Прокурором на підставі п. 5.2 договору, відповідно до якого відповідач, у разі порушення строків оплати, сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0, 1% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення, включаючи день оплати, було нараховано відповідачу пеню в розмірі 9 979, 93 грн.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, визначений в договорі розмір пені, не може перевищувати той розмір, який визначений законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Крім того, ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку пені долученого до позовної заяви, прокурором з 30.12.2013 р. по 29.06.2014 р. нарахована пеня в розмірі 0, 1 % від суми заборгованості, яка становить 9 979, 93 грн., проте такий розмір нарахованої пені є більшим в порівнянні з нарахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 4 239, 55 грн.

Разом з тим, відповідач подав клопотання про зменшення розміру неустойки, однак відмовляючи в задоволенні цього клопотання, суд виходив з наступного.

За приписом п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно статі 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зважаючи на викладене, та беручи до уваги, що відповідач не навів достатніх обґрунтувань винятковості випадку в підтвердження об'єктивності причин прострочення виконання договірних зобов'язань з оплати за надані позивачем послуги, а також те, що розмір неустойки, який просить стягнути позивач не є великим та відповідно не може бути зменшений.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 19 543, 88 грн., суд зазначає, що прокурором невірно здійснено їх розрахунок, оскільки ним не дотримано ні рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р, ні в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в розмірі 19 501, 32 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 1 987, 57 грн., суд зазначає, що при їх нарахуванні прокурором невірно визначений період виникнення заборгованості, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 1 978, 56 грн.

Згідно п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Таким чином, оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір покладаються на нього, пропорційно до задоволених вимог, в розмірі 1 516, 41 грн., решту суми судового збору в розмірі 310, 59 грн. слід покласти на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд , -

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) на користь Державного закладу «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці» (22100, м. Козятин Вінницької області, вул. Вінниченка, 9, код ЄДРПОУ 01110736) суму в розмірі 25 719, 43 грн. з них:

- 1 978, 56 грн. - 3% річних;

- 19 501, 32 грн. - інфляційні втрати;

- 4 239, 55 грн. - пені.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 54 834, 78 грн.

4. Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) в дохід Державного бюджету України 1 516, 41 грн. судового збору.

5. Стягнути з Державного закладу «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці» (22100, м. Козятин Вінницької області, вул. Вінниченка, 9, код ЄДРПОУ 01110736) в дохід Державного бюджету України 310, 59 грн.

6. Накази видати відповідно ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 27.04.2015 року.

Суддя Манюк П.Т.