Постанова

від 23.04.2015 по справі 910/28428/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2015 р. Справа№ 910/28428/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Грабовська Б.С.

від відповідача - Дімоглова Т.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Карпової Ольги Георгіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Граввіт»

до Фізичної особи - підприємця Карпової Ольги Георгіївни

про стягнення коштів,-

Постанова прийнята 23.04.2015 у зв`язку із оголошенням перерви в судовому засіданні 02.04.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Граввіт» звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ФОП Капрової О.Г. про стягнення коштів за договором оренди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 10.02.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

В процесі розгляді апеляційної скарги до суду через відділ документального забезпечення від представників сторін надійшла заява про затвердження мирової угоди, до якої долучено безпосередньо мирову угоду.

Колегія суддів, розглянувши дану заяву прийшла до висновку про відмову в задоволенні заяви про затвердження мирової угоди, враховуючи наступне.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» згідно з частиною першою статті 99 ГПК ( 1798-12 ) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК ( 1798-12 ).

Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають.

Апеляційна інстанція не застосовує положення ГПК щодо затвердження господарським судом мирової угоди та відмови позивача від позову.

Крім того, колегія суддів зазначає, що судом до уваги не приймається подана заява, оскільки затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення суду першої інстанції, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України № 21/108-09 від 10.11.2009 та в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 «Про деякі питання практики застосування норм ГПК України».

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

05.02.2013 між з Фізичною особою - підприємцем Карповою Ольгою Георгіївною (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Граввіт» (орендар) був підписаний договір оренди нежитлового приміщення № 10Л-Д2.

Предметом даного договору є надання орендодавцем орендарю в тимчасове платне користування частини групи приміщень (з 1 по 14 та з 16 по 19) № 41 - офіс - частини площі торговельно-офісного центру «Будинок Техніки», який знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Луначарського, 4 (літера А).

Строк оренди приміщення відповідно до цього договору становить 35 місяців (п. 3.1.1 Договору).

Відповідно до п. 4.4.4 договору орендна плата сплачується орендарем в порядку передоплати до 25 числа кожного місяця на підставі рахунка орендодавця.

На підставі рахунку-фактури № 40 від 18.07.2014, виставленого відповідачем, позивачем 23.07.2014 здійснено оплату за оренду приміщення за серпень 2014 року у розмірі 69888,94грн.

28.07.2014 позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 2 до договору.

Згідно з п. 3.1.2 договору в редакції додаткової угоди № 2 строк оренди починає свій перебіг з дати підписання сторонами акту прийму-передачі приміщення і закінчується 10.08.2014.

Останній день оренди - 10.08.2014.

Пунктом 7.5.2.1 додаткової угоди сторони узгодили, що датою передання приміщення орендодавцю є 11.08.2014.

11.08.2014 між сторонами був підписаний акт приймання - передачі з оренди частини групи приміщень (з 1 по 14 та з 16 по 19) № 41 за адресою: м.Київ, вул. Луначарського, 4 (літера А).

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до п. 4.5.2 договору у випадку дострокового розірвання даного Договору частина коштів, сплачена у порядку передоплати, що перевищує розмір грошових зобов'язань орендаря на момент підписання Акту прийому-передачі приміщення з оренди орендодавцеві, повинна бути повернута орендареві не пізніше, ніж в останній день календарного місяця, наступного за місяцем, в якому приміщення було повернуто орендодавцеві, проте кошти відповідачем так повернуті й не були.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та оскаржуючи рішення першої інстанції мотивує свої заперечення тим, що орендодавець зарахував різницю суми перерахованої передоплати в розмірі 47344,12 грн. в рахунок часткового відшкодування доведених збитків, понесених ним з вини позивача як орендаря.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначалося вище, сторони умовами договору оренди, а саме п. 4.5.2 визначили, що у випадку дострокового розірвання даного договору частина коштів, сплачена у порядку передоплати, що перевищує розмір грошових зобов'язань орендаря на момент підписання Акту прийому-передачі приміщення з оренди орендодавцеві, повинна бути повернута орендареві не пізніше, ніж в останній день календарного місяця, наступного за місяцем, в якому приміщення було повернуто орендодавцеві, за винятком випадків передбачених пп. 7.5.14 Договору.

Відповідач в апеляційній скарзі на обґрунтування своїх заперечень зазначив проте, що 22.07.2014 представниками сторін було здійснено обстеження групи офісних приміщень з метою встановлення пошкодження стін, підлоги, дверей та іншого обладнання офісного приміщення.

В результаті даного обстеження був складений акт, що підписаний представниками обох сторін, в якому зазначені виявлені пошкодження офісного приміщення, що не мають характеру нормального зносу

Отже, на думку відповідача, враховуючи п. 4.3 1 договору, орендар повинен був відшкодувати завдані збитки, а тому частина суми, що була перерахована позивачем як плата за оренду приміщення, була зарахована відповідачем як відшкодування збитків, відповідно до вказаного вище акту та на підставі п. 4.3.1.

Проте колегія суддів не погоджується з таким твердженням відповідача , враховуючи наступне.

Згідно із п. 4.3.1 договору, у разі недостатності проведеного платежу для виконання орендарем своїх грошових зобов`язань у повному обсязі ця сума погашає вимоги орендодавця у певній черговості, зокрема перше - це відшкодування будь-яких прямих доведених збитків, понесених орендодавцем з вини орендаря в ході виконання умов договору.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, та не заперечувалося представниками сторін в судовому процесі, орендодавцем був виставлений рахунок-фактура орендарю № 40 від 18.07.2014 на загальну суму 69888,94 грн. з призначенням платежу: «оплата оренди групи приміщень за серпень 2014».

Даний рахунок був в повному обсязі сплачений орендарем, що підтверджується банківською випискою та не заперечувалося представником відповідача.

Отже, позивачем чітко були сплачені вказані кошти як передоплата за оренду нежитлових приміщень, відповідно до договору від 25.01.2013 і сума була сплачена в повному об`ємі, тобто недостатність платежу була відсутня - як то вимагає п. 4.3.1, для виникнення у орендодавця права на фактично зміну призначення платежу та зарахування коштів у певній послідовності, визначеній даним пунктом договору.

Як зазначалося та встановлено судом апеляційної інстанції, обстеження приміщення та складання акту про встановлення пошкоджень офісного приміщення, що не несуть характеру нормального зносу відбулося 22.07.2014, тобто після сплати позивачем в повному обсязі орендної плати.

Тобто в даному випадку застосування п. 4.3.1 не є коректним та обґрунтованим, оскільки він стосується дещо іншої ситуації, що могла статися в процесі виконання сторонами договору оренди від 23.01.2013.

Крім того, відповідно до п. 2.4.7 договору, визначено, що орендар зобов`язаний за власні кошти протягом 10 днів від дати отримання письмової вимоги орендодавця відновити приміщення до стану не гіршого ніж на момент передачі у випадку пошкодження приміщення або іншого отриманого в користування майна з вини орендаря.

Враховуючи те, що, як вбачається з пояснень апелянта, викладених в апеляційній скарзі, орендар відмовився підписувати додаткову угоду 3 до договору, де було визначено розмір компенсації з відновлення приміщення, орендодавець, з урахуванням умов договору, не позбавлений був здійснити такі роботи по відновленню приміщення за власний рахунок, з майбутнім стягненням таких коштів з орендаря, відповідно до п. 6.2.2, при направлені відповідного рахунку орендарю.

Проте, умовами договору, не визначено та не надано орендодавцеві права, у випадку виникнення пошкодження офісних приміщень в процесі їх експлуатації, на зміну призначення платежу, що був сплачений в повному обсязі орендарем як орендна плата за наступний місяць користування орендованими приміщеннями.

Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 20.10.2014 з вимогою повернення коштів в розмірі 47344,12 грн., які він мав сплатити орендарю в строк до 30.09.2014 на підставі п. 4.5.2 договору оренди.

Дана претензія була отримана орендодавцем 03.11.2014, що підтверджується копією зворотного повідомлення, що міститься в матеріалах справи.

Проте, орендодавець таку вимогу орендаря залишив без уваги.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, зважаючи на те, що відповідачем у встановленому законом порядку не було доведено суду апеляційної інстанції про обґрунтоване та правомірне зарахування коштів, які позивач просив стягнути з відповідача на підставі п. 4.5.2 договору, як відшкодування пошкодження приміщенням в процесі його експлуатації, не спростовано належним чином доводів, наданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення вимоги щодо стягнення суми в розмірі 47344,12 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 299,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 2035,80 грн.

Згідно з положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання зі сплати на користь позивача коштів у розмірі 47344,12 грн встановлений судом та відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат правомірно були визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Граввіт», а тому апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Карпової Ольги Георгіївни не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Карпової Ольги Георгіївни залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Карпової Ольги Георгіївни залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 у справі № 910/28428/14- без змін.

Матеріали справи № 910/28428/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов