Постанова

від 21.04.2015 по справі 911/42/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р. справа№ 911/42/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю

представників: позивача - Вовченко О.В.;

відповідача - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білика Володимира Олександровича

на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2015 р.

у справі № 911/42/15 (суддя - Мальована Л.Я.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільське підприємство "Райагрохім"

до Фізичної особи-підприємця Білика Володимира Олександровича

про стягнення 96152,03 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бориспільське підприємство "Райагрохім" (далі - позивач) звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Білика Володимира Олександровича (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди складських приміщень № 49 від 01.01.2014 р. у загальному розмірі 96152,03 грн, у тому числі: 83919,10 грн - основного боргу, 7284,94 грн - пені, 4059,36 грн - інфляційних втрат та 888,63 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.01.2015 р. порушено провадження у справі № 911/42/15.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.02.2015 р. у справі № 911/42/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільське підприємство "Райагрохім" до Фізичної особи-підприємця Білика Володимира Олександровича задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Фізична особа-підприємець Білик Володимир Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій, фактично, просить оскаржуване рішення суду скасувати в частині стягнення пені та зменшити її розмір на 5284,94 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що судом першої інстанції було зроблено необгрунтований висновок щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені, при цьому, не дослідивши фактичних даних стосовно майнового та фінансового стану сторін а також причин неналежного виконання зобов`язань та співрозмірності розміру понесених збитків з розміром пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2015 р. порушено апеляційне провадження у справі № 911/42/15 та призначено її до розгляду на 21.04.2015 р.

В засідання суду, призначене на 21.04.2015 р., представники відповідача не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду скарги та доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Наведене також не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

01.01.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільське підприємство "Райагрохім" (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Біликом Володимиром Олександровичем (орендар) було укладено договір оренди складських приміщень № 49, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення загальною площею 6039,8 кв. м., розташовані за адресою: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 9-А, а саме:

- вагова мінеральних добрив площею 26,3 кв. м.;

- складське приміщення площею 13,5 кв. м.;

- бетонована площадка складу (інвентарний номер 205) площею 6000,00 кв. м.

Пунктом 2.1 договору сторони визначили розмір орендної плати, яка становить:

- за оренду вагової мінеральних добрив: 15,00 грн за 1 кв. м., що складає 394,50 грн в місяць з урахуванням ПДВ;

- за оренду складського приміщення: 10,00 грн за 1 кв. м., що складає 135,00 грн в місяць з урахуванням ПДВ;

- за оренду бетонованої площадки складу (інвентарний номер 205): 0,41 грн за 1 кв. м., що складає 2470,50 грн в місяць з урахуванням ПДВ.

Загальна сума орендної плати по договору становить 3000,50 грн в місяць з урахуванням ПДВ.

Згідно з п. 2.2 укладеного правочину орендар зобов'язався щомісячно здійснювати орендні платежі не пізніше 05 числа поточного місяця, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Приймання-передача об`єкта оренди здійснюється за актом приймання-передачі протягом двох днів з моменту підписання договору. Об`єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання вищевказаного акта (п. п. 3.1, 3.2 договору).

Як вбачається з матеріалів даної справи, 01.01.2014 р. на виконання вищевкзаних умов сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Строк дії даного договору встановлено з моменту прийняття об`єкта за актом приймання-передачі до 31.12.2014 р. (п. 4.1).

Крім того, додатковими угодами до договору оренди змінювалась сума орендної плати. Зокрема, додатковою угодою № 1 від 01.04.2014 р. орендна плата встановлена у розмірі 12529,50 грн в місяць з урахуванням ПДВ, додатковою угодою № 1 від 01.06.2014 р. - 10136,50 грн в місяць з урахуванням ПДВ, додатковою угодою № 2 від 01.07.2014 р. - 12529,50 грн в місяць з урахуванням ПДВ, додатковою угодою № 3 від 01.09.2014 р. - 1576,75 грн в місяць з урахуванням ПДВ та додатковою угодою № 4 від 01.10.2014 р. - 12529,50 грн в місяць з урахуванням ПДВ.

Згідно наявних в матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а. с. 32-38, 42) та акту звіряння розрахунків від 31.12.2014 р., скріпленого підписами та печатками сторін, Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільське підприємство "Райагрохім" надано відповідачу послуги по оренді приміщень, з оплати яких у Фізичної особи-підприємця Білика Володимира Олександровича утворилася заборгованість у розмірі 83919,10 грн. Доказів погашення заборгованості на вказану суму орендарем суду не надано.

25.11.2014 р. позивач звертався до Фізичної особи-підприємця Білика Володимира Олександровича з вимогою стосовно погашення заборгованості по договору № 49, однак відповіді на вказану претензію Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільське підприємство "Райагрохім" отримано не було.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. ст. 759, 762 ЦК України).

З огляду на наведені вище норми законодавства та приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази на підтвердження існування заборгованості відповідача зі сплати орендної плати за користування приміщеннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільське підприємство "Райагрохім", Господарський суд Київської області в рішенні від 25.02.2015 р. дійшов правильного висновку стосовно задоволення позовних вимог в частині стягнення 83919,10 грн основного боргу за договором оренди складських приміщень № 49 від 01.01.2014 р.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 8.3 укладеного договору, у випадку заборгованості по виплаті орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від місячної суми орендної плати.

Отже, судом першої інстанції також правомірно задоволено позовні вимоги позивача і в частині стягнення пені у розмірі 7284,94 грн, інфляційних втрат у розмірі 4059,36 грн та 3% річних у розмірі 888,63 грн у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором оренди.

Розрахунок вказаних сум перевірений судом апеляційної інстанції, відповідає обставинам справи, умовам правовідносин, що склалися між сторонами, та вищевикладеним нормам законодавства України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно задоволення позовних вимог у даній справі та стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди складських приміщень № 49 від 01.01.2014 р. у загальному розмірі 96152,03 грн, у тому числі: 83919,10 грн - основного боргу, 7284,94 грн - пені, 4059,36 грн - інфляційних втрат та 888,63 грн - 3% річних.

Звертаючись з даною апеляційною скаргою, відповідач зазначив, що судом першої інстанції було зроблено необгрунтований висновок щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені, при цьому, не дослідивши фактичних даних стосовно майнового та фінансового стану сторін а також причин неналежного виконання зобов`язань по договору № 49 від 01.01.2014 р. та співрозмірності розміру понесених збитків з розміром пені.

З приводу наведених доводів колегія суддів звертає увагу на наступне.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Також, відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Крім того, згідно з приписами ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства у їх сукупності, апеляційний суд зазначає, що зменшення розміру штрафних санкцій при розгляді господарським судом позову не є обов`язком суду, а лише правом. Тобто, питання такого зменшення вирішується у кожному випадку окремо в залежності від обставин справи та ступеня вини боржника у виникненні спору. Крім того, учасник судового процесу, заявляючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, повинен обґрунтувати винятковість ситуації, що тягне за собою таке зменшення, ступінь виконання зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки наслідкам порушення зобов`язання.

Як вбачається з протоколу судового засідання у суді першої інстанції від 25.02.2015 р., відповідачем було заявлено усне клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. Разом з тим, будь-яких доказів, які б підтвердили скрутне матеріальне становище Фізичної особи-підприємця Білика Володимира Олександровича або інших обставин, що утруднюють сплату заборгованості на користь позивача, ним не надано ані в суді першої інстанції, ані при подачі апеляційної скарги.

Додатково слід наголосити на тому, що пеня, яка стягується з відповідача, не є надмірною по відношенню до суми основного боргу та не перевищує розміру збитків, завданих позивачу. Також, згідно матеріалів справи, зокрема, акту звірки взаєморозрахунків від 31.12.2014 р., відповідачем сплачувалася орендна плата згідно умов договору лише частково по акту від 01.05.2014 р. Таким чином, підстави вважати, що відповідач намагався добросовісно виконувати умови договору оренди, у суду першої інстанції на момент прийняття рішення були відсутні.

Отже, на переконання колегії суддів жодних підстав для зменшення розміру пені, нарахованої позивачем у даній справі, у суду не має.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Позивачем належними та допустимими доказами доведено виконання прийнятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору оренди, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг). В свою чергу, відповідачем доказів оплати наданих позивачем послуг з оренди на суму 83919,10 грн не надано, а отже судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги з урахуванням також пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Таким чином, місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог було правильно застосовано норми законодавства та достовірно досліджено наявні обставини справи у їх сукупності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2015 р.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білика Володимира Олександровича залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2015 р. у справі № 911/42/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/42/15 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран