Постанова

від 06.04.2015 по справі 804/3383/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2015 р. Справа № 804/3383/15

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Весна Прайм» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ :

27.02.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Весна Прайм» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002041501 від 01.12.2014 р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2015 р. позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2015 р. провадження у справі відкрито та призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Позивач надав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, заперечень проти позову не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок контролюючими органами передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб, строки їх проведення, оформлення перевірок.

У відповідності п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судом встановлено, що податковим органом у період з 17.10.2014 р. по 23.10.2014 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Весна Прайм» (код ЄДРПОУ 33238422) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Днепртехноком» (код за ЄДРПОУ 38530554) за період з 01.01.2014 р. по 31.01.2014 р., за результатами якої складено Акт № 1337/22-01/33238422 від 28.10.2014 р. (надалі - Акт перевірки).

Перевіркою документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «Днепртехноком» (код за ЄДРПОУ 38530554) за період з 01.01.2014 р. о 31.01.2014 р., у зв'язку з чим встановлено порушення абз. «б» п. 185.1 ст. 185, абз. «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2014 р. на загальну суму 16260,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки позивач надав заперечення (лист №17/11 від 17.11.2014 р.), за результатами розгляду якого висновки Акту перевірки залишені без змін (лист Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №21629/10/04-67-22-01 від 26.11.2014 р.).

01.12.2014 р. податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0002041501, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму у розмірі 20329,00 грн., в тому числі за основним платежем - 16260,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4065,00 грн.

Доказів оскарження податкового повідомлення-рішення до податкового органу вищого рівня позивачем до матеріалів справи не долучено.

Відповідачем під час проведення перевірки встановлені наступні порушення та відповідні ним правовідносини.

Згідно ст.83 Податкового кодексу України для проведення перевірки було використано наступні матеріали: надані суб'єктом господарювання документи - Договір №2005/01 на виконання робіт від 20.05.2013 р., Додаткові угоди, рахунки, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, акт звірки взаєморозрахунків від 05.02.2014 р., платіжні доручення, журнал-ордер по рахунку 631; податкова декларація з податку на додану вартість за перевіряємий період; додаток 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до декларацій з ПДВ за перевіряємий період; Акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 31.03.2014 р. №468/04-62-22-3/38530554 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Днепртехноком» (код ЄДРПОУ 38530554) щодо непідтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2014 р.; дані інформаційних ресурсів ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області (АІС «Податковий блок»).

У періоді, що перевірявся позивач мав господарські відносини з ТОВ «Днепртехноком» згідно Договору на виконання робіт №2005/01 від 20.05.2013 р.

Згідно п 1.1 Договору замовник (ТОВ «Весна Прайм») доручає, а виконавець (ТОВ «Днепртехноком») бере на себе наступні зобов'язання: надання (поставка) поліграфічних та інших видів рекламних товарів (робіт, послуг); технічне обслуговування рекламних конструкцій замовника; монтаж та демонтаж зображення на рекламних конструкціях; монтаж та демонтаж рекламних конструкцій; інші роботи.

Акти виконаних робіт, видаткові накладні, кошториси, додаткові угоди являються невід'ємною частиною цього Договору (п.1.2.Договору).

Також, ТОВ «Весна Прайм» до перевірки надано додаткові угоди до вказаного договору, згідно яких замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання на виготовлення та поширення буклетів, виготовлення листівки рекламної (додаткова угода №14); виготовлення листівки рекламної, виготовлення та монтаж конструкції (додаткова угода №15).

ТОВ «Весна Прайм» до перевірки надано рахунки №030101 від 03.01.2014 р., №030102 від 03.01.2014 р., акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №150101 від 15.01.2014 р., №10851 від 31.01.2014 р; податкові накладні №7031 від 15.01.2014 р., №15075 від 31.01.2014 р.

Суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з ПДВ, даним декларації з ПДВ за січень 2014 р.

До перевірки надано платіжні доручення №648, №649, №650, №651, №652 від 29.01.2014 р.

ТОВ «Весна Прайм» до перевірки не надано письмові заявки замовника із зазначенням всієї необхідної інформації для належного виконання виконавцем своїх зобов'язань, товарно-транспортної документації. До актів на виконання послуг не надані звіти щодо фактичного виконання послуг (яка рекламна поліграфічна продукція розповсюджувалась, промоутерами якого підприємства, місця розповсюдження продукції тощо).

Враховуючи викладене, в ході проведення перевірки та здійсненого аналізу наданих ТОВ «Весна Прайм» документів, факт отримання послуг від ТОВ «Днепротехноком» документально не підтверджено.

Крім того, на адресу податкового органу надійшов Акт від 31.03.2014 р. №468/04-62-22-3/38530554 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Днепртехноком» (код ЄДРПОУ 38530554) щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2014 р.

Даним Актом встановлено, що за податковою адресою ТОВ «Днепртехноком» відсутнє.

Платником податків додаток АМ декларації з податку на прибуток до податкового органу не надавався, таким чином у підприємства відсутні власні основні засоби, складські приміщення, транспортне та торгівельне обладнання для здійснення господарської діяльності.

Аналізом зареєстрованих податкових накладних можна простежити. що фактично по ТОВ «Днепртехноком» наявні факти коли товар, що не було придбано реалізується, тобто відбувається документальне оформлення операції з реалізації товарів, робіт, послуг на адресу покупців. Фактично відбувається «розрив» ланцюга постачання, з чого можна зробити висновок лише про документальне оформлення операцій з придбання та поставки товарів, робіт, послуг або зі штучного збільшення вартості товарів, робіт, послуг по ланцюгу поставки без доведення побічних витрат на таке зростання (транспортних, вантажних послуг, послуг зберігання, модернізації тощо). Проведеним аналізом матеріалів податкової звітності ТОВ «Днепртехноком», автоматизованих баз даних ДПІ встановлено, що фактично вказане підприємство відображало придбання товарів (робіт, послуг), що в подальшому не були реалізовані. При цьому, аналізом зареєстрованих податкових накладних встановлено факти виписування податкових накладних по товарам (роботам, послугам), які ТОВ «Днепртехноком» не придбавались. Вищезазначене свідчить про штучне використання ТОВ «Днепртехноком» податкової вигоди по податковим накладним, отриманим від контрагентів - постачальників лише для мінімізації податкових зобов'язань. Про вказане також свідчить факти купівлі товарів, що підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі у зв'язку з наявністю коду УКТЗЕД.

До звірки не надана інформація щодо розрахунків, документів, що підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам та технічну документацію, яка встановлює вимоги до його якості, а порядок транспортування (фізичного переміщення) указаних активів не підтверджено товарно-транспортними накладними або актами прийому-передачі товару.

Крім того, ТОВ «Днепртехноком» до звірки не надано жодного первинного документу, який би підтверджував якість реалізованого товару.

Проведеною звіркою не виявлено, а підприємством не надано будь-якого документального підтвердження місць виконання зобов'язань.

Виходячи з наведеного, ТОВ «Днепртехноком» здійснювало діяльність, пов'язану з наданням податкової вигоди третіх осіб, з чого вбачається відсутність факту реального вчинення ТОВ «Весна Прайм» господарських операцій з придбання послуг у даного контрагента у січні 2014 р.

Таким чином, податковий орган встановив відсутність придбання послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. ТОВ «Весна Прайм» здійснювало діяльність, спрямовану на ухилення від сплати податків, виключно шляхом отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету (відсутність розумної, економічно - обґрунтованої господарської мети вчинення правочину).

Позивач не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на таке.

14.10.2014 р. підприємству було вручено під розписку лист про надання документів та пояснень в ході проведення перевірки підписаний головним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків, банківських та небанківських фінансових установ управління податкового аудиту Новохатньою І.М. В зазначеному листі немає жодного посилання на дату початку та місце проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, ні копії наказу та жодних підтверджуючих документів про його відправлення на адресу підприємства, а тільки прохання про надання до 17.10.2014 р. інформації та первинних бухгалтерських та інших документів щодо взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТОВ «Днепртехноком» за період з 01.01.2014 р. по 31.01.2014 р.

Виходячи з вищенаведеного посадовим особам контролюючого органу було порушено порядок проведення позапланової невиїзної перевірки чим порушили п. 79.2. ст. 79 Податкового кодексу України.

В конверті, який надійшов від контролюючого органу на адресу ТОВ «Весна Прайм» знаходився Акт № 1337/22-01/33238422 від 28.10.2014 р. складений тільки в одному екземплярі, що лишає можливості платника податку на передання підписаного одного екземпляру до контролюючого органу.

В абз. 5 арк. 3 Акту перевірки зазначається про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Весна Прайм», відповідно було використано наступні матеріали, які є підставами для посадових осіб контролюючих органів для висновків під час проведення перевірки З зазначеного не зрозуміло, яка все ж таки документальна перевірка проводилася.

Договором 2005/02 від 20.05.2013 р. укладеним між ТОВ «Весна Прайм» та ТОВ «Днепртехноком» не визначено обов'язковою умовою надавати замовником письмові заявки з вказівкою на необхідність інформації для належного виконання виконавцем своїх зобов'язань. Також не зазначено обов'язковою умовою надавати звіти щодо фактичного виконання послуг.

Підтвердженням надання послуг за перевіряємий період (січень 2014 р.) є Акти виконання робіт (наданих послуг). За період січень 2014 р. ТОВ «Днепртехноком» надав послуги, що підтверджуються документами укладеними в письмовому вигляді, шляхом підписання Договору 2005/02 від 20.05.2013 р., Додаткової угоди № 14 від 03.01.2014 р., Додаткової угоди № 15 від 15.01.2014 р. та складанням актів наданих послуг № 150101 від 15.01.2014 р. та № 310102 від 31.01.2014 р. які повно відображають фактичне надання послуг. Надання первинної транспортної документації не є необхідним, так як перелічені послуги в зазначених Додаткових угодах не містять товарно-матеріальних цінностей які б передавались замовнику.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Стаття 201 Податкового кодексу України встановлює вимоги до складання податкових накладних.

Відповідно до підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (у відповідній редакції) реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Чинним законодавством передбачено обов'язковість наявності транспортних, супроводжувальних та інших документів, а саме: якщо товар доставляється вантажним автомобілем, таким документом є товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95р. №488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. №363, зареєстрованих в Мінюсті України 20.02.1998 р. за №128/2568 зазначено, що «товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи». Здавання вантажу у пункті призначення вантажоодержувачу відповідно до п.13.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні проводиться згідно з товарно-транспортною накладною.

Відповідно п.11.7 вищевказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоотримувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідченні підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

Пунктами 11.1, 11.3 та 11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні передбачено, що основними документами на перевезення вантажів є дорожні листи вантажного автомобіля, а дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Позивач вказує, що ним надано усі первинні документи підприємства, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом.

Суд звертає увагу, що усі доводи позивача ґрунтуються виключно на наявності первинних документів підприємства.

Щодо не надання до перевірки певних документів (письмових заявок замовника із зазначенням всієї необхідної інформації для належного виконання виконавцем своїх зобов'язань, товарно-транспортної документації, звітів щодо фактичного виконання послуг) належних та достатніх доводів не наведено, пояснень не надано.

Враховуючи специфіку укладеного договору, згідно умовами якого є надання (поставка) поліграфічних та інших видів рекламних товарів (робіт, послуг); технічне обслуговування рекламних конструкцій замовника; монтаж та демонтаж зображення на рекламних конструкціях; монтаж та демонтаж рекламних конструкцій; інші роботи, судом наявність таких документів не встановлена.

Суд звертає увагу, що чинне законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, та не визначає ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі, втім умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити однозначний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.

Таким чином, надані первинні документи підприємства мають знеособлений характер та не містять конкретної інформації про проведені/надані роботи/послуги, а тому не можуть бути належним доказом факту здійснення відповідних господарських операцій, з урахуванням заявлених видів діяльності, часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження контрагента.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена ЦК, законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган встановив обставини, які свідчать про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими під час судового розгляду справи.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Позивач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про відповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, звичність цих операцій для цих осіб, цін за спірними операціями або про їх прибутковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про реальність вчинених операцій, наявність факту поставки товарів/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем наведено та надано достатньо доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угод передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд погоджується з висновком відповідача, що правочини, укладені між позивачем та контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в спірних правовідносинах відповідач зробив висновок щодо визнання правочинів нікчемними під час встановлення певних фактів та обставин в порядку виконання покладених на неї обов'язків, а саме: документальної позапланової невиїзної перевірки позивача. По суті зазначений висновок відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні положень ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виходить за рамки компетенції податкового органу.

Також, суд не приймає доводи позивача щодо порушень податкового органу до проведення та за результатами перевірки, як на докази протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки в контексті заявлених позовних вимог не оскаржуються такі дії відповідача. Крім того, процедурні порушення податкового органу під час проведення перевірки жодним чином не впливають на визначення податкового зобов'язання підприємства за наслідками перевірки.

Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві не наведені обставини, які б могли свідчити про обґрунтованість позовних вимог.

За наведених обставин у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Весна Прайм» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи те, що під час звернення до адміністративного суду позивач сплатив судовий збір за майнові вимоги у розмірі 182,70 грн., із необхідних 1827,00 грн. то з нього підлягає стягнення до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1644,30 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Весна Прайм» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Весна Прайм» судовий збір в розмірі 1644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 06.04.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун