Постанова

від 22.10.2015 по справі 804/3383/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2015 рокусправа № 804/3383/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Весна Прайм на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року у справі №804/3383/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Весна Прайм до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Весна Прайм (далі - ТОВ Весна Прайм ) 27 лютого 2015 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 01 грудня 2014 року №0002041501.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасовано, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №1337/22-01/3329842 від 28 жовтня 2014 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В апеляційній скарзі зазначає, що позивачем надані всі первинні документи на підтвердження реальності господарської операції. Зазначає про безпідставність висновку відповідача та суду першої інстанції про недійсність правочину у зв'язку з відсутністю письмових заявок, звітів щодо фактичного виконання послуг та товарно-транспортної документації.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Весна Прайм з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Днепртехноком за період з 01 січня 2014 року по 31 січня 2014 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №1337/22-01/33238422 від 28 жовтня 2014 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень абз. б п.185.1 ст.185, абз. а п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2014 р. на загальну суму 16260,00 грн. (т.1 а.с.128-139)

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за період з 01 січня 2014 року по 31 січня 2014 року податку на додану вартість за податковою накладною виданою ТОВ Днепротехноком .

Згідно з актом перевірки відповідач вважає, що вказана податкова накладна виписана за господарською операцією, яка здійснена позивачем на підставі недійсного правочину з ТОВ Днепротехноком , без мети реального настання правових наслідків, так як останній має ознаки фіктивності.

Позиція податкового органу про недійсність правочину позивача ґрунтується на висновках акта від 31 березня 2014 року №468/04-62-22-3/38530554 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Дніпртехноком щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2014 року .

Заперечення позивача до акта перевірки відповідачем залишено без задоволення (а.с.36-54).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 грудня 2014 року №0002041501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 16260,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4065,00 грн. (а.с.56).

За результатами адміністративного оскарження оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін (а.с.71-81).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем наведено та надано достатньо доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угод передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд погодився з висновком відповідача, що правочини, укладені між позивачем та контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач (замовник) у межах своєї господарської діяльності уклав у письмовій формі договір на виконання робіт (поліграфічні та інших видів рекламних товарів (робіт, послуг), технічне обслуговування рекламних конструкцій, монтаж та демонтаж зображення на рекламних конструкціях, монтаж та демонтаж рекламних конструкцій та інше) №2005/01 від 20 травня 2013 року та додаткові угоди до нього (а.с.60-62).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини надання послуг, а саме: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.63-64), банківськими виписками (а.с.66-73).

ТОВ Днепротехноком виписано позивачу податкову накладну за січень 2014 року (а.с.76).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Днепротехноком , за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про надання послуг, та їх оплату.

Слід зазначити, що доводи відповідача про відсутність у ТОВ Дніпротехноком виробничого обладнання, складських приміщень, достатньої кількості працівників для здійснення господарської діяльності не спростовують обставин надання ним послуг позивачу, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів), а доводи про неможливість станом на дату проведення перевірки встановити фактичне місцезнаходження ТОВ Дніпротехноком , реєстрацію його за адресою масової реєстрації, не свідчать про неможливість виконання вказаним підприємством своїх зобов'язань в січні 2014 року.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, щодо нереальності спірних господарських операцій у зв'язку з ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, оскільки в цьому випадку, суд апеляційної інстанції виходить з положень розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363.

Згідно з п.п.11.4, 11.5, 11.6, 11.7 якого, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) може свідчити лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

Крім того, з огляду на доводи податкового органу про відсутність у позивача сертифікатів якості та технічних паспортів, суд апеляційної інстанції виходить з того, що сертифікат якості та технічні паспорти не містить таких ознак, які пред'являються до первинних документів, тому вказані документи не можуть підтверджувати здійснення господарської операції, а відтак і їх відсутність не може вказувати на нереальність господарських взаємовідносин між сторонами.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагента, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України та від 22.01.2009 Булвес АД проти Болгарії, які згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення вчинені контрагентом, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Щодо доводів відповідача про ненадання до перевірки первинних документів, а саме: письмових заявок замовника із зазначенням всієї необхідної інформації для належного виконання виконавцем своїх зобов'язань та звітів щодо фактичного виконання послуг, суд апеляційної інстанції зазначає.

Відповідно до розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України від 22.12.2010 року №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Однак з акта перевірки не вбачається того, що посадові особи відповідача, під час проведення перевірки, вимагали від позивача надати письмові пояснення щодо встановлених порушень (ненадання до перевірки документів), не вбачається того, що позивач відмовився надавати документи, які зазначені в акті перевірки як відсутні, відсутні докази відмови посадових осіб платника надати витребувані документи. Оскільки, відповідачем не надано доказів дотримання вимог зазначено Порядку, в цій частині, то доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки зазначених вище документів, є безпідставними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Також, при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову повністю.

Керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Весна Прайм - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року у справі № 804/3383/15 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області податкове повідомлення - рішення від 01 грудня 2014 року №0002041501.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Весна Прайм судовий збір у розмірі 986 (дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 58 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 23 жовтня 2015 року.

Головуючий В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко