Рішення

від 23.04.2015 по справі 916/4970/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" квітня 2015 р.Справа № 916/4970/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю " Юніфарма-Україна", м.Київ,

До відповідача: приватного підприємства "Прогресфарм", Одеська область, Біляївський район, с. Великий Дальник,

про стягнення 182951,05 грн. основного боргу, 65822,42 грн. інфляційних, 4872,01 грн. 3% річних та 3500,00 грн. збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань

Головуючий - Волков Р.В.

Судді: Гут С.Ф.,

Демешин О.А.

Представники:

Від позивача: Німчук І.В. (за довіреністю).

Від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Юніфарма-Україна", звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, приватного підприємства "Прогресфарм", про стягнення 188999,05 грн. основного боргу, 14180,10 грн. пені, 14560,07 грн. інфляційних, 2842,75 грн. 3% річних та 2000,00 грн. збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань.

В обґрунтування своїх вимог посилається на укладення з відповідачем договору купівлі-продажу № 11-1/10 від 11.01.2010, передачу відповідачу відповідно до умов договору медичної продукції на загальну суму 1908258,20грн., часткове повернення товару відповідачем на суму 7243,55грн., часткову оплату у розмірі 1712015,50грн., залишок заборгованості у розмірі 188999,05грн.

Також посилається на укладення договору про надання правової допомоги від 03.11.2014 між позивачем та фізичною особою-підприємцем Німчуком Ігорем Володимировичем.

Позивач звернувся до суду з заявою від 09.02.2015 (а.с.61-62), в якій просить суд стягнути з відповідача 188999,05грн. основного боргу, 14560,07грн. інфляційних, 2842,75грн. 3% річних та 3500грн. збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань.

Позивач звернувся до суду з заявою від 17.02.2015 (а.с.75-79) про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 188999,05грн. основного боргу, 31273,63грн. інфляційних, 3805,87грн. 3% річних та 3500грн. збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань.

Позивач звернувся до суду із заявою від 23.04.2015 (а.с.146-149) про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути 182951,05грн. основного боргу, 65822,42грн. інфляційних, 4872,01грн. 3% річних та 3500,00грн. збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань. Позивач також просить стягнути з відповідача 6025,04грн. сплаченого судового збору та 4265,67грн. витрат, пов'язаних з явкою представника позивача до господарського суду. Зазначену заяву судом прийнято до розгляду.

Відповідач вимоги позивача не визнав та просить суд відмовити у задоволенні позову з посиланням на пропуск строку позовної давності, вказуючи на здійснення останньої поставки позивачем 19.10.2010р. згідно видаткової накладної № UF0019-3/10.

Позивач проти доводів відповідача заперечив, вказуючи на підписання сторонами акту звірки та здійснення відповідачем часткової оплати як на докази переривання строку позовної давності.

Відповідно до положень ст.77 ГПК України у судових засіданнях 19.01.2015р., 17.04.2015р. було оголошено перерву.

Ухвалою господарського суду від 09.02.2015р. відповідно до ст. 69 ГПК України строк розгляду справи було продовжено до 25.02.2015р.

Ухвалою господарського суду від 02.03.2015р. на підставі довідки про автоматичний розподіл справ між суддями (повторний розподіл) від 02.03.2015р. згідно розпорядження керівника апарату суду №243 від 02.03.2015р. справу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Волкова Р.В., судді Гута С.Ф., судді Демешина О.А.

У судовому засіданні від 23.04.2015р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем 11.01.2010р. був підписаний договір купівлі-продажу № 11-1/10, відповідно до п.1.1 якого позивач взяв на себе обов'язок продати, а відповідач купити медичну продукцію (а.с. 9).

Договір підписаний обома сторонами без зауважень і заперечень та скріплений печатками підприємств.

Позивач вказує на передачу відповідачу медичної продукції на загальну суму 1908258,20грн., часткове повернення товару відповідачем на суму 7243,55грн., часткову оплату у розмірі 1712015,50грн., залишок заборгованості у розмірі 188999,05грн.

При цьому позивач зазначає, що несплаченою залишилась продукція, яка передана відповідачу за наступними видатковими накладними:

- № UF0012-2/1А від 12.01.2010 на суму 58980грн.;

- № 8-1/7Б від 08.07.2010 на суму 6048грн.;

- № 12-3/1Б від 12.01.2010 на суму 9415грн.;

- № 12-4/1Б від 12.01.2010 на суму 2400грн.;

- № UF00002-2/4 від 02.04.2010 на суму 169500грн.;

- № UF0019-3/10 від 19.10.2010 на суму 36075грн.;

- № UF00029-1/4 від 29.04.2010 на суму 63700грн.;

- № UF0017-2/2 від 17.02.2010 на суму 59900грн.;

- № UF00014-2/8 від 14.08.2010 на суму 472878грн.;

- № UF00014-1/8 від 14.08.2010 на суму 97700грн.;

- № UF0012-5/1А від 12.01.2010 на суму 8610грн.;

- № UF00017-1/3 від 17.03.2010 на суму 19500грн.;

- № UF00017-3/2 від 17.02.2010 на суму 35280грн.;

- № UF00017-1/2 від 17.02.2010 на суму 299500грн.;

- № UF00014-1/4 від 14.04.2010 на суму 228852грн.;

- № UF00014-2/4 від 14.04.2010 на суму 19300грн.;

- № UF00020-1/5 від 20.05.2010 на суму 242220грн.;

- № UF0012-1/1 від 12.01.2010 на суму 78400грн.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов не, якщо інше не встановлено договором або законом.

В порушення наведених вище норм закону, а також умов договору, відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконав з порушенням встановленого договором строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 5.1 договору сторони встановили обов'язок відповідача сплачувати гроші за товар на умовах та в терміни, що вказані у видатковій накладній.

Видаткові накладні № UF0012-2/1А від 12.01.2010 на суму 58980грн., № UF00002-2/4 від 02.04.2010 на суму 169500грн., № UF0019-3/10 від 19.10.2010 на суму 36075грн., № UF00029-1/4 від 29.04.2010 на суму 63700грн., № UF0017-2/2 від 17.02.2010 на суму 59900грн., № UF00014-2/8 від 14.08.2010 на суму 472878грн., № UF00014-1/8 від 14.08.2010 на суму 97700грн., № UF0012-5/1А від 12.01.2010 на суму 8610грн., № UF00017-1/3 від 17.03.2010 на суму 19500грн., № UF00017-3/2 від 17.02.2010 на суму 35280грн., № UF00017-1/2 від 17.02.2010 на суму 299500грн., № UF00014-1/4 від 14.04.2010 на суму 228852грн., № UF00014-2/4 від 14.04.2010 на суму 19300грн., № UF00020-1/5 від 20.05.2010 на суму 242220грн., № UF0012-1/1 від 12.01.2010 на суму 78400грн. у своєму тексті містять строки оплати у різні дати, але всі протягом 2010 року.

Відповідач доказів виконання умов договору в частині оплати вказаних видаткових накладних суду не представив, в зв'язку з чим судова колегія вважає обґрунтованими доводи позивача щодо прострочки оплати з боку відповідача поставленої продукції.

Разом з цим, судова колегія приймає до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності стосовно заборгованості по вказаних накладних та вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Стаття 257 ЦК України встановлює загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з п.1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Так зі змісту п.1 ст.261 ЦК України вбачається, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Для позивача перебіг строку позовної давності почався з першого дня після встановленого у накладних строку для оплати відповідачем, тобто з першого дня прострочки.

Відповідно до п.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин судова колегія дійшла до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності стосовно оплати за вказаними видатковими накладними.

Посилання позивача про перерив строку позовної давності суд вважає безпідставними з наступних підстав.

Надані позивачем копії банківських виписок не містять доказів здійснення відповідачем платежів після 2010 року саме на виконання умов договору купівлі-продажу № 11-1/10 від 11.01.2010. В них йдеться про оплату за договором б/н від 01.01.2010, що свідчить про наявність і інших договірних відносин між сторонами. У своїх поясненнях від 23.04.2015 відповідач вказує, що протягом 2013-2014 років здійснив на користь позивача 7 платежів за договором поставки б/н від 01.01.2010, тобто за іншим договором аніж той, який є предметом дослідження по справі.

Акт звірки взаєморозрахунків (а.с.31) також не є доказом переривання строку позовної давності, оскільки не містить посилань на договір № 11-1/10 від 11.01.2010.

Стосовно стягнення 3% та інфляційних, то вимоги в цій частині задоволенню не підлягають відповідно до вимог статті 266 ЦК України, згідно з якою зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Щодо решти видаткових накладних, а саме № 8-1/7Б від 08.07.2010 на суму 6048грн., № 12-3/1Б від 12.01.2010 на суму 9415,20грн., № 12-4/1Б від 12.01.2010 на суму 2400грн., то вони не містять вказівок щодо строку їх оплати, або така відмітка зроблена кульковою ручкою від руки без вказівки ким та коли зроблена така відмітка. За таких обставин судова колегія дійшла до висновку щодо відсутності узгодженого сторонами строку оплати по вказаних трьох видаткових накладних.

Крім того, щодо видаткової накладної № 8-1/7Б від 08.07.2010 на суму 6048грн. слід зазначити, що у заяві від 23.04.2015 про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, позивач, зокрема, зменшив позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу на суму зазначеної видаткової накладної.

Відповідно до п.4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.

Відповідно до п.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стосовно двох видаткових накладних № 12-3/1Б від 12.01.2010 на суму 9415,20грн., № 12-4/1Б від 12.01.2010 на суму 2400грн. суд дійшов до висновку що вимога про здійснення оплати реалізована позивачем шляхом подачі позовної заяви і передбачений п.2 ст.530 ЦК України строк для оплати сплинув до прийняття рішення по справі.

В зв'язку з цим вимоги про стягнення заборгованості щодо оплати товару за накладними № 12-3/1Б від 12.01.2010 на суму 9415,20грн., № 12-4/1Б від 12.01.2010 на суму 2400грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню, всього на суму 11815,20грн.

Пункт 2 статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вказаної норми та часу виникнення зобов'язання, суд вважає що вимоги позивача про стягнення 3 відсотків річних та індексації боргу за двома вказаними накладними підлягають задоволенню частково у розмірі 123,33 грн. 3% річних за період з 18.12.2014 по 23.04.2015 та 2397,21 грн. інфляційних за період січень-березень 2015 року включно.

Позивачем також заявлено до стягнення 3500грн. збитків, завданих неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань.

Фактично в цьому випадку під збитками позивач вказує витрати на юридичні послуги, а саме оплату ним на користь фізичної особи-підприємця Німчука Ігоря Володимировича грошових сум за підготовку позовної заяви, надання юридичних консультацій та подання позову на підставі укладеного договору про надання правової допомоги. В якості правових підстав для стягнення позивач посилається на ст.22 ЦК України, ст.ст.224, 225 ГК України.

Вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У п. 4 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми „Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) від 11.07.2013 року по справі № 1-4/2013 зазначено наступне, - дослідивши положення Кодексу, Конституційний Суд України вважає, що в ньому не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права. Однак це не виключає можливості законодавчого врегулювання питання про відшкодування вказаних витрат суб'єкту права на звернення до господарського суду на послуги, надані йому таким фахівцем.

У Рішенні Конституційного суду України також зазначено, що, в аспекті конституційного звернення щодо можливості віднесення до судових витрат сум, сплачених юридичною особою за послуги, надані їй в господарському судочинстві іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, положення частини першої статті 44 Кодексу, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Судова колегія дійшла до висновку, що заявлена до стягнення сума за надання правової допомоги не може бути стягнута на підставі ст.22 ЦК України, ст.ст.224, 225 ГК України як понесені позивачем збитки.

Обрання підстави позову є правом позивача, суд не вправі самостійно змінювати підставу позову.

Разом з цим, понесені позивачем витрати на правову допомогу, правова природа яких визначена позивачем як збитки, стягненню не підлягають, оскільки такі витрати не носять обов'язковий характер і факт їх наявності та розмір не мають причинно-наслідкового зв'язку зі спірними правовідносинами сторін.

Також такі вимоги не підлягають віднесенню до поняття судових витрат, оскільки не співвідносяться з приписами ст. 44 ГПК України, адже не пов'язані з послугами адвоката.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши доводи та докази сторін, суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень позивача про наявність заборгованості відповідача за поставлені медикаменти по договору купівлі-продажу № 11-1/10 від 11.01.2010 у розмірі 182951,05грн. основного боргу, проте задоволенню вони підлягають лише частково, в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Судові витрати по справі, які складаються з витрат зі сплати судового збору та з витрат, що пов'язані з явкою представника позивача в судове засідання покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 253-255, 256, 257, 260, 261, 266, 267, 525, 526, 530, 610-612, 625, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІФАРМА-УКРАЇНА" до відповідача Приватного підприємства "ПРОГРЕСФАРМ" про стягнення 257145,48 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ПРОГРЕСФАРМ" (67668, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Великий Дальник, вул. Південна, 59, код ЄДРПОУ 33137689) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІФАРМА-УКРАЇНА" (01103, м. Київ, вул. Драгомирова, буд. 10/10, кімн. 60, код ЄДРПОУ 35573773) 11815 (одинадцять тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 20 коп. основного боргу, 123 (сто двадцять три) грн. 33 коп. - 3% річних за період з 18.12.2014р. по 23.04.2015р. та 2397 (дві тисячі триста дев'яносто сім) грн. 21 коп. інфляційних за період січень-березень 2015 року включно, судовий збір у розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн. 30 коп. та 196 (сто дев'яносто шість) грн. 00 коп. витрат позивача, пов'язані з явкою представників позивача до господарського суду.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити, а саме - стосовно стягнення 3500грн. збитків в зв'язку з недоведеністю, стосовно решти вимог - в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 28 квітня 2015 р.

Головуючий - Р.В. Волков

Суддя С.Ф. Гут

Суддя О.А. Демешин