Постанова

від 28.04.2015 по справі 908/4115/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2015 р. Справа № 908/4115/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Орла О.В., за довіреністю б/н від 03.02.2015

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПП Лана" (вх. №1716 З/3-10) на рішення господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2014 року по справі № 908/4115/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфрут Україна" м. Миколаїв

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПП Лана", Запорізька область, Михайлівський район, с. Плодородне

про стягнення 52512,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.11.2014 по справі №908/4115/14 (суддя Боєва О.С. ) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПП Лана" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфрут Україна" 52512 грн. попередньої оплати та 1827 грн. витрат зі сплати судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПП Лана" з рішенням місцевого господарського суду не погодилося та подало до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 11.11.2014 по справі №908/4115/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніфрут Україна" відзиву на апеляційні скарги не надало, однак його представник в судовому засіданні зазначив, що рішення господарського суду Запорізької області було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання 28.04.2015 не з'явився, однак на адресу суду направив клопотання (від 27.04.2015 вх.№6896), в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Розглянувши вищезазначене клопотання, враховуючи, що діюче законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти їх інтереси в суді, у зв'язку з чим учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідність участь у судовому засіданні іншого представника, колегія суддів вирішила у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СПП Лана" про відкладення розгляду справи відмовити

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач свого представника у судове засідання 28.04.2015 не направив, у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків є укладений між Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфрут Україна (покупець - позивач у справі) та Товариства з обмеженою відповідальністю "СПП Лана" (постачальник - відповідач у справі) договору поставки у спрощеній формі (усний договір).

Як свідчать матеріалами справи, 16.01.2013 відповідач виставив позивачу для оплати рахунок-фактуру № 161001 на загальну суму 27552,00 грн. разом з ПДВ та 17.10.2013 рахунок-фактуру №171002 на загальну суму 24960,00 грн. разом з ПДВ на визначений товар, а саме: яблуко не кондиційне. Дані рахунки підписані директором та головним бухгалтером товариства - відповідача.

Платіжним дорученням №996 від 16.10.2013 на суму 27522,00, платіжним дорученням №1020 від 18.10.2013 на суму 18972,00 та платіжним дорученням №1029 від 18.10.2013 на суму 6018,00 грн. на підставі вказаних рахунків-фактури, позивач оплатив відповідачеві товар в загальній сумі 52512,00 грн.

Разом з тим, відповідач зі свого боку зобов'язання в частині своєчасної поставки товару не виконав, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніфрут Україна" направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПП Лана" вимогу №1 від 20.08.2014 про поставку оплаченого товару або повернення попередньої оплати за товар, в сумі 52512,00 грн. А 09.10.2014 позивачем була направлена вимога №2 про повернення суми попередньої оплати. Дані претензії залишена відповідачем без відповіді.

У зв'язку з тим, що відповідачем не вчинено дії по поверненню суми попередньої оплати за товар, позивач, посилаючись на норми статей 530, 693 Цивільного кодексу України був змушений звернутися до господарського суду для відновлення порушених прав і інтересів підприємства-позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст. 509 ЦК України).

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір та правочини - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За правилами статті 181 Господарського Кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на обставини справи, між позивачем та відповідачем шляхом виставлення відповідачем рахунків-фактур та оплати їх позивачем у спрощений спосіб укладено договір поставки, за яким відповідач зобов'язався поставити товар, а позивач - прийняти його та оплатити.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього кодексу.

Враховуючи, що умовами укладеного сторонами договору в спрощений спосіб не досягнуто письмової згоди щодо строку поставки товару, який оплачено позивачем, тому при визначенні строку виконання господарського зобов'язання слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. За змістом якої встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На виконання усного договору поставки, позивач здійснив попередню оплату за товар, що підтверджується копією банківської виписки про перерахування грошових коштів (а. с. 32-34, том 1).

Згідно з ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач належним чином не виконав покладені на нього обов'язки щодо поставки позивачу товару.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо.

Матеріалами справи підтверджується звернення позивача (вимога №1 від 20.08.2014 та вимога №2 від 09.10.2014) до відповідача із проханням повернути в добровільному порядку суму попередньої оплати в розмірі 52512,00 грн. Однак, відповідачем залишено без відповіді та задоволення вказана претензія.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки станом на час розгляду справи в суді відповідач свій обов'язок щодо передачі товару позивачу не виконав, що підтверджується відсутністю підписаних між сторонами уповноваженими представниками сторін у встановленому порядку видаткових накладних, у зобов'язаного контрагента у відповідності до ст. 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 52512,00 грн., які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів не приймає, як належне твердження заявника скарги, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, а саме ст. 77 Господарського процесуального Кодексу України прийняв рішення без участі представника відповідача, з огляду на наступне.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно з пункту 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частини 1 статті 77 Господарського Процесуального Кодексу України.

З огляду на вище викладене, доводи скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності представника відповідача, носить суб'єктивний характер, оскільки відповідач завчасно належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, і мав достатньо часу для направлення свого представника до суду; крім того, нез'явлення в судове засідання будь-кого із сторін не є перешкодою в прийнятті рішення, а тому зазначене не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

З огляду на викладене вбачається, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

У відповідності з п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 11.11.2014 по справі №908/4115/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПП Лана" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2014 року по справі № 908/4115/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.