Ухвала

від 23.04.2015 по справі 826/18590/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18590/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Горбань Н.І.

У Х В А Л А

Іменем України

23 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Горбань Н.І.,

суддів: Борисюк Л.П., Міщука М.С.,

при секретарі: Бєліцькій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Солум» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0089150226 від 12.11.2014 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 10 625 610,00 грн. та донараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 2 626 402,50 грн. і № 0090150226 від 12.11.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 919 728,75 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на її думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необ'єктивність судового рішення, що є підставами для його скасування.

Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки, будучи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання позивач та відповідач в судове засідання не з'явились, фіксування звукозаписувальним засобом при розгляді справи не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 07.10.2014 року № 1113, направлення від 07.10.2014 року № 272/26-59-15-02-24, відповідно до п.п. 200.11 ст. 200 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Солум» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за січень, березень та квітень 2014 року, за результатами якої складено акт від 29.10.2014 №289/26-59-15-02-27.

На підставі висновків, зафіксованих в акті перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0089150226 від 12.11.2014 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 10 625 610,00 грн. та донараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 2 626 402,50 грн.;

№ 0090150226 від 12.11.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 919 728,75 грн., в тому числі, за основним зобов'язанням - 735 783 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 183 945,75 грн.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів, тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку, тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала, тощо).

Необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання основних фондів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності та наявність належним чином оформлених податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень 2014 року (вх. № 9008228627 від 19.02.2014 року), березень 2014 року (вх. № 9027399391 від 15.05.2014 року), квітень 2014 року (вх. 9028228842 від 19.05.2014 року) відобразив, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Торгівельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті», ТОВ «Литий Камінь», ТОВ «Інженерно-будівельні рішення».

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу положень п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджених податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджених митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

За приписами п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим, як платники податку, в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «Торгівельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті», ТОВ «Литий Камінь», ТОВ «Інженерно-будівельні рішення» були зареєстровані, як платники податку на додану вартість, у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг, виконання робіт; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Правильність оформлення податкових накладних, виписаних контрагентами, відповідачем не заперечується.

Крім того, за правилами пунктів 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України право на податковий кредит не ставиться в залежність від наявності документів, що свідчать про право власності на придбане майно, а необхідними та достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням та наявність належним чином оформлених податкових накладних.

Вирішуючи питання про реальність операцій з придбання нерухомого майна і питання використання їх у власній господарській діяльності позивача, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

ТОВ «Солум» здійснює діяльність у сфері купівлі та продажу власного нерухомого майна.

Основні фонди (нерухоме майно та обладнання) позивач придбавав з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а саме: матеріали справи підтверджують, що згідно витягів з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ТОВ «Солум» є власником нежитлових приміщень, машиномісць, нерухомого майна, про що вчинені відповідні записи.

При цьому, факт придбання зазначеного вище нерухомого майна та його існування в натурі відповідачем не ставиться під сумнів.

ТОВ «Солум» придбало у контрагентів основні фонди для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі, як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Торгівельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті», ТОВ «Литий Камінь», ТОВ «Інженерно-будівельні рішення» були зареєстровані, як юридичні особи, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Безпідставними є твердження відповідача щодо неправомірного формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Інженерно-будівельні рішення», про відсутність його за місцезнаходженням, непідтвердження формування податкових зобов'язань із ТОВ «Фобос-О» (код ЄДРПОУ 38150128), оскільки відповідачем не доведено, яким чином відносини ТОВ «Інженерно-будівельні рішення» з ТОВ «Фобос-О» впливають на облік спірних господарських операцій; у межах спору ТОВ «Солум» не мало взаємовідносин із ТОВ «Фобос-О» і, як свідчать обставини справи, ТОВ «Фобос-О» не було підприємством по ланцюгу постачання вказаних вище основних фондів.

Також, безпідставними є висновки відповідача про неправомірне формування позивачем податкового кредиту у зв'язку із відсутністю об'єктів оподаткування у ТОВ «Литий Камінь», у тому числі із контрагентом ТОВ «Лайнтерм», та відсутністю джерела сплати, без декларування показників господарської діяльності («нульова звітність»), оскільки невиконання контрагентом та іншими особами свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне негативні наслідки саме для цих осіб, та не є підставою для позбавлення права покупця на податковий кредит з податку на додану вартість та подальше відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Посилання відповідача на відкриття кримінального провадження відносно службових осіб ТОВ «ТРК «Мега-Сіті» до уваги не береться, оскільки в матеріалах справи міститься лист начальника слідчого відділу фінансових розслідувань ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у місті Києві, згідно якого повідомлено, що Дане кримінальне провадження закрито у відповідності до вимог ст. 284 КПК України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що ТОВ «Солум» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Торгівельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті», ТОВ «Литий Камінь», ТОВ «Інженерно-будівельні рішення», а висновки акту перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування є помилковими, тому податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 12.11.2014 року № 0089150226 та № 0090150226 є протиправними та підлягають скасуванню.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вони не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Н.І.Горбань

Судді: Л.П. Борисюк

М.С. Міщук

Повний текст ухвали виготовлено 27.04.2015 року.

.

Головуючий суддя Горбань Н.І.

Судді: Борисюк Л.П.

Міщук М.С.