Ухвала

від 20.04.2015 по справі 809/2319/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 р. Справа № 876/9682/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Святецького В.В., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Галицькому районі Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2014 року у справі №809/2319/14 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Галицькому районі Івано-Франківської області про стягнення витрат в розмірі 725,81 грн. та поштового збору в сумі 4,30 грн., -

В С Т А Н О В И В:

14.07.2014р. Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області (далі - Управління) звернулось в суд з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Галицькому районі Івано-Франківської області (далі - Фонд), просило стягнути з відповідача витрати по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві суми пенсійних виплат за період з 01.04.2014р. по 30.06.2014р. в розмірі 450,00 грн. по пенсійній справі ОСОБА_1 №108024 та по пенсійній справі ОСОБА_2 №108826 в розмірі 275,81 грн. та поштовий збір в розмірі 4,30 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.10.2014р. позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фондом подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.10.2014р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що для проведення відшкодування будь-яких виплат Фонд в обґрунтування понесених витрат повинен мати акт розслідування і інші документи, як підставу для призначення і проведення виплат. Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не подавали жодного з названих документів до Фонду. Сформовані належним чином особові справи вказаних осіб, як цього вимагає Інструкція про порядок передачі Фонду документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату, що затверджено постановою правління Фонду від 24.04.2001р. №10, роботодавцями до Фонду не передавалися, оскільки підприємства, на яких було отримано каліцтво вищезазначеними громадянами, знаходяться за межами України. Особова справа про страхові виплати щодо потерпілого ОСОБА_2 знаходиться на виконанні у Філіалі №45 Державної установи - Московського регіонального відділення Фонду соціального страхування Російської Федерації. При цьому ч.2 ст.2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» стосується лише фізичних осіб, яким заподіяно шкоду на території України за часів СРСР, громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали ушкодження здоров'я за межами України. При цьому Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. не ратифікована Верховною радою України та не регулює спірного питання щодо відшкодування пенсій позивачу за рахунок відповідача, а передбачає лише виплату пенсій державою - Україною. Виплати пенсій по інвалідності Пенсійним фондом України таким особам здійснюється внаслідок прийняття на себе державою певних обов'язків, а не внаслідок виконання обов'язків страховика. Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є застрахованими в Україні і за них не сплачувались страхові внески до Фонду, а тому немає підстав відшкодовувати виплачені пенсії Управлінню.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, за період з квітня по червень 2014 року Управлінням здійснено виплату пенсії по інвалідності особам, які отримали каліцтво внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання на території республік колишнього СРСР, а саме ОСОБА_1 в розмірі 450,00 грн. та ОСОБА_2 у розмірі 280,11 грн. в т.ч. витрати на поштовий збір в розмірі 4,30 грн.

Суми виплачених пенсій та поштового збору витраченого на їх доставку, включені позивачем до актів щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за квітень, травень, червень 2014 року (а.с.11, 13, 15).

З наявних в матеріалах справи Таблиць розбіжностей вбачається, що Фондом не враховано до відшкодування суми витрат на виплату пенсій особам, які отримали каліцтво у державах СНД та переїхали на постійне місце проживання в Україну (а.с.12, 14, 16).

Незгода відповідача відшкодувати позивачу виплачені пенсії по інвалідності та поштового збору на їх доставку за період 01.04.2014р. по 30.06.2014р. по громадянах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стала підставою для звернення із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998р. № 16/98-ВР (далі - Основи) загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Положеннями ст. 4 Основ одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, залежно від страхового випадку, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999р. № 1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV) страховиком у відносинах страхування від нещасного випадку є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Згідно з п. «г» ч. 1 ст. 21 Закону №1105-XIV у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №1105-XIV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Підсумовуючи вказане, враховуючи, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а тому належним страховиком є Фонд.

Механізм відшкодування Фондом витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, визначено Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003р. № 5-4/4.

Згідно з пунктом 4 вказаного Порядку відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів, а саме: сума основного розміру пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така допомога надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат ПФУ з виплати і доставки зазначених пенсій.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Основ, положенням якої кореспондують абз.2 п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України №1105-XIV, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Наявною в матеріалах справи копією Акта про нещасний випадок на виробництві форми №Н-1 підтверджено факт страхового випадку відносно ОСОБА_1 Відповідно до вказаного акта ОСОБА_1 працюючи механізатором бригади №4 у радгоспі «Рассвет» (Амантуганський район, Турганська область) 22.08.1982р.отримав травму - ампутація лівої руки (а.с.22-23).

Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК від 10.01.1983р. ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві. Згідно з Довідкою №074621 від 28.10.1992р. інвалідність встановлено довічно (а.с.24-25).

Факт страхового випадку на виробництві при виконанні трудових обов'язків та інвалідність ОСОБА_2 підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 14.09.1987р., відповідно до якого ОСОБА_2 працюючи електрозварником на Когалимнафтогазбуд будівельному управлінні №23 (Когалим, Мансійський автономний округ Тюменської області) 14.09.1987р. отримав травму - консолідований компресійний перелом всього тіла (а.с.26-28).

Згідно з Виписок із акта огляду МСЕК №00401 від 28.0.1988р. та №086927 від 31.01.1992р. ОСОБА_2 встановлено першу групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва, інвалідність встановлено без переогляду, тобто довічно (а.с.29-30).

В поданих Фондом запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі зазначено, що оскільки гр.ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були застраховані від нещасного випадку на виробництві відповідно до законодавства України, нещасний випадок з таким стався на території Російської Федерації, страхові справи вказаних осіб у відділенні відсутні, страхові виплати таким не здійснювались, а відтак Фонд не може відшкодувати Управлінню витрати по виплаченій пенсії.

Твердження Фонду колегія суддів вважає такими, що не відповідають нормам чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 вказаної Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться якщо інше не передбачено двосторонніми договорами

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Враховуючи вказане, пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався на території будь-якої з держав-учасниць СНД або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР, виплачується особі за законодавством тієї держави-учасниці Співдружності, на території якої вона проживає.

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до ст.12 Угоди така вступає в силу з моменту підписання, а Україна як держави-учасниці СНД підписала вказану Угоду 13.03.1992р. Тому вказівка Фонду на відсутність ратифікації вказаної Угоди як підставу не набрання нею чинності на території України є безпідставною. Ратифікація це лише одна із форм надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору, дотримання якої є обов'язковим лише для окремих видів міжнародних договорів і залежить від конкретного випадку.

Таким чином, витрати, понесені органами Пенсійного Фонду у зв'язку із виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (у тому числі й пенсії особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, або пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР), підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Враховуючи вказані законодавчі положення, а також те, що гр.ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали травми на території, яка входила як до складу СРСР, так і до складу СНД, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з Фонду сум пенсійних витрат на виплату пенсій по інвалідності виплаченої Управлінням особам, які отримали каліцтво в наслідок нещасних випадків на виробництві або професійного захворювання у сумі 730,11 грн. є обґрунтованою.

Аналогічна позиція викладена у Постановах Верховного суду України від 20 березня 2007 року (справа № 21-1087во06) від 12 червня 2012 року (справа № 21-165а12), від 20 травня 2014 року (справа № 21-136а14), від 21 травня 2013 року (справа № 21-129а13), які у відповідності до вимог ст. 244-2 КАС України повинна враховуватись судами.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Галицькому районі Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2014 року у справі №809/2319/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді В.В. Святецький

М.А.Пліш