Ухвала

від 07.04.2015 по справі 2а-13236/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2015 р. м. Київ К/800/18611/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Ігнатенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 листопада 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року

у справі №2а-13236/12/2670

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У вересні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень №1006/17-20 від 07.06.2012 року та №1519/17-20 від 12.09.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове - про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій контролюючим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, про що складено акт №20/17-04/НОМЕР_1 від 23.04.2012 року.

Під час проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем, зокрема: п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту по ПДВ та заниженню суми податку, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 1702158,00грн.; п.177.4 ст.177 ПК України, внаслідок чого, позивачем занижено чистий оподатковуваний дохід за 2011 рік на суму 10309888,92грн., а отже, податковим органом, у відповідності з п.167.1 ст.167 ПК України було донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 1752681,12грн.

За наслідками проведеної перевірки та адміністративного оскарження ДПІ у Шевченківському районі м.Києва прийняті, зокрема, оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №1006/17-20 від 07.06.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1960201,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції - 258043,00грн.; №1519/17-20 від 12.09.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходу фізичних осіб у сумі 2190851,40грн., в т.ч. штрафні санкції - 438170,28грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач, у періоді який перевірявся, здійснював проектні та будівельні роботи по реконструкції житлових будинків для проведення телефонізації, Інтернету тощо.

Під час здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 було укладено ряд договорів про співпрацю, а саме: з ТОВ «Дарінет-Сервіс» №01/10 від 01.10.2009 року; з ПП «Фірма «Володар» №ПФВ/НСВ16/08/10 від 16.08.2010 року; з ТОВ «Граньстройінвест» №1/ГСІ/НСВ; з ТОВ «Дана Плюс» №1/ДН/НСВ/29/07/11.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що між позивачем та його контрагентами не відбувалось фактичного здійснення господарських операцій, отже, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством, а отже, валові витрати та податковий кредит, сформовані позивачем за наслідками виконання спірних господарських операцій не правомірно.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанції у зв'язку з неповним з'ясуванням усіх обставин у справі з огляду на наступне.

В силу приписів ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Виходячи з наведених правових норм, можливо зробити висновок, що вони дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, навіть наявність належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість як за Податковим кодексом України є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно ст.163 КАС України рішення суду повинно бути мотивованим із посиланням на докази, а також мотивів не врахування окремих доказів.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, деякі докази (копії документів) надані позивачем поганої якості, є нечитабельні, з тексту яких неможливо спростувати чи підтвердити позиції сторін по справі, що є порушенням норм процесуального права ст.143 КАС України - дослідження письмових доказів (т.1: а.с.137-162, а.с.208-201; т.3: а.с.2-7, а.с.9-54).

Висновки податкового органу про порушення позивачем вищенаведених положень чинного законодавства ґрунтується на актах (довідці) перевірок, а саме, відповідно до матеріалів справи:

- актом перевірки ТОВ «Граньстройінвест» ДПІ у Вишгородському районі Київської області встановлено, що звірку провести неможливо у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням. За результатами перевірки зроблено висновок про відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності;

- актом ДПІ у Голосіївському районі м.Києа від 26.10.2011 року про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Дана Плюс» встановлено, що фактично суб'єкт господарювання не знаходиться за адресою;

- довідкою ВПМ ДПІ у Обухівському районі Київської області про місцезнаходження платника податків від 15.02.2012 року встановлено відсутність ТОВ «Дарінет Сервіс» за місцезнаходженням. Відповідно до акту ДПІ в Обухівському районі Київської області № 49/23-02/35752170 від 29.02.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товару від продавця до покупця, у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) первинних бухгалтерських документів.

Згідно вказаних актів (довідки), встановлено відсутність товариств - контрагентів позивача за місцезнаходженням, відсутність у підприємств первинних та інших документів, відсутність фізичних та технічних можливостей, кваліфікованого персоналу для здійснення задекларованих господарських операцій, що на думку податкового органу, свідчить про фіктивність діяльності вказаних підприємств та про нікчемність усіх укладених ними правочинів.

Разом з тим, п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984, визначено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Відповідно до п.7 Порядку проведення органами державної податково служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМ України від 27.12.2010 року №1232, за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка.

Таким чином, висновки податкового органу відносно правильності або неправильності декларування та сплати платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або в довідці зустрічної звірки.

В акті про неможливість проведення зустрічної звірки мають зазначатись лише обставини, котрі зумовили неможливість її проведення.

Отже, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не створює правових наслідків аналогічних результатам проведення зустрічної звірки, адже первинні документи по взаємовідносинах з контрагентами податковим органом за місцем обліку не досліджувались, а тому такий акт не має статусу податкової інформації і не може вважатися доказом вчинення порушень податкового законодавства з боку позивача.

Крім того, оскільки звірки фактично не проводились і обставини щодо господарських операцій позивача з його контрагентами податковим органом реально не встановлювались, заходи, спрямовані на проведення зустрічної звірки, тобто спрямовані на вчинення дій щодо співставлення даних первинних та інших бухгалтерських документів суб'єкта господарювання, однак без фактичного вчинення таких дій, не можуть вважатися діями по проведенню зустрічної звірки.

Також в обґрунтування висновків щодо нікчемності укладених позивачем правочинів податковий орган посилається на те, що в провадженні СВ МП ДПІ у Шевченківському районі м.Києва перебуває кримінальна справа №80-0263, порушена за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ПП «Володар» та ТОВ «Граньстройінвест».

Разом з тим, сам факт порушення кримінальної справи щодо контрагентів позивача не свідчить про те, що ФОП ОСОБА_1 неправомірно сформував податковий кредит по взаєморозрахункам з контрагентами у сумі 1702158,00грн.

Тільки обвинувальний вирок, по вищезазначеній кримінальній справі, може бути доказом вини позивача, якщо це буде доведено при розгляді справи.

Отже, суду першої інстанції необхідно перевірити наслідки розгляду порушеної кримінальної справи.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про порушення судами попередніх інстанції вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Отже, для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи судам попередніх інстанції необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу, який міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

О.В. Муравйов