cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" квітня 2015 р. Справа № 910/1412/15-г
Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ Україна",
02152, м. Київ, Дніпровський р-н, просп. Павла Тичини, буд. 1В
01001, м. Київ, а/с 199, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер "
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОСІТІ",
08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Вишнева, 11, оф. 108
04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12
про стягнення 143 830, 98 грн.
за участю представників:
позивача - Гаврик А.В. (довіреність від 18.11.2014, б/н);
відповідача - Верхолат О.К. (спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприєців від 09.02.2015 № 20066275).
Обставини справи:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ Україна" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОСІТІ" (далі - відповідач) про стягнення 143 830, 98 грн., з яких: 34 315,94 грн. основного боргу, 89 956,66 грн. збитків, 2 956,55 грн. штрафу, 2 335,41 грн. пені, 700,62 грн. 3% річних, 4 825,88 грн. інфляційних втрат, 2 821,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 5 918,34 грн. неустойки.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу від 08.08.2013 № 00008091.
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.02.2015 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.03.2015.
Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 5207/15 від 06.03.2015) позивачем подано письмові пояснення.
Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 5314/15 від 10.03.2015) позивачем подано заяву про долучення документів.
У судове засідання 10.03.2015 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 11.02.2015 не виконав, розгляд справи відкладено на 24.03.2015.
У судовому засіданні 24.03.2015 оголошено перерву до 09.04.2015, відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 8050/15 від 08.04.2015) позивачем подано письмові пояснення.
У судовому засіданні 09.04.2015 оголошено перерву до 21.04.2015, відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду Київської області від 09.04.2015 продовжено строк розгляду спору, відповідно до частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 8739/15 від 16.04.2015) відповідачем подано письмові пояснення.
Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 9161/15 від 21.04.2015) позивачем подано письмові пояснення.
У судовому засіданні 21.04.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, відповідач заперечив позов повністю.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.04.2015 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ Україна" (далі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОСІТІ" (далі - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу від 08.08.2013 № 00008091 (далі - Договір), відповідно до умов якого лізингодавець придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього Договору (пункт 3.2. Договору).
Об'єктом лізингу є транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1/6 I benzin, 2013 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG057203, загальною вартістю 18 600,00 доларів США, авансовий платіж складає 3 720,00 доларів США, кількість лізингових платежів складає 36, строк лізингу 36 місяців, лізинговий платіж - 581,26 доларів США.
Відповідно до пункту 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невід'ємну частину Договору, для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь лізингодавця лізингові платежі відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину Договору. Кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених Договором та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Договором.
Згідно з пунктом 6.4. Загальних комерційних умов, у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких узгоджений сторонами.
Пунктом 6.5. Загальних комерційних умов встановлено, що лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений лізингодавцем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування), не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).
Згідно з пунктом 12.1. Загальних комерційних умов, строк лізингу визначається у Договорі та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).
Згідно з пунктом 12.2. Загальних комерційних умов, строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 12.3. Загальних комерційних умов).
На виконання умов Договору, позивачем передано, а відповідачем отримано об'єкт лізингу, що підтверджується актом приймання-передачі від 16.08.2013, який підписано уповноваженими представниками обох сторін та скріплено відбитками їх печаток. Копію акту долучено до матеріалів справи.
Відповідно до Додатку до Договору «Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування)», лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку позивача, в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у доларах США, відповідно до пунктів 6.3. та 6.4. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу) банківським переказом на банківський рахунок позивача.
За твердженнями позову, у відповідача наявна заборгованість зі сплати наступних платежів за виставленими рахунками-фактурами: 820,08 грн. - за лютий 2014 року, 6 203,39 грн. - за березень 2014 року, 6 640,40 грн. - за квітень 2014 року, 6 807,16 грн. - за травень 2014 року, 6 927,91 грн. - за червень 2014 року, 6 917,00 грн. - за липень 2014 року. Всього на суму 34 315,94 грн.
Згідно з наявної у матеріалах справи банківської виписки Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» з 01.01.2008 по 04.03.2015, судом встановлено відсутність вказаних оплат відповідачем позивачу.
Відповідно до пункту 8.3. Загальних комерційних умов, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 робочих днів, лізингодавець має право: надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги щодо сплати, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитись від Договору в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1. Договору. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за Договором; якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг"), лізингодавець має право розірвати договір/відмовитися від Договору і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, у тому числі, у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.
Відповідно до пункту 12.9. Загальних комерційних умов, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Договору, відповідно до пункту 12. Договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту.
У випадках, передбачених пунктами 12.6. та 12.12. Договору, Договір вважається розірваним на 10 робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13. Загальних комерційних умов).
Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, лізингодавець має право вилучити об'єкт без попередньої згоди лізингоодержувача. Вилучення об'єкта лізингу здійснюється у всіх випадках дострокового припинення дії Договору. Лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку з вилученням об'єкта лізингу (пункти 13.1., 13.2. Загальних комерційних умов).
Згідно з пунктом 13.6. Загальних комерційних умов, якщо лізингодавець не може здійснити свої права на вилучення, як передбачено у цьому пункті, він матиме право на вилучення об'єкту лізингу у лізингоодержувача у примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.
За твердженнями позовної заяви, у зв'язку з несплатою лізингових платежів, позивачем на адресу відповідача надіслано 9 нагадувань про несплату, проте, докази надіслання дев'яти нагадувань у матеріалах справи відсутні.
Позивачем на адресу відповідача направлено вимогу від 03.07.2014 № 00008091 про сплату заборгованості, у даній вимозі позивач повідомляв відповідача про відмову від Договору та вимагав повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки повідомлення відповідачу, докази направлення даної вимоги наявні у матеріалах справи.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що Договір розірваний з 24.07.2014.
Відповідно до виконавчого напису нотаріусу від 24.07.2014, що зареєстрований у реєстрі за № 1242, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А.М. вчинено виконавчий напис про повернення лізингоодержувачем на користь лізингодавця об'єкту фінансового лізингу - VW Polo Sedan 1/6 I benzin, 2013 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG057203.
Згідно з актом прийому-передачі від 06.08.2014, об'єкт лізингу повернуто лізингодавцю.
Договір за своєю правовою природою є договором лізингу.
Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк, не менше одного року, за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Крім того, згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» - лізингові платежі включають не тільки винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, але і суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, а, отже, за своєю правовою природою вказані договори містять елементи як договору найму (оренди) - щодо винагороди, так і договору купівлі-продажу (щодо відшкодування частини вартості предмету лізингу). У зв'язку з цим, відносини з фінансового лізингу, як зазначено у статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", регулюються, зокрема, положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим, лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору.
Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем лізингових платежів, у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відтак, обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу права власності на товар.
Згідно з пунктами 4.1., 4.2. Загальних комерційних умов, лізингодавець зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час, як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії Договору. Після завершення строку дії Договору та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за Договором і виконання всіх зобов'язань лізингоодержувачем, право власності на об'єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до Договору або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений лізингодавцем.
Проте, Договір достроково розірвано та згідно з актом прийому-передачі від 06.08.2014, об'єкт лізингу повернуто лізингодавцю.
Частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що, у разі розірвання договору, зобов'язання сторін припиняються.
Відповідно до частини 4 статті 653 Цивільного кодексу України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
За таких обставин, позивач в односторонньому порядку розірвав Договір, а об'єкт лізингу повернуто позивачу і право власності на нього до відповідача не перейшло.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення лізингових платежів підлягає задоволенню, але лише у частині процентів та комісій (згідно зі структурою лізингових платежів, що визначені у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування), що є додатком до Договору), у розмірі 12 300,21 грн.
Вимога позивача про стягнення з відповідача частин вартості об'єкта лізингу, який залишився у власності позивача, що входять до структури лізингових платежів, у розмірі 22 015,73 грн., є неправомірною та задоволенню не підлягає.
Дану правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 19.12.2011 у справі № 7/114/10 та від 01.10.2013 у справі № 11/5005/2290/2012.
Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Крім заборгованості зі сплати лізингових платежів, позивачем нараховано пеню за несвоєчасну сплату лізингових платежів у розмірі 2 335,41 грн. (за період з 15.02.2014 до 19.01.2015).
Пунктом 8.2.1. Загальних комерційних умов, встановлено, що, у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця пеню у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми, за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
З огляду на зміст Договору, суд дійшов висновку, що сторонами погоджено збільшення періоду нарахування пені, порівняно із загальним шістимісячним періодом, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України - до повної сплати відповідного платежу.
Розмір пені, який підлягає задоволенню, уточнений судом, оскільки нарахування пені має здійснюватись на лізинговий платіж, у частині процентів та комісій (без урахування відшкодування частини вартості об'єкта лізингу), крім того, судом здійснено розрахунок за період з 16.02.2014 до 19.01.2015, оскільки 15.02.2014 - дата, з якої позивач почав нараховувати пеню, згідно з графіком лізингового платежу, що погоджений сторонами, є датою сплати лізингового платежу, відтак, початком нарахування пені визначено перший день порушення цього зобов'язання.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 19.12.2011 у справі № 7/114/10 та від 01.10.2013 у справі № 11/5005/2290/2012.
Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови Договору та обставини справи, судом перевірено правильність розрахунку пені, що наданий позивачем, та встановлено, що позивачем пеню нараховано надмірно, правильний розмір пені складає 1 964,73 грн., а позовна вимога, у частині стягнення 370,68 грн. пені, задоволенню не підлягає.
Також, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 700,62 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4 825,88 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд здійснив перерахунок розміру 3 % річних та інфляційних втрат і з'ясував, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних здійснено невірно та нараховано надмірно, у зв'язку з тим, що їх нарахування має здійснюватись на лізинговий платіж у частині процентів та комісій (без урахування відшкодування частини вартості об'єкта лізингу), у зв'язку з чим, правильний розмір 3 % річних складає 256,84 грн., розмір інфляційних втрат - 2 294,21 грн., а позовні вимоги у частині 443,78 грн. 3% річних та 2 531,67 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
Також позивач заявляє до стягнення з відповідача 2 956,55 грн. штрафу, керуючись пунктом 8.2.2. Загальних комерційних умов, яким встановлено, що у випадку прострочення сплати платежу до позивача застосовуються, зокрема, штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу.
Згідно з приписами статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Отже, підставою для нарахування штрафу у розмірі, встановленому пунктом 8.2.2. Договору, є надсилання позивачем на адресу відповідача відповідних вимог.
В обґрунтування позовних вимог, у частині стягнення штрафу, позивач посилається на надсилання на адресу відповідача нагадувань щодо несплачених платежів, рахунків-фактур (Т.1. а.с. 96-104), однак, доказів такого надіслання суду не надано.
Як вбачається з пункту 8.2.2. Загальних комерційних умов, виникнення права на застосування такого виду санкції як штраф, виникає з факту надіслання вимог щодо сплати, проте, доказів настання цього факту позивачем суду не надано.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Однак, відповідно до додатків до письмових пояснень відповідача у справі (вх. № 8739/15 від 16.04.2015), відповідачем подано суду три нагадування, що надійшли до нього від позивача: від 03.07.2014, від 17.07.2014 та від 04.08.2014, які, за твердженням відповідача, він отримав. Отже, суд дійшов висновку про отримання відповідачем цих нагадувань, та, у зв'язку з цим, стягнення з відповідача штрафу у розмірі 906,25 грн. і, з урахуванням такої оцінки судом наявних у матеріалах справи доказів та положень Договору, позовна вимога у частині стягнення 2 050,30 грн. штрафу задоволенню не підлягає.
Також, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 2 821,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України.
Вказана позовна вимога задоволенню не підлягає, зважаючи на наступне.
Відповідно до пункту 8.2. Загальних комерційних умов, у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно несплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції.
Вказану позовну вимогу обґрунтовано тим, що статтею 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей, нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 Цивільного кодексу України), а відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
При цьому, позивач робить висновок, що не виконавши вчасно грошові зобов'язання за Договором зі сплати лізингових платежів, відповідач фактично утримував грошові кошти, належні позивачеві, без достатньої правової підстави, отже, користувався чужими грошовими коштами.
Позивачем вказується, що Договором між сторонами не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами (вказане підтверджується матеріалами справи), відтак, за висновками позивача, відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України має бути застосована стаття 1048 Цивільного кодексу України, за аналогією закону, згідно з якою, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Суд не погоджується з такими висновками позивача, по-перше, тому, що згадана стаття 1214 Цивільного кодексу України, так як і стаття 1212 Цивільного кодексу України, за результатами їх аналізу, вказують про те, що вони регулюють позадоговірні зобов'язання, які породжені такими фактами: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Оскільки між сторонами у справі укладено договір, яким і визначені спірні зобов'язання сторін, то заборгованість за договором чи штрафні санкції за її наявність, не можуть стягуватись на підставі статтей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.
По-друге, дана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки вказані проценти стягуються, якщо їх розмір визначено договором або законом. Договором між сторонами їх розмір не визначено, а застосування за аналогією статті 1048 Цивільного кодексу України, для визначення розміру процентів, як того вимагає позивач, неприпустиме.
Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України визначається розмір процентів у правовідносинах, що виникають з договору позики, а Договір, що укладений між сторонами, є договором лізингу.
Відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.
Договори позики і договори лізингу є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, а тому застосування до договору лізингу положень про договір позики є безпідставним.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 02.07.2013 у справі № 18/1372/12.
Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача реальних збитків у розмірі 52 632,86 грн., з посиланням на пункт 8.2.3. Загальних комерційних умов, а саме: витрати позивача за послуги з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовку процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводження повернення об'єкту лізингу, підготовку процесуальних документів, подання позовної заяви та участь у судових засіданнях.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Також, відшкодування збитків передбачено і статтею 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Приписами статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Згідно з статтею 623 Цивільного кодексу України сторона, яка порушила зобов'язання повинна відшкодувати заподіяні в результаті цього збитки.
При вирішенні вказаного питання, судом також враховано правову позицію, що викладено у пункті 1. Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 про те, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.
Отже, за результатами розгляду вказаної позовної вимоги, суд дійшов висновку, що витрати, що включені до стягнення, не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків, відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором лізингу. Отримання позивачем юридично-консультаційних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, поверненням заборгованості за договором та об'єкта лізингу, не є обов'язковими витратими, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є його правом.
За результатами аналізу судом правової природи витрат, що включені позивачем до складу реальних збитків, суд дійшов висновку, що вони не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України і статті 225 Господарського кодексу України, з таких обставин, позовна вимога про стягнення реальних збитків у розмірі 52 632,86 грн. є безпідставною, необґрунтованою, а тому, не підлягає задоволенню.
Окрім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 37 323,80 грн.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В обґрунтування цієї суми, позивач зазначає, що станом на дату складання позовної заяви, відповідно до Плану відшкодування витрат, який є невід'ємною частиною Договору, залишились несплаченими відповідачем лізингові платежі, що розраховані Договором до липня 2016 року і мали б сплачуватись відповідачем, якби Договір не було розірвано, у розмірі 13 950,24 доларів США, розрахувавши еквівалент у гривні, позивачем нараховано збиткі у вигляді упущеної вигоди у розмірі 37 323,80 грн.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.
Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Таким чином, на кредитора, позивача у справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді неодержавних доходів (упущеної вигоди), згідно з статтею 22 Цивільного кодексу України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України, і того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.
Розрахунки упущеної вигоди, що надані позивачем є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях певного прибутку (доходу) та не підтверджені належними та допустимим доказами.
Позивач заявляє до стягнення з відповідача упущену вигоду в розмірі передбачених договором лізингових платежів за період до липня 2016 року, тобто, на майбутнє, що не передбачено чинним законодавством.
Зважаючи на наявні у матеріалах справи докази, підстави цієї позовної вимоги, що визначені у позовній заяві та вимоги статті 225 Господарського кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку що заявлена позивачем сума є необґрунтованою та не доведена належним чином матеріалами справи.
Отже, позовна вимога про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 37 323,80 грн. задоволенню не підлягає.
Також, з посилання на частину 1 статті 785 Цивільного кодексу України, позивач заявляє до стягнення 5 918,34 грн. неустойки, у розмірі подвійної плати за користування річчю, обгрунтовуючи тим, що відповідач не повернув об'єкт лізингу в строк до 24.07.2014, у зв'язку з чим, до 06.08.2014 незаконно користувався об'єктом лізингу.
Згідно частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безпірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Аналогічне положення міститься у пункті 13.6. Загальних комерційних умов.
Відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно з частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлені цим Законом.
Наслідки неналежного виконання договору фінансового лізингу зі сторони лізингоодержувача визначені у статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", зокрема, у пункті 6, який передбачає право лізингодавця на відшкодування збитків відповідно до закону або договору.
Згідно з статтею 224 Господарського кодексу України та статтею 22 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що положення частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом.
Дану правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 18.12.2012 у справі № 6/104/5022-1679/2011, від 29.01.2013 у справі № 12/149.
У зв'язку з вказаним, позовна вимога про стягнення 5 918,34 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю, задоволенню не підлягає.
За результатами аналізу вищезазначених норм чинного законодавства та всебічного розгляду матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 12 300,21 грн. основної заборгованості, 1 964,73 грн. пені, 256,84 грн. 3% річних, 2 294,21 грн. інфляційних втрат та 906,25 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню. Решта позовних вимог задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, що сплачений позивачем у розмірі 2 876,62 грн. покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 4, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОСІТІ" (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Вишнева, 11, оф. 108, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34965533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ Україна" (02152, м. Київ, Дніпровський р-н, просп. Павла Тичини, буд. 1В, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35571472) 12 300 (дванадцять тисяч триста) грн. 21 коп. основної заборгованості, 1 964 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 73 коп. пені, 256 (двісті п'ятдесят шість) грн. 84 коп. 3% річних, 906 (дев'ятсот шість) грн. 25 коп. штрафу, 2 294 (дві тисячи двісті дев'яносто чотири) грн. 21 коп. інфляційних втрат та 354 (триста п'ятдесят чотири) грн. 44 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено 27.04.2015.
Суддя С.О. Саванчук
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 21.04.2015 |
Оприлюднено | 08.05.2015 |
Номер документу | 43878027 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Саванчук С.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні