Постанова

від 03.06.2015 по справі 910/1412/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2015 р. Справа№ 910/1412/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Авдеєва П.В.

при секретарі

судового засідання: Грабовському Д.А.

за участі представників сторін:

позивача Сулима К.Л. - дов. від 02.04.2015 б/н

відповідача Верхолата О.К. - керівник (Витяг з ЄДРПУ від

09.02.2015 №20066275)

розглянувши матеріали

апеляційної скарги ТОВ "Порше Лізинг Україна"

на рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2015

у справі № 910/1412/15-г (суддя Саванчук С.О.)

за позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна"

відповідача ТОВ "Енергосіті"

про стягнення заборгованості у розмірі 143 830,98 грн.

за Договором фінансового лізингу № 00008091

від 08.08.2013, з якої: 34 315,94 грн. основного

боргу, 89 956,66 грн. збитків, 2 956,55 грн. штрафу,

2 335,41 грн. пені, 4 825,88 грн. інфляційні втрати,

700,62 грн. 3 % річних, 2 821,58 грн. процентів за

користування чужими грошовими коштами,

5 918,34 грн. неустойки

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ "Порше Лізинг Україна" звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до відповідача ТОВ "Енергосіті" про стягнення заборгованості у розмірі 143 830,98 грн., з якої: 34 315,94 грн. основного боргу, 89 956,66 грн. збитків, 2 956,55 грн. штрафу, 2 335,41 грн. пені, 700,62 грн. 3% річних, 4 825,88 грн. інфляційних втрат, 2 821,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 5 918,34 грн. неустойки, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за Договором фінансового лізингу від 08.08.2013 № 00008091.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.04.2015 № 910/1412/15-г позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача ТОВ "Енергосіті" на користь позивача ТОВ "Порше Лізинг Україна" 12 300,21 грн. основного боргу, 1 964,73 грн. пені, 256,84 грн. 3% річних, 906,25 грн. штрафу, 2 294,21 грн. інфляційних втрат, у задоволенні решти позову відмовлено, як заявленого необґрунтованого.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, позивач ТОВ "Порше Лізинг Україна" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2015 № 910/1412/15-г скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою КАГС від 21.05.2015 № 910/1412/15-г порушено апеляційне провадження за скаргою позивача та призначено судове засідання (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Авдеєва П.В., Яковлєва М.Л.).

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 96 ГПК України, та не надав суду письмовий відзив на скаргу позивача, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції. В свою чергу, під час судового засідання від 03.06.2015 представник відповідача просив суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, Рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2015 № 910/1412/15-г без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку апеляційну скаргу позивача ТОВ "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення, Рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги таке.

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Порше Лізинг Україна" (далі - лізингодавець) та ТОВ "Енергосіті " (далі - лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу від 08.08.2013 № 00008091 (далі - Договір), відповідно до умов якого лізингодавець придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього Договору (пункт 3.2. Договору).

Об'єктом лізингу є транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1/6 I benzin, 2013 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG057203, загальною вартістю 18 600,00 доларів США, авансовий платіж складає 3720,00 доларів США, кількість лізингових платежів складає 36, строк лізингу 36 місяців, лізинговий платіж - 581,26 доларів США.

Відповідно до пункту 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невід'ємну частину Договору, для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь лізингодавця лізингові платежі відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину Договору. Кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених Договором та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Договором.

Згідно з пунктом 6.4. Загальних комерційних умов, у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких узгоджений сторонами.

Пунктом 6.5. Загальних комерційних умов встановлено, що лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений лізингодавцем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування), не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

Згідно з пунктом 12.1. Загальних комерційних умов, строк лізингу визначається у Договорі та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

Згідно з пунктом 12.2. Загальних комерційних умов, строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 12.3. Загальних комерційних умов).

На виконання умов Договору, позивачем передано, а відповідачем отримано об'єкт лізингу, що підтверджується Актом приймання-передачі від 16.08.2013, який підписано уповноваженими представниками обох сторін та скріплено відбитками їх печаток.

Відповідно до Додатку до Договору "Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування)", лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку позивача, в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у доларах США, відповідно до пунктів 6.3. та 6.4. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу) банківським переказом на банківський рахунок позивача.

За ствердженнями позивача, викладеними у його позові, у відповідача наявна заборгованість зі сплати наступних платежів, за виставленими рахунками-фактури:

820,08 грн. - за лютий 2014 року; 6 203,39 грн. - за березень 2014 року;

6 640,40 грн. - за квітень 2014 року; 6 807,16 грн. - за травень 2014 року; 6 927,91 грн. - за червень 2014 року, 6 917,00 грн. - за липень 2014 року; Всього на суму 34 315,94 грн. (а/с 45-50)

Судом першої інстанції встановлено відсутність вказаних оплат відповідачем позивачу, згідно з наявної у матеріалах справи банківської виписки ПАТ "Креді Агріколь Банк" за період з 01.01.2008 по 04.03.2015.

Відповідно до пункту 8.3. Загальних комерційних умов, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 робочих днів, лізингодавець має право: надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги щодо сплати, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитись від Договору в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1. Договору. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за Договором; якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг"), лізингодавець має право розірвати договір/відмовитися від Договору і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, у тому числі, у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до пункту 12.9. Загальних комерційних умов, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Договору, відповідно до пункту 12. Договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

У випадках, передбачених пунктами 12.6. та 12.12. Договору, Договір вважається розірваним на 10 робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13. Загальних комерційних умов).

Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, лізингодавець має право вилучити об'єкт без попередньої згоди лізингоодержувача. Вилучення об'єкта лізингу здійснюється у всіх випадках дострокового припинення дії Договору. Лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку з вилученням об'єкта лізингу (пункти 13.1., 13.2. Загальних комерційних умов).

Згідно з пунктом 13.6. Загальних комерційних умов, якщо лізингодавець не може здійснити свої права на вилучення, як передбачено у цьому пункті, він матиме право на вилучення об'єкту лізингу у лізингоодержувача у примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

За ствердженнями позивача під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, у зв'язку з несплатою лізингових платежів, останнім на адресу відповідача надіслано 9 нагадувань про несплату, проте, місцевим господарським судом зазначено, що докази надіслання дев'яти нагадувань у матеріалах справи відсутні.

Позивачем на адресу відповідача було направлено Вимогу від 03.07.2014 № 00008091 про сплату заборгованості, у даній Вимозі позивач повідомляв відповідача про відмову від Договору та вимагав повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки повідомлення відповідачу.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що Договір фінансового лізингу від 08.08.2013 № 00008091 є розірваний з 24.07.2014.

Відповідно до виконавчого напису нотаріуса від 24.07.2014, що зареєстрований у реєстрі за № 1242, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А.М. вчинено виконавчий напис про повернення лізингоодержувачем на користь лізингодавця об'єкту фінансового лізингу - VW Polo Sedan 1/6 I benzin, 2013 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG057203.

Згідно Акту прийому-передачі від 06.08.2014, об'єкт лізингу було повернуто лізингодавцю.

Місцевим господарським судом встановлено, що Договір по даній справі за своєю правовою природою є Договором лізингу.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2. Загальних комерційних умов, лізингодавець зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час, як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії Договору. Після завершення строку дії Договору та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за Договором і виконання всіх зобов'язань лізингоодержувачем, право власності на об'єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до Договору або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений лізингодавцем.

Судом першої інстанції встановлено, що Договір було достроково розірвано позивачем в односторонньому порядку згідно умов Договору та згідно з Актом прийому-передачі від 06.08.2014 об'єкт лізингу було повернуто лізингодавцю, таким чином, право власності на нього до відповідача не перейшло.

Зважаючи на вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення лізингових платежів підлягає задоволенню, але лише у частині процентів та комісій (згідно зі структурою лізингових платежів, що визначені у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування), що є Додатком до Договору), у розмірі 12 300,21 грн. Вимога позивача про стягнення з відповідача частин вартості об'єкта лізингу, який залишився у власності позивача, що входять до структури лізингових платежів, у розмірі 22 015,73 грн., є неправомірною та такою, що задоволенню не підлягає.

Наведену правову позицію щодо відмови у стягненні частин кредиту, які визначені з вартості об'єкта лізингу викладено у Постановах Верховного Суду України від 19.12.2011 у справі № 7/114/10 та від 01.10.2013 у справі № 11/5005/2290/2012.

Крім заборгованості зі сплати лізингових платежів, позивачем нараховано пеню за несвоєчасну сплату лізингових платежів у розмірі 2 335,41 грн. за період з 15.02.2014 по 19.01.2015.

Пунктом 8.2.1. Загальних комерційних умов, встановлено, що, у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця пеню у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми, за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

З огляду на зміст Договору, судом першої інстанції встановлено, що сторонами погоджено збільшення періоду нарахування пені, порівняно із загальним шістимісячним періодом, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України - до повної сплати відповідного платежу.

За правовим висновком місцевого господарського суду, нарахування пені має здійснюватись на лізинговий платіж, у частині процентів та комісій (без урахування відшкодування частини вартості об'єкта лізингу).

Судом першої інстанції було здійснено розрахунок пені за період з 16.02.2014 по 19.01.2015, оскільки 15.02.2014 - дата, з якої позивач почав нараховувати пеню, згідно з Графіком лізингового платежу, що погоджений сторонами, є датою сплати лізингового платежу, відтак, початком нарахування пені було визначено перший день порушення цього зобов'язання.

Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пеню нараховано надмірно, а тому позовні вимоги в цій частині задоволено частково у розмірі 1 964,73 грн. за період з 16.02.2014 по 19.01.2015.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 700,62 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4 825,88 грн. суд першої інстанції встановив, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних позивачем здійснено невірно та нараховано надмірно, з огляду на те, що їх нарахування має здійснюватись на лізинговий платіж у частині процентів та комісій (без урахування відшкодування частини вартості об'єкта лізингу), а тому правильний розмір 3 % річних складає 256,84 грн., а розмір інфляційних втрат - 2 294,21 грн..

Також позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 2 956,55 грн. штрафу, з посиланням на пункт 8.2.2. Загальних комерційних умов, яким встановлено, що у випадку прострочення сплати платежу до позивача застосовуються, зокрема, штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу.

Отже, підставою для нарахування штрафу у розмірі, встановленому пунктом 8.2.2. Договору, є надсилання позивачем на адресу відповідача відповідних вимог.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення штрафу, позивач посилався на надсилання на адресу відповідача нагадувань щодо несплачених платежів, рахунків-фактур (а/с 96-104), однак, доказів такого надіслання суду першої інстанції не було надано.

В свою чергу, відповідачем ТОВ «Енергосіті» було подано суду першої інстанції три нагадування, що надійшли до нього від позивача: від 03.07.2014, від 17.07.2014 та від 04.08.2014, які, за ствердженням відповідача, він отримав від ТОВ «Порше Лізинг Україна».

Враховуючи факт отримання відповідачем трьох вищевказаних нагадувань, суд першої інстанції, на підставі п. 8.2.2. Договору, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 906,25 грн., в іншій частині стягнення штрафу у розмірі 2 050,30 грн. відмовив, як заявленого необґрунтовано, з посиланням на відсутність доказів отримання інших нагадувань відповідачем.

Також, позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 2 821,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, відповідно до статті 536 ЦК України.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказана позовна вимога задоволенню не підлягає, зважаючи на наступне.

Відповідно до пункту 8.2. Загальних комерційних умов, у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно несплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції.

Названу позовну вимогу обґрунтовано тим, що за статтею 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей, нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 Цивільного кодексу України), а відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

На думку позивача, не виконавши вчасно грошові зобов'язання за Договором зі сплати лізингових платежів, відповідач фактично утримував грошові кошти, належні позивачеві, без достатньої правової підстави, а тому, останній користувався чужими грошовими коштами.

Позивач вказував, що Договором між сторонами не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами (вказане підтверджується матеріалами справи), відтак, на його думку, відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України має бути застосована стаття 1048 Цивільного кодексу України, за аналогією закону, згідно з якою, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Судом першої інстанції, таку вимогу позивача визнано безпідставною, з огляду на те, що згадані стаття 1214 Цивільного кодексу України, так як і стаття 1212 Цивільного кодексу України, за результатами їх аналізу, вказують на те, що вони регулюють позадоговірні зобов'язання, які породжені такими фактами: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Оскільки між сторонами у цій справі укладено Договір, яким і визначені спірні зобов'язання сторін, то заборгованість за договором чи штрафні санкції за її наявність, не можуть стягуватись на підставі статтей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Також, місцевим господарським судом було встановлено, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки вказані проценти стягуються, якщо їх розмір визначено договором або законом. Договором між сторонами їх розмір не визначено, а застосування за аналогією статті 1048 Цивільного кодексу України, для визначення розміру процентів, як того вимагає позивач, неприпустиме. Разом з тим, частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України визначається розмір процентів у правовідносинах, що виникають з договору позики, а Договір, що укладений між сторонами, є Договором лізингу.

Договори позики і договори лізингу є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, а тому застосування до договору лізингу положень про договір позики є безпідставним.

Наведену правову позицію викладено у Постанові Верховного Суду України від 02.07.2013 № 18/1372/12.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача реальних збитків у розмірі 52 632,86 грн., з посиланням на пункт 8.2.3. Загальних комерційних умов, а саме: витрати позивача за послуги з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовку процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводження повернення об'єкту лізингу, підготовку процесуальних документів, подання позовної заяви та участь у судових засіданнях.

При вирішенні вказаного питання, судом першої інстанції враховано правову позицію, що викладено у пункті 1. Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 про те, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

За результатами розгляду вказаної позовної вимоги, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що витрати, що включені до стягнення, не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків, відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором лізингу. В свою чергу, отримання позивачем юридично-консультаційних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, поверненням заборгованості за Договором та об'єкта лізингу, не є обов'язковими витратими, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є його правом.

Місцевий господарський суд, за результатами аналізу правової природи витрат, що включені позивачем до складу реальних збитків, дійшов висновку, що вони не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України і статті 225 Господарського кодексу України, з таких обставин, позовна вимога про стягнення реальних збитків у розмірі 52 632,86 грн. є безпідставною, необґрунтованою, а тому, не підлягає задоволенню.

Окрім того, позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 37 323,80 грн. В обґрунтування цієї суми, позивач зазначав, що станом на дату складання позовної заяви, відповідно до Плану відшкодування витрат, який є невід'ємною частиною Договору, залишились несплаченими відповідачем лізингові платежі, що розраховані Договором до липня 2016 року і мали б сплачуватись відповідачем, якби Договір не було розірвано, у розмірі 13950,24 доларів США, розрахувавши еквівалент у гривні, позивачем нараховано збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 37 323,80 грн.

На кредитора, позивача у справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді неодержавних доходів (упущеної вигоди), згідно з статтею 22 Цивільного кодексу України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України, і того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.

Розрахунки упущеної вигоди, що надані позивачем є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях певного прибутку (доходу) та не підтверджені належними та допустимим доказами.

Судом першої інстанції визначено, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача упущену вигоду в розмірі передбачених договором лізингових платежів за період до липня 2016 року, тобто, на майбутнє, що не передбачено чинним законодавством.

Місцевий господарський суд, зважаючи на наявні у матеріалах справи докази, підстави цієї вимоги, що визначені у позовній заяві та вимоги статті 225 Господарського кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України, дійшов висновку що заявлена позивачем сума упущеної вигоди є необґрунтованою та не доведена належним чином матеріалами справи, а тому стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 37 323,80 грн. задоволенню не підлягають.

Також позивачем було заявлено до стягнення 5 918,34 грн. неустойки, у розмірі подвійної плати за користування річчю, з посиланням на частину 1 статті 785 Цивільного кодексу України. При цьому, позивачем обгрунтовано таку вимогу тим, що відповідач не повернув об'єкт лізингу в строк до 24.07.2014, у зв'язку з чим, до 06.08.2014 незаконно користувався об'єктом лізингу.

Згідно частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безпірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Аналогічне положення міститься у пункті 13.6. Загальних комерційних умов.

Суд першої інстанції, здійснивши аналіз норм матеріального права, зазначив, що положення частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом.

Дану правову позицію викладено у Постановах Верховного Суду України від 18.12.2012 у справі № 6/104/5022-1679/2011, від 29.01.2013 у справі № 12/149.

За висновком суду першої інстанції, враховуючи вищенаведене, позовна вимога про стягнення 5 918,34 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю, є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

За оцінкою колегії суддів, за результатами аналізу вищезазначених норм чинного законодавства та всебічного розгляду матеріалів справи, місцевий господарський суд дійшов цілком вірного висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог, а саме стягнення з відповідача на користь позивача 12 300,21 грн. основного боргу, 1 964,73 грн. пені, 256,84 грн. 3% річних, 2 294,21 грн. інфляційних втрат та 906,25 грн. штрафу, в задоволенні решти позовних вимог правомірно відмовлено, як заявлених безпідставно та необгрунтовано.

Причиною звернення позивачем ТОВ «Порше Лізинг Україна» до суду апеляційної інстанції стало питання щодо правомірності часткового задоволення заявлених позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач ТОВ «Порше Лізинг Україна», як і у суді першої інстанції, наполегливо продовжує стверджувати про те, що позовна вимога про стягнення лізингових платежів підлягає задоволенню повністю, а не лише у частині процентів та комісій у розмірі 12 300,21 грн. Зокрема, скаржник наголошує, що такий висновок суду першої інстанції є необґрунтованим та суттєво порушує його права на отримання відповідних лізингових платежів за Договором, в зв'язку з тим, що розмір таких платежів встановлено сторонами у Договорі, і може змінюватись тільки за домовленістю сторін.

Серед іншого у своїх доводах апеляційного оскарження позивач не погоджується з частковим задоволенням пені та похідних вимог, зокрема, 3% річних, інфляційних втрат, які нараховані судом першої інстанції на суму основного боргу у розмірі 12 300,21 грн.. Також скаржник не згоден з рішенням місцевого господаського суду в частині відмови в задоволенні заявленої суми збитків, процентів за користування чужими коштами, неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом лізингу.

Враховуючи наведене, у прохальній частині апеляційної скарги позивач наполягав на задоволені позовних вимог у повному обсязі, зокрема, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 34 315,94 грн. основного боргу, 89 956,66 грн. збитків, 2 956,55 грн. штрафу, 2 335,41 грн. пені, 700,62 грн. 3% річних, 4 825,88 грн. інфляційних втрат, 2 821,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 5 918,34 грн. неустойки, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за Договором фінансового лізингу від 08.08.2013 № 00008091.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що всі доводи апеляційного оскарження позивача базуються на тих же доказах та поясненнях, що надавалися місцевому господарському суду та яким вже надана належна правова оцінка.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача такої складової частини лізингового платежу як відшкодування вартості предмета лізингу, виходив з того, що обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу права власності на товар, проте, оскільки договір лізингу було розірвано і відповідач повернув предмет лізингу, то у позивача відсутні підстави вимагати сплати вартості цього предмета, до стягнення підлягають нарахування на лізинговий платіж у частині процентів та комісій (тобто без урахування відшкодування частини вартості об'єкта лізингу).

Колегія суддів в цілому погоджується з таким висновком суду першої інстанції та звертає увагу скаржника на правову позицію викладену в Постанові Верховного суду України від від 01.10.2013 у справі № 11/5005/2290/2012, де зазначено про наступне.

Договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, позивач не має права вимагати оплати предмету лізингу, оскільки він в односторонньому порядку розірвав Договір, а відповідач, в свою чергу, повернув спірний предмет за Договором лізингу.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги позивача ТОВ «Порше Лізинг Україна» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2015 № 910/1412/15-г залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 № 910/1412/15-г набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 № 910/1412/15-гможе бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 910/1412/15-г повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді М.Л. Яковлєв

П.В. Авдеєв