Рішення

від 27.04.2015 по справі 5015/5366/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2015 р. Справа№ 5015/5366/12

Суддя Коссак С., при секретарі Куць М., розглянув в судовому засідання справу за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело», м. Самбір Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Метекс»

про: визнання договору недійсним та визнання права власності на майно.

За участю:

від позивача:не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.02.2013р. у справі №5015/5366/12 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» про визнання договору недійсним та визнання права власності на майно у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013р. рішення господарського суду Львівської області від 28.02.2013 року у справі №5015/5366/12 - залишено без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2014р. касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 частково задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 28.02.2013р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013р. у справі 5015/5366/12 - скасовано, а справу №5015/5366/12 передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Ухвалою суду (суддя Деркач Ю.Б.) від 28.04.2014р. прийнято справу до розгляду та призначено її до судового розгляду на 27.05.2014року.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 27.05.2014р. розгляд справи відкладено на 24.06.2014р.

Згідно із вимогами ст. 2 1 ГПК України, автоматизованою системою документообігу суду справу №5015/5366/12 передано 05.06.2014р. для розгляду судді Коссаку С.М., у зв'язку із неможливістю здійснення правосуддя суддею Деркачем Ю.Б.

Рух справи відображено в ухвалах суду.

Позивач просить визнати недійсним договір купівлі - продажу товару №22-03/10 від 22 березня, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Радіссон" та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело" з підстав його фіктивності та визнати право власності на магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №144, магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №328 та вагу автомобільну ВА-15.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві.

26.05.2014р. від відповідача надійшло клопотання (вх. № 2625/14) про призначення судової технічної експертизи документів.

В судовому засіданні 24.06.2014 року представник відповідача підтримує подане ним клопотання про призначення судової технічної експертизи документів з орієнтовним переліком питань. Просить проведення експертизи долучити ЛНДІСЕ та витрати на проведення експертизи покласти на відповідача. Крім цього, просить витребувати у позивача оригінали документів для проведення експертизи.

Представник позивача заперечує проти проведення судової технічної експертизи.

Ухвалою від 24.06.2014р. у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження у справі. Також зобов`язано позивача у зв'язку з призначенням судової експертизи надати оригінали документів, а саме: договір купівлі-продажу майна від 03.10.2005р. між ТОВ "Метекс" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, акт приймання-передачі майна від 03.10.2005р. та видаткову накладну № 03/10 від 03.10.2005р.

У зв'язку з неподанням оригіналів вищезазначених документів ухвалою суду від 28.07.2014р. провадження у справі було поновлено та призначено судовий розгляд на 04.08.2014р. З підстав викладених в ухвалі суду від 04.08.2014р. розгляд справи відкладено на 14.08.2014р.

Позивач через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи 14.08.2014р. (вх. № 34485/14 від 11.08.2014р.). Суд ухвалив задоволити дане клопотання. Крім того подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (вх. № 34684/14 від 12.08.2014р.), а саме: договір купівлі-продажу майна від 03.10.2005р. та акт приймання передачі від 30.10.2005р.

Представник відповідача наголосив на необхідності подання доказів фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, а не фізичною особою ОСОБА_1 В судовому засіданні подав заяву про продовження строку розгляду справи на 15 днів. Суд ухвалив задоволити дане клопотання.

В судовому засіданні 17.09.2014р. представник відповідача підтримує подане ним 16.09.2014р. клопотання про призначення судової технічної експертизи документів з орієнтовним переліком питань. Просить проведення експертизи доручити ЛНДІСЕ та витрати на проведення експертизи покласти на відповідача. Суд задоволив клопотання та призначив судову експертизу.

Повідомленням №3680 від 26.03.2015 року судовий експерт повідомив господарський суд Львівської області про неможливість дачі висновку криміналістичної експертизи з технічного дослідження документів за матеріалами господарської справи №5015/5366/12.

Ухвалою суду від 16.04 2015 року провадження у справі поновлено і призначено до розгляду 27.04.2015р.

У судове засідання 27.04.2015 року сторони не з'явилися, вимог ухвал суду не виконали. Зокрема, позивач належним чином був повідомлений про час і місце слухання справи, про свідчить відмітка про вручення 23.04.15р. ОСОБА_2 на поштовому повідомленні.

Ухвалою суду від 14.11.2014 року суд залучив до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача ТзОВ «Метекс».

Щодо розгляду справи за відсутності повноважних представників у судовому засіданні суд зазначає наступне.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників: позивача та відповідача, бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010)).

Суд оглянувши та дослідивши наявні у справі документи не вбачає підстав для відкладення розгляду справи,

Не явка представників сторін та не подання додаткових доказів в матеріали справи, не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи, судом встановлено.

22 лютого 2001 року Арбітражним судом Львівської області видано наказ про примусове виконання рішення від 22.08.2000 року у справі №6/105-24/480, яким вирішено звернути стягнення на майно ВАТ "Львіввторчормет" в сумі 461 911,18 грн. в погашення заборгованості перед бюджетом.

В порядку реалізації рухомого майна підприємства між підприємством "Регіон-Професіонал" та приватним заготівельно-переробним підприємством "Заготвтормет" укладено біржову угоду №78-01/5 від 11.04.2001 року. За умовами цієї угоди продавець (підприємство "Регіон-Професіонал") продав, а покупець (приватне заготівельно-переробне підприємство "Заготвтормет") купив наступне індивідуально-визначене обладнання (товарно-матеріальні цінності): кран ГПК-5, інв. №141, 1976 р.в., кран ГПК-5, заводський №328, інв. №437, 1983 р.в.

Між підприємством "Регіон-Професіонал" та приватним заготівельно-переробним підприємством "Заготвтормет" укладено біржову угоду №85-01/5 від 25.04.2001 року. За умовами цієї угоди продавець (підприємство "Регіон-Професіонал") продав, а покупець (приватне заготівельно-переробне підприємство "Заготвтормет") купив, серед іншого, вагу автомобільну РР-15, в кількості 1 шт., 1986 р.в.

Між приватним заготівельно-переробним підприємством "Заготвтормет" та товариством з обмеженою відповідальністю "Метекс" укладено договір купівлі-продажу від 05.08.2002 року, за умовами якого продавець (приватне заготівельно-переробне підприємство "Заготвтормет") продає, а покупець (товариство з обмеженою відповідальністю "Метекс") купує, серед іншого, вагу автомобільну РР-15 та 2 крани ГПК-5, які знаходяться в м. Самборі, Львівська область, вул. Рудецька, 2А. Вказане майно передано продавцем покупцю 29.08.2002 р., про що складено акти прийому - передачі основних засобів до накладної №8/08, №7/08 від 29 серпня 2002 року.

Таким чином, ТзОВ «Метекс» набуло право власності на зазначене майно відповідно до договору купівлі - продажу, який у судовому порядку недійсним не визнавався і відповідно до ст..204 ЦК України є правомірним.

В подальшому, між власником майна - Товариством з обмеженою відповідальністю "Метекс" та приватним підприємцем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майна від 03 жовтня 2005 року, за умовами якого сторони погодили, що продавець (товариство з обмеженою відповідальністю "Метекс") зобов'язується продати, а покупець (приватний підприємець ОСОБА_2.) прийняти майно, до якого, серед іншого, належали два крани типу ГПК-5 та вага автомобільна РР-15. Згідно з актом приймання-передачі майна від 03.10.2005 р., позивачем, між іншим, передано кран ГПК-5, інв. №141, 1976 р.в., кран ГПК-5, заводський №328, інв. №437, 1983 р.в., вага автомобільна РР-15.

Матеріали справи (Том,2, а.с. 207) містять Довідку - пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Матекс» про те, що ФОП ОСОБА_2 розрахунок за договором купівлі - продажу від 03.10.2005 року проведено повністю, меморіальний ордер №15 300 К від 08 листопада 2005 року на суму 40 000,00грн. та меморіальний ордер №15 369 К від 10 листопада 2005 року на суму 42 290,00грн. про оплату СПД ОСОБА_2 основних засобів згідно накладної 10/03 від 03.10.05р., оригінал видаткової накладної №10/03 від 03 жовтня 2005 року, підписану СПД ОСОБА_2 на суму 82 290,00грн.

У п.1.1. цього Договору зазначено, що два крани типу ГПК-5 та вага автомобільна РР-15 знаходяться за адресою: м.Самбір, вул. Чорновола, 2А.

Таким чином, спірне майно придбане позивачем у його власника за від 03 жовтня 2005 року, який також у судовому порядку недійсним не визнавався і відповідно до ст. 204 ЦК України є правомірним.

Як зазначено вище, Приватне заготівельно-переробне підприємство "Заготвтормет" продало спірне майно Товариству з обмеженою відповідальністю "Метекс" на підставі договору купівлі-продажу від 05.08.2002 року. При цьому зазначено, що це майно знаходяться в м. Самборі, Львівська область, вул. Рудецька, 2А. У п.1.1. Договору від 03 жовтня 2005 року, укладеного з позивачем, зазначено, що два крани типу ГПК-5 та вага автомобільна РР-15 знаходяться за адресою: м. Самбір, вул. Чорновола, 2А.

З метою встановлення адреси місцезнаходження придбаного позивачем майна суд ухвалою суду зобов'язував сторін надати належні докази в обґрунтування правової позиції його місцязнаходження та уповноважував Самбірську міську раду Львівської області надати відповідну інформацію з цього питання.

Так, судом встановлено, що рішенням сесії Самбірської міської ради Львівської області від 14 вересня 1999 року №4 «Про перейменування вулиць» вул. Рудецьку перейменовано на вул. В.Чорновола.

Таким чином, придбане позивачем майно, що знаходилося за адресою: м. Самбір, Львівської області, вул. Рудецька, 2А, у зв'язку з перейменування вулиці, знаходиться, як зазначено у договорі купівлі - продажу від 03.10.2005 року за адресою: м.Самбір, вул.Чорновола, 2А.

Доказів спростування місцезнаходження майна, придбаного позивачем за іншою адресою сторонами суду на надано.

З метою з'ясування дійсних обставин справи, ухвалою господарського суду Львівської області від 14.11.2014 року залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача ТзОВ «Метекс». Однак пояснень по суті спору третьою особою не надано.

Також суд зазначає, що згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців діяльність ТзОВ «Радіссон» припинено 07.09.2010 року за судовим рішенням про припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом, 26.08.2010р., Б29/150-10 господарським судом Дніпропетровської області.

Досліджуючи договори купівлі - продажу за участю позивача, суд звертає на увагу на таке.

Так, матеріали справи на виконання вимог ухвал суду містять надані позивачем: 1) оригінал договору купівлі - продажу спірного майна від 03 жовтня 2005 року, укладеного між ТзОВ «Матекс» та фізичною особою ОСОБА_2, що підписаний фізичною особою ОСОБА_2 та відповідний Акт прийому - передачі майна (Том 2, а.с.175 - 178); 2) оригінал договору купівлі- продажу спірного майна від 03 жовтня 2005 року, укладеного між ТзОВ «Матекс» та Приватним підприємцем ОСОБА_2, що підписаний Приватним підприємцем ОСОБА_2 та відповідний Акт прийому - передачі майна, підписаний приватним підприємцем ОСОБА_2, де у преамбулі зазначено - Приватний підприємець ОСОБА_2 (Том 2, а.с.231-234), 3) а також копію договору купівлі- продажу спірного майна від 03 жовтня 2005 року, укладеного між ТзОВ «Матекс» та СПД ОСОБА_2, що підписаний Приватним підприємцем ОСОБА_2 та відповідний Акт прийому - передачі майна, підписаний приватним підприємцем ОСОБА_2 , де у преамбулі зазначено - СПД ОСОБА_2.(Том 2, а.с.20-23).

Таким чином, матеріали справи містять три договори купівлі - продажу спірного майна, укладені та підписані фізичною особою ОСОБА_2, СПД ОСОБА_5, приваним підприємцем ОСОБА_2

З врахуванням наведеного вище, з ініціативи відповідача, з метою з'ясування дійсних обставин справи судом було призначено у справі судову експертизу.

Так, ухвалою господарського суду Львівської області від 14.11.2014р. судовому експерту поставлено такі питання:

Чи виготовлені (виконані) долучені позивачем:

- до матеріалів даної господарської справи договір купівлі-продажу майна від 03.10.2005р. укладений між ТзОВ "Метекс" та фізичною особою ОСОБА_1, акт приймання-передачі майна від 03.10.2005р. (підписаний між ТОВ "Метекс" та фізичною особою ОСОБА_1.) та видаткова накладна №10/03 від 03.10.2005р. (підписана між ТзОВ "Метекс" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.);

- договір купівлі-продажу майна від 03.10.2005р. укладений між ТзОВ "Метекс" та приватним підприємцем ОСОБА_1, акт приймання-передачі майна від 03.10.2005р. (підписаний між ТзОВ "Метекс" та приватним підприємцем ОСОБА_1.) -

у той час, яким датовані вказані документи?

Якщо вказані документи було виготовлено в інший період часу, то вказати, коли саме були виготовлені (виконані) дані документи?

Повідомленням №3680 від 26.03.2015 року судовий експерт повідомив господарський суд Львівської області про неможливість дачі висновку криміналістичної експертизи з технічного дослідження документів за матеріалами господарської справи №5015/5366/12.

Предметом позову є визнання недійсним договору купівлі - продажу товару №22-03/10 від 22 березня з підстав його фіктивності, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Радіссон" та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело" та визнання права власності на магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №144, магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №328 та вагу автомобільну ВА-15.

Судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Радіссон" та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело" укладено договір купівлі-продажу товару №22-03/10 від 22.03.2010 року (надалі - Договір), відповідно до якого продавець (товариство з обмеженою відповідальністю "Радіссон") зобов'язується передати у власність покупцю (товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело"), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити:

- стріловий магнітно-грейферний кран ГПК-5М1 вантажопідйомністю 5 тон з підкрановим шляхом 150 м погонних (виробник - Костянтинівський завод "Вторчормет", дата виготовлення - 1990 рік, заводський номер - 144; призначення крана - для навантажувально-розвантажувальних робіт), за ціною 48 000,00 грн.;

- стріловий магнітно-грейферний кран ГПК-5 вантажопідйомністю 5 тон з підкрановим шляхом 150 метрів погонних (виробник - Костянтинівський завод "Вторчормет", дата виготовлення - 14.05.1983 р., заводський номер - 328; призначення крана - для навантажувально-розвантажувальних робіт), за ціною 48 000,00 грн.;

- автомобільну вагу типу ВА-15 (заводський номер - 794, призначення - зважування автомобілів вагою до 15 тон) за ціною 6 000,00 грн.,

надалі - товар за ціною загальною вартістю 102 000, 00грн.

Про передачу майна, зазначеного в договорі, сторонами складено акт приймання-передачі від 22.03.2010 р., підписаний сторонами та скріплений печатками. Оплата за придбаний товар з боку ТзОВ «НДВП «Джерело» підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів, а саме: №98 від 24.03.2010р., №99 від 25.03.2010р., №100 від 26.03.2010р., №101 від 29.03.2010р., №102 від 30.03.2010р., №103 від 31.03.2010р., №104 від 01.04.2010р., №105 від 02.04.2010р., №106 від 06.04.2010р., №107 від 07.04.2010р., №108 від 08.04.2010р.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Щодо вимоги про визнання договору недійсним на підставі ст. 234 ЦК України (фіктивний правочин).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 14 ЦК України зазначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 статті 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Крім цього, п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що відповідно до ч. 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права так і обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Пунктом 4 статті 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (стаття 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (стаття 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 ЦК України).

Статтею 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин ( п.2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тому правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, є недійсним, як фіктивний, тобто вчинений лише для виду.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині визнання недійсним договору позивач посилається на норму статті 234 Цивільного кодексу України. Так, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, зазначеної у п.3.11. постанови пленуму від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними») фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

У зв'язку з вищенаведеним та з врахуванням факту передачі майна, його оплати покупцем підстав для визнання договору від 22.03.2010р. за №22-03/10, укладеного між ТзОВ «Раддісон» та ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» недійсним з підстав його фіктивності немає. А тому суд відмовляє в задоволенні позову у цій частині.

Щодо визнання права власності.

Позивач просить визнати право власності на магнітно - грейферний кран ГПК-5, заводський №144, магнітно - грейферний кран ГПК - 5 заводський №328 та вагу автомобільну ВА - 15, які знаходяться за адресою: м.Самбір, Львівської області, вул. Чорновола, 2А, на підставі ст. 392 ЦК України.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Таким чином, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв'язаних з позбавленням володіння. Зазначений позов може бути заявлений власником індивідуально-визначеної речі, що як володіє, так і не володіє нею (якщо при цьому не ставиться питання про її повернення).

Крім того, наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов'язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, визнання наявності правовідносин тощо, про що також можуть заявлятися позовні вимоги.

Наприклад, у речово-правових відносинах не застосовуються способи захисту прав, установлені для зобов'язальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно від добросовісного набувача. У разі, якщо право власності оспорюється або не визнається іншою особою, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності відповідно до ст. 392 ЦК ( Лист Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" ).

У постановах від 04.12.2012 № 26/133, від 11.12.2012 № 56/68 Верховний Суд України дійшов висновків про порядок застосування способів захисту права власності. Так, оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач набув у власність кран ГПК-5, інв. №141, 1976 р.в., кран ГПК-5, заводський №328, інв. №437, 1983 р.в., вагу автомобільну РР-15, в кількості 1 шт., 1986 р.в. Позовні вимоги стосуються визнання права власності на магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №144, магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №328 та вагу автомобільну ВА-15.

Згідно ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідач на підставі договору купівлі-продажу товару №22-03/10 від 22.03.2010 року (надалі - Договір), придбав стріловий магнітно-грейферний кран ГПК-5М1 вантажопідйомністю 5 тон з підкрановим шляхом 150 м погонних (виробник - Костянтинівський завод "Вторчормет", дата виготовлення - 1990 рік, заводський номер - 144; стріловий магнітно-грейферний кран ГПК-5 вантажопідйомністю 5 тон з підкрановим шляхом 150 метрів погонних (виробник - Костянтинівський завод "Вторчормет", дата виготовлення - 14.05.1983 р., заводський номер - 328; призначення крана - для навантажувально-розвантажувальних робіт); автомобільну вагу типу ВА-15 (заводський номер - 794).

Відповідно до ст. 41 Конституції України обумовлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Позивач у позовній заяві констатує, що він є власником спірного майна, що спірне майно не могло бути об'єктом договору купівлі - продажу №22-03/10 від 22.03.2010 року і відповідач не міг його набути за цим договором, а тому є ознаки фіктивності цього договору. При цьому позивач висловлює припущення, що відповідач намагається претендувати на спірне майно.

Однак, як зазначено вище, зокрема вбачається з оригіналу видаткової накладної № 10/03 від 03 жовтня 2005 року, підписаної та скріпленої печатками сторонами договору, позивач одержав і оплатив кран ГПК-5, інв. №141, 1976 р.в., кран ГПК-5, заводський №328, інв. №437, 1983 р.в., вагу автомобільну РР-15, в кількості 1 шт., 1986 р.в.

Позовні вимоги стосуються визнання права власності на магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №144, магнітно-грейферний кран ГПК-5 заводський №328 та вагу автомобільну ВА-15.

Позивач набув у власність індивідуально визначене майно за договором купівлі-продажу, зокрема кран ГПК-5, інв. №141, 1976 р.в. та вагу автомобільну РР-15, в кількості 1 шт., 1986 р.в., а відповідач - кран ГПК-5М1 вантажопідйомністю 5 тон з підкрановим шляхом 150 м погонних (виробник - Костянтинівський завод "Вторчормет", дата виготовлення - 1990 рік, заводський номер - 144; автомобільну вагу типу ВА-15 (заводський номер - 794, призначення - зважування автомобілів вагою до 15 тон).

Однак доказів в обґрунтування правової позиції визнання права власності на це майно позивачем не надано.

Кран ГПК-5 заводський №328 інв. №437, 1983 р.в. є об'єктом купівлі - продажу договору від 03 жовтня 2005 року та від 22 березня 2010 року.

Із змісту позову та матеріалів справи слідує, що це майно вибуло з володіння позивача. У зв'язку з цим, суд звертає увагу на невірний спосіб захисту порушеного, на думку позивача, права.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту порушених прав та інтересів можуть бути, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення. Таким способом захисту є, зокрема віндикаційний позов (ст. 387 ЦК України).

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння (віндикація). Віндикаційними позовами захищається правомочність володіння, що належить власнику чи іншій особі, яка одержала право володіння річчю на законній підставі. За вказаною статтею власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.).

Отже, право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна.

Таким чином, суд звертає увагу, що належним способом захисту порушеного права позивача, який вважає себе власником майна, що було відчужене на користь третьої особи без достатніх правових підстав є його витребування.

Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання права власності на майно, і відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі залишаються за позивачем.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 6, 11, 14, 16, 202, 203, 204, 215, 216, 234, 334, 387, 392, 627, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 179, 180 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 33, 38, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.04.2015 р.

Суддя Коссак С.М.