Постанова

від 29.04.2015 по справі 914/4313/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2015 р. справа №914/4313/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Михалюк О.В.

Мельник Г.І.

при секретарі: Гарматі О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Галичина», м.Радехів

на рішення господарського суду Львівської області від 11.02.2015р. (суддя Артимович В.М.)

у справі №914/4313/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖІ ЕНД АЙ», м.Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Галичина», м.Радехів

про стягнення 184 619,47грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Сеньків А.І. по довіреності від 24.11.2014р.

від відповідача (апелянта): не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.02.2015р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ДЖІ ЕНД АЙ", м. Київ задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства „Галичина" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ДЖІ ЕНД АЙ" кошти в сумі 186 983,92грн., з яких 139 574,80грн. основного боргу, 6 045,46грн. 3% річних, 31 157,24грн. інфляційних втрат, 6 540,06грн. пені та 3 666,36грн. судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Приватне акціонерне товариство «Галичина», м.Радехів, не погоджуючись з вказаним рішенням в частині стягнення з відповідача пені, звернулось з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, обставини, які мають значення для справи, суд визнав встановленими, не були доведені під час судового засідання та просить його скасувати в частині стягнення 6 540,06грн. пені і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що в порушення пункту 6.5 договору про комплексне рекламне обслуговування №280412, укладеного між сторонами, Приватне акціонерне товариство «Галичина», м.Радехів не отримувало від позивача рахунків-фактур. Господарський суд Львівської області, на думку апелянта, невірно вказав, що вказані рахунки-фактури виставлені відповідачу в день підписання відповідних актів виконаних робіт/послуг, оскільки це не підтверджується належними і допустимими доказами, а посилання у вказаних актах на рахунки-фактури не свідчить про їх реальне отримання відповідачем. Тому, апелянт вважає, що у позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача пені.

08.04.2015р. на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖІ ЕНД АЙ», м.Київ, в якому останній зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту виконання позивачем робіт та прийняття їх відповідачем, сторонами було підписано акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), які містять посилання на номери та дати відповідних рахунків - фактур. Відповідач всі акти підписав, чим підтвердив прийняття ним відповідних робіт саме згідно конкретного рахунку (з зазначенням номеру рахунку) та додатку до договору. Також позивач зазначає, що не спростованим фактом отримання відповідачем рахунків-фактур є часткова оплата за прийняті роботи (послуги) із зазначенням підстави платежу, а саме рахунок СФ-409 від 08.10.2013р. Таким чином, позивач вважає, що твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, рішення суду є законним, обґрунтованим, і просить, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

У судових засіданнях 08.04.2015р. та 29.04.2015р. представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

07.04.2015р. на адресу суду від відповідача (скаржника) надійшло клопотання, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з перебуванням його представника на лікарняному. Ухвалою суду від 08.04.2015р. розгляд справи було відкладено на 29.04.2015р.

Відповідач у судові засідання 08.04.2015р. та 29.04.2015р. не з'явився. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з відповідною ухвалою суду (а.с.100) Про наявність поважних причин неявки у судове засідання апеляційної інстанції уповноваженого представника суд не повідомив, своїми правами, передбаченими ст.22 ГПК України, не скористався.

Відповідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2012р. між позивачем та відповідачем укладено договір про комплексне рекламне обслуговування за №280412, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю „ДЖІ ЕНД АЙ" (агенція) за завданням замовника Приватного акціонерного товариства „Галичина" (замовник) зобов'язується надати послуги з комплексного рекламного обслуговування замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Згідно п.1.2 перелік послуг, що надаються агенцією замовнику, їх обсяги, строки виконання, вартість, порядок та строки оплати, а також інші умови в кожному конкретному випадку визначаються сторонами у додатках до даного договору, які є невід'ємною частиною.

Відповідно до п.3.1 агенція зобов'язується надавати послуги, передбачені відповідним додатком до цього договору, належним чином та в обумовлений строк, надавати замовнику звіти про надані послуги у відповідному вигляді. В свою чергу, замовник зобов'язується в випадку, якщо відповідним додатком передбачене розміщення рекламних матеріалів агенцією, завчасно (але не пізніше, ніж за 5 робочих днів до встановленої додатком дати їх розміщення) надати агенції необхідні рекламні матеріали, якщо інше не узгоджено сторонами додатково (п.4.1)

На виконання умов договору сторонами було погоджено, серед інших, наступні додатки: додаток №16 від 01.07.2013р. на суму 81 219,72грн. (строк оплати до 30.08.2013 р.), додаток №20 від 15.08.2013р. на суму 68 614,80грн. (строк оплати до 10.09.2013 р.), додаток №21 від 03.09.2013р. на суму 19 080,00грн. (строк оплати до 30.09.2013 р.), додаток №22 від 03.12.2013р. на суму 17 880,00грн. (строк оплати до 31.12.2013 р.).

Також сторонами підписано акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000332 від 30.08.2013р. на суму 68 614,80грн., №ОУ-0000362 від 16.09.2013р. на суму 19 080,00грн., №ОУ-0000395 від 08.10.2013р. на суму 81 219,72грн., №ОУ-0000475 від 18.12.2013р. на суму 17 880,00грн.

Позивачем виставлені відповідні рахунки , зокрема, рахунки-фактури №СФ-351 від 30.08.2013р. на суму 68 614,80грн., №СФ-377 від 16.09.2013р. на суму 19 080,00грн., №СФ-409 від 08.10.2013р. на суму 81 219,72грн., №СФ-486 від 18.12.2013р. на суму 17 880,00грн., посилання на які містяться в акті здачі-приймання робіт.

Відповідач своїх зобов'язань перед позивачем належним чином не виконав. Доказів оплати робіт в повному обсязі відповідачем не подано.

Як вбачається з довідки ПАТ "Кредобанк" №25.06-27269/14 від 25.11.2014р., на поточний рахунок агенції за період з 01.12.2010р. по 24.11.2014р. від ПАТ "Галичина" надходили грошові кошти за надані послуги, зокрема, оплачено частково рахунок №СФ-409 від 08.10.2013 р. в сумі 47 219,72грн. Відтак, борг за надані позивачем послуги згідно договору №280412 від 28.04.2012р. та прийняті відповідачем за актами здачі-приймання робіт складає 139 574,80грн.

Господарським судом Львівської області зазначено, що позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача за неналежне виконання грошових зобов'язань по договору №280412 від 28.04.2012р., суми основного боргу у розмірі 139 574,80грн., 31 973,17грн. втрат від інфляції згідно ст.625 ЦК України, 6 045,46грн. трьох процентів річних згідно ст.625 ЦК України, 7 026,03грн. пені.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарське зобов'язання виникає, зокрема, з господарського договору.

Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами .

Відповідно ч.1 ст.193 ГК України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до умов ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Господарський суд вірно зазначив, що факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору № 280412 від 28.04.2012р. підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з господарським судом, що відповідно до умов договору, якщо інше не обумовлено сторонами окремо, замовник зобов'язується здійснити до початку рекламної кампанії передплату в розмірі 50 % від суми , вказаної в додатку. Остаточний розрахунок сторони проводять після підписання акту виконаних робіт/послуг . Розрахунки по цьому договору здійснюються замовником на основі виставлених агенцією рахунків-фактури , шляхом безготівкового перерахування коштів на реквізити агенції, вказані у відповідному рахунку. З аналізу умов договору вбачається, що виникнення обов'язку відповідача по оплаті виконаних робіт не має прив'язки до наявності рахунку на оплату робіт, а, відповідно, його відсутність не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи , отримання яких підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт (послуг).

Також умовами договору, а саме п.п.6.3, 6.4 передбачено, що у випадку, якщо до агенції не буде висунуто письмових претензій щодо наданих послуг у десятиденний строк після завершення рекламної компанії у відповідності зі строками, вказаними у додатку, послуги вважаються виконаними якісно та в повному обсязі та сторони підписують акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг). Замовник зобов'язаний не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту одержання від агенції акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) підписати цей акт та направити його на адресу агенції, або направити агенції письмову вмотивовану відмову від приймання виконаних робіт (наданих послуг). У випадку неодержання від замовника у вказаний термін оформленого акту чи вмотивованої відмови від прийняття виконаних робіт (наданих послуг), акт вважається підписаним замовником, а зобов'язання агенції за даним договором - виконаними належним чином та в повному обсязі. У випадку одержання від замовника вмотивованої відмови від приймання виконаних робіт (наданих послуг), сторонами в триденний термін оформлюється акт з переліком необхідних доробок та строків для їх виконання.

Господарський суд дійшов вірного висновку, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, що підтверджується актами виконаних робіт (послуг), які підписані у двосторонньому порядку. Рахунки-фактури виставлені, оскільки остаточний розрахунок здійснюється після підписання актів виконаних робіт, які містять посилання на рахунки. Одночасно, сторонами підписано акти здачі прийняття робіт (надання послуг), які містять посилання на відповідні рахунки-фактури, у яких зазначено, що виконавцем були проведені роботи по відповідних рахунках згідно додатків до договору. Крім того, відповідачем частково оплачено згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 08.10.2013р. та рахунку фактури №СФ-409, що підтверджується довідкою ПАТ "Кредобанк" №25.06-27269/14від 25.11.2014р., що вказано вище.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) , яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.611 ЦК України одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки .

Пеня, за визначенням частини третьої ст.549 ЦК України - це вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" зазначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.5. договору передбачено, якщо замовник протягом 5 (п'яти) банківських днів після одержання від агенції рахунку-фактури не сплатив його, на суму рахунку-фактури нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від несплаченої суми за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє замовника від сплати основної суми боргу.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що Приватне акціонерне товариство «Галичина» не отримувало від позивача рахунків-фактур, тому, у позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача пені.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає вірним висновок господарського суду Львівської області, що такі доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки, відповідачем підписані акти здачі-прийняття робіт з посиланням на відповідні рахунки, відтак вказані рахунки-фактури виставлені відповідачу в день підписання відповідних актів виконаних робіт/послуг. Одночасно, відповідач здійснив часткову оплату суми заборгованості, що підтверджується довідкою ПАТ "Кредобанк" №25.06-27269/14 від 25.11.2014р., що в свою чергу спростовує доводи апелянта щодо неотримання рахунків-фактур.

В суді першої інстанції, відповідачем заявлено про застосування до нарахування пені строку позовної давності. Колегія суддів погоджується з задоволенням судом першої інстанції такої заяви відповідача з огляду на наступне.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.258 та ст.261 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені ). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтями 251, 252, 253 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу , внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Пунктом 4.3 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову , якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу , за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Виходячи з природи пені, яка обчислюється за кожний день прострочення виконання, то і строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо.

Тому, з урахуванням вимоги ч.6 ст.232 ГК України, здійснивши перерахування розміру пені, перевіривши період часу, за який може бути нараховано пеню, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності до нарахованої пені підлягає задоволенню, оскільки позовна заява подана до суду 08.12.2014р., відтак до стягнення з відповідача підлягає пеня в розмірі 6 540,06грн.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Господарський суд зазначив, що інфляційні та річні є окремим видом цивільних зобов'язань, які існують в силу прострочення боржником терміну виконання грошового зобов'язання та є за своєю правовою природою відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням викладеного у відзиві відповідача, господарським судом проведено перерахунок сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.

Згідно рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладеної в листі Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997р., у випадку , якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду , в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р."Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" вбачається, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу . При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.»Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997р.

Відтак, колегія суддів погоджується з проведеним господарським судом перерахунком суми інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, і вважає вірним висновок суду щодо стягнення з відповідача:

- за актами надання послуг №ОУ-0000332, №ОУ-0000362, №ОУ-0000475 суми в розмірі 21 181,08грн.;

- за актом надання послуг №ОУ0000395 судом встановлено, що позивачем невірно здійснено розрахунок, оскільки як вбачається з довідки банку, відповідачем частково оплачено борг за вказаним актом, зокрема, 09.12.2013р. - 7 219,72грн., 03.04.2014р. - 20 000,00грн., 21.10.2014р. - 20 000,00грн., тому до стягнення підлягає сума в розмірі 9 976,16грн.;

- трьох процентів річних в розмірі 6 045,46грн.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунки сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, колегія суддів вважає, що господарський суд Львівської області правильно застосував строки позовної давності до нарахування пені, норми матеріального та процесуального права і дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖІ ЕНД АЙ», м.Київ, а саме, стягнення з Приватного акціонерного товариства «Галичина», м.Радехів 139 574,80грн. основного боргу, 6 045,46грн. 3% річних, 31 157,24грн. інфляційних втрат, 6 540,06грн. пені, що разом становить 183 317,56грн. , оскільки позивачем повною мірою доведені ті обставини справи, на які він посилався в підтвердження своїх вимог. В решті позовних вимог позивачу відмовлено.

Відповідно до ст.49 ГПК України судом першої інстанції вірно проведено перерозподіл судових витрат, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п.4 ст.129 Конституції України , ст.ст. 33 , 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, і, всупереч вищевказаним нормам ГПК України, скаржником не подано доказів, які б спростовували факти, викладені у позовній заяві, а твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Галичина», м.Радехів підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 11.02.2015р. по справі №914/4313/14 залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Галичина», м.Радехів - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 11.02.2015р. по справі №914/4313/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 29.04.2015р.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді О.В. Михалюк

Г.І. Мельник