Постанова

від 28.04.2015 по справі 923/1103/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2015 р.Справа № 923/1103/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Савицького Я.Ф., Журавльова О.О.

при секретарі судового засідання Будному О.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 28.04.2015 року:

від позивача : Сокирко А.М., за довіреністю;

від відповідача : Димченко О.П., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод тротуарної плитки"

на рішення господарського суду Херсонської області від 09.10.2014 року

по справі № 923/1103/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТ" ЛТД

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод тротуарної плитки"

про стягнення 91292,65 грн.

В судовому засіданні 28.04.2015 року згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСТ" ЛТД (далі - позивач, ТОВ «ОСТ» ЛТД) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод тротуарної плитки" (далі - відповідач, ТОВ "Херсонський завод тротуарної плитки") про стягнення боргу в сумі 75555,44 грн., інфляційних втрат у розмірі 15111,08 грн. та 9392,82 грн. пені.

Заявою від 26.09.2014 року позивач зменшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача основний боргу у розмірі 75555,44 грн., інфляційні втрати в сумі 9897,71 грн., пеню в сумі 5839,90 грн., а всього 91292,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. ст. 173, 174, 193, 232 ГК України, ст. ст. 530, 625 ЦК України, умовами договору поставки № 1 від 03.01.2011 року та умотивовані несплатою відповідачем у повному розмірі вартості товару, поставленого за вказаним договором поставки згідно трьох видаткових накладних: від 29.07.2011 року № РН-0000150, № РН-0000133 та від 31.08.2011 року № РН-0000176.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 09.10.2014 року по справі № 923/1103/14 (суддя С.В. Нікітенко) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод тротуарної плитки" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ОСТ» ЛТД суму основного боргу у розмірі 75555,44 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 9897,71 грн., суму пені у розмірі 5839,50 грн. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «ОСТ» ЛТД суму судового збору у розмірі 173,19 грн., сплаченого згідно платіжного доручення № 1932 від 28.07.2013р., у зв'язку зі зменшенням позивачем розміру позовних вимог. Рішення суду умотивовано доведеністю позивачем наявності основного боргу в сумі 75555,44 грн., що стало підставою для нарахування інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України та пені на підставі п. 6.2 договору поставки № 1 від 03.01.2011 року.

Не погодившись з рішенням господарського суду Херсонської області від 09.10.2014 року, до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось ТОВ "Херсонський завод тротуарної плитки", в якій вказує про порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Скаржник зазначає: - суд не повідомив відповідача про останнє судове засідання, яке відбулося 09.10.2014 року; - судом безпідставно враховано акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2014 року; - суд не звернув уваги на ті обставини, що надані позивачем первинні документи не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З викладених підстав скаржник просить рішення від 09.10.2014 року скасувати та постановити нове рішення про відмову позивачу в позові.

У запереченнях на апеляційну скаргу ТОВ «ОСТ» ЛТД не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення від 09.10.2014 року - без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків суду, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, 03.01.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСТ» ЛТД (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод тротуарної плитки" (покупець) укладено договір поставки № 1, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю будівельні матеріали (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених у даному договорі. Конкретний асортимент, кількість товару визначається у видатковій накладній на товар, які після складання становлять невід'ємну частину цього договору (пункти 1.1., 1.2., 1.3. договору).

Згідно з п. 2.4 договору поставка товару здійснюється продавцем в межах асортименту та кількості, вказаної у видатковій накладній.

Покупець здійснює 100% оплату за товар шляхом перерахунку коштів на рахунковий рахунок продавця, згідно рахунка-фактури.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору по даній справі є стягнення основного боргу, що утворився внаслідок неповної оплати відповідачем вартості товару, отриманого за видатковими накладними від 29.07.2011 року № РН-0000150, № РН-0000133 та від 31.08.2011 року № РН-0000176, на який позивач нарахував пеню та інфляційні втрати.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На виконання умов договору поставки № 1 від 03.01.2011 року позивачем було виставлено для оплати рахунок-фактуру № СФ-0000204, рахунок-фактуру № СФ-0000183 від 29.07.2011 року та рахунок - фактуру № СФ-0000241 від 31.08.2011 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині наявності основного боргу в сумі 75555,44 грн., позивач послався на акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2014 року, який також було досліджено судом першої інстанції і оцінено як доказ на підтвердження розміру боргу.

Втім, виходячи з заперечень відповідача та пояснень обох сторін, колегією суддів встановлено наявність правовідносин сторін з 2011-ого по 2014-й рік, що зумовило зобов'язання сторін здійснити звірку взаєморозрахунків з оформленням відповідного акту та відображенням у ньому первинних документів щодо поставок товару за договором № 1 від 03.01.2011 року.

З наданого колегії судів акту звірки взаєморозрахунків станом на 28.07.2014 року, підписаного сторонами (відповідачем з зауваженнями), вбачається, що за видатковими накладними від 29.07.2011 року № РН-0000150, № РН-0000133 та від 31.08.2011 року № РН-0000176 було поставлено позивачем відповідачу товар на загальну суму 81172,00 грн. (44422,00 грн. +36750,00 грн.); сплачено відповідачем і підтверджено позивачем - 42000,00грн. (10000,00 + 4000,00 + 2000,00 + 4000,00 + 5000,00 + 7000,00 + 6000,00 + 4000,00).

Відтак, борг за цими поставками складає 39172,00 грн. (81172,00 грн. - 42000,00 грн.).

Також, з акту звірки вбачається, що за видатковою накладною від 31.08.2011 року № РН-0000176 поставлено позивачем відповідачу товар на суму 26480,00 грн., з яких відповідачем оплачено 20000,00 грн. (4000,00 + 2000,00 + 4000,00 + 2000,00 + 5000,00 + 3000,00).

Борг за цією поставкою складає 6480,00 грн. (26489,00-20000,00).

Загальна сума боргу за трьома поставками, які є спірними, складає 45652,00 грн.

Колегія суддів не досліджує та не аналізує інші дані, відображені в акті звірки розрахунків станом на 28.07.2014 року, оскільки вони стосуються поставок та розрахунків, що не є предметом спору по даній справі.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, враховуючи встановлений розмір боргу - 45652,00 грн., умови п. 6.2 договору, положення ч. 6 ст. 232 ГК України та заявлений позивачем період нарахувань інфляційних втрат, за допомогою Системи інформаційно-правового забезпечення Ліга:Закон, здійснила розрахунок інфляційних та пені, розмір якої складає 3527,86 грн. (період прострочки з 31.08.2011 року - 182 дня; подвійна облікова ставка - 7,75 х 2 : 365 = 0,04246; 45652,00 х 0,04246 х 182 : 100 = 3527,86).

Розрахунок інфляційних втрат: 45652,00 х 1,137 (індекс інфляції з 01.09.2011 року по 30.08.2014 року) = 51903,28; 51903,28 -46652,00 = 6251,28 грн.

Відтак, доведеною є сума основного боргу - 45652,00 грн., пеня в розмірі 3527,86 грн. та інфляційні втрати в сумі 6251,28 грн., а всього на загальну суму 55431,14 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Вищевикладене зумовлює зміну рішення господарського суду Херсонської області від 09.10.2014 року з покладенням судових витрат на відповідача.

Судова колегія відхиляє доводи скаржника стосовно не повідомлення його судом належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання та зазначає наступне.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" із змінами і доповненнями, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 8 квітня 2008 року N 01-8/2184 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи викладене, наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції та поштовий конверт, в якому було надіслано останню ухвалу суду з поштовим відбитком 30.09.14 (а.с 50), яке повернуто органами зв'язку з позначками "адресат вибув", вважається належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасника судового процесу.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Херсонської області від 09.10.2014 року по справі № 923/1103/14 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод тротуарної плитки" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТ" ЛТД основний борг в сумі 45652,00 грн., інфляційні втрати в сумі 6251,28 грн., пеню в розмірі 3527,86 грн. та 1108,62 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ОСТ" ЛТД з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 173,19 грн. за зменшення позовних вимог, сплачений за платіжним дорученням № 1932 від 28.07.2013 року».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТ" ЛТД на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський завод тротуарної плитки" 365,40 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Херсонської області видати накази з зазначенням відповідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 28.04.2015 року.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: Я.Ф. Савицький

Суддя: О.О. Журавльов