Постанова

від 16.04.2015 по справі 804/2926/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 р. Справа № 804/2926/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Неклеса О.М.,

при секретарі судового засідання Колесник І.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Станчевої О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Нікопольська ОДПІ, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 21.11.2014 р. № 0013601703 щодо донарахування позивачу податку на додану вартість в розмірі 5232, 50 грн., з яких 4186, 00 грн. за основним платежем та 1046, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Нікопольською ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3, за результатами якої складено акт від 10.11.2014 р. № 3306/04-07-17.03.3203213954, за висновками якого відповідачем встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого позивачем занижено ПДВ на суму 4186, 00 грн. На підставі акту перевірки Нікопольською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013 р. № 0013601703, з яким позивач не погоджується, вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Позивач зазначав, що 24.07.2014 р. ним було укладено з ТОВ «Дімайтід» договір поставки № 07.24.14/548, на підставі якого постачальник поставив товар, який був оплачений позивачем у безготівковій формі та використаний позивачем у своїй підприємницькій діяльності, а саме для ремонту транспортних засобів, що підтверджується первинними документами. З висновками акту перевірки позивач не погоджується, оскільки вони сформовані без належної оцінки всіх наданих документів, з порушенням вимог діючого законодавства та на основі припущень. Поряд з цим, позивач вважає, що зробивши висновки в акті перевірки щодо нереальності господарських операцій, відповідач не міг керуватися лише припущеннями, позиція відповідача не підкріплена належними доказами, а саме, судовими рішеннями про визнання договорів недійсними тощо. Представник позивача наголошував, що до перевірки позивачем надано до контролюючого органу належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують факт реального виконання договору поставки, тому висновки відповідача про вчинення позивачем порушень податкового законодавства не є обґрунтованими та не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечувала, усно зазначила, що висновки акта перевірки підтверджуються дослідженими в процесі перевірки документами. На думку представника відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21.11.2014 р. № 0013601703 є обґрунтованим та правомірним, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. Письмових заперечень до суду надано не було, в судовому засіданні представник відповідача зазначила, що позиція представника контролюючого органу аналогічна висновкам, викладеним в акті перевірки. Представник відповідача в судовому засідання просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши письмові докази по справі та заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_3 зареєстрований Виконавчим комітетом Орджонікідзевської міської ради 16.11.2012 р., знаходиться на податковому обліку в Орджонікідзевському відділенні Нікопольської ОДПІ з 19.11.2012 р., є платником податку на додану вартість. Основним видом економічної діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт.

Нікопольською ОДПІ на підставі п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України, наказу від 28.10.2014 р. № 1434 та повідомлення про перевірку від 28.10.2014 р. № 738/1703, у період з 28.10.2014 р. по 03.11.2014 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині визначення правильності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Дімайтід» (код 39124570) за період діяльності з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р. та подальшої реалізації отриманої продукції в поточному та наступному податкових періодах.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 3306/04-07-17.03.3203213954 від 10.11.2014 р.

За висновками акту перевірки № 3306/04-07-17.03.3203213954 від 10.11.2014 р. відповідачем встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого платником податків занижено ПДВ на суму 4186, 00 грн. за липень 2014 р.

На підставі акту перевірки в № 3306/04-07-17.03.3203213954 від 10.11.2014 р. Нікопольською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 21.11.2014 р. № 0013601703, яким збільшено суму грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_3 за платежем податок на додану вартість на 5232, 50 грн., в тому числі за основним платежем на 4186, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 1046, 50 грн.

Правомірність прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 21.11.2014 р. №0013601703 є предметом розгляду в даній адміністративній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 24.07.2014 р. між ФОП ОСОБА_3 (покупець) та ТОВ «Дімайтід» (постачальник) укладено договір № 07.24.14/548 поставки автозапчастин до автомобіля, за умовами п. 1.1 якого, продавець зобов'язується продати, а покупець купити товар згідно накладних, які передбачають назву товару, одиницю виміру, ціну за одиницю, кількість, відпускну суму. Відповідно до п. 2.1. договору, погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в рахунках на оплату або накладних, що являються невід'ємними частинами даного договору, без складання специфікацій; вибір перевізника та оплата послуг по доставці товару здійснюється покупцем. За умовами п. 3.1. цього договору, оплата здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі рахунку.

На виконання умов договору ТОВ «Дімайтід» у липні 2014 р. було поставлено до ФОП ОСОБА_3 товар (в асортименті), а саме:

- на підставі рахунку № 548 від 24.07.2014 р., видаткової накладної № 548 від 24.07.2014 р., податкової накладної № 548 від 24.07.2014 р., довіреності № 1 від 24.07.2014 р.;

- на підставі рахунку № 709 від 31.07.2014 р., видаткової накладної № 709 від 31.07.2014 р., податкової накладної № 709 від 31.07.2014 р., довіреності № 2 від 31.07.2014 р.

Розрахунки за вказаним договором здійснені позивачем відповідно до умов договору у безготівковій формі, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії платіжних доручень № 14 від 11.08.2014 р., № 17 від 20.08.2014 р., № 5 від 24.07.2014 р.

За умовами договору товар вивозився покупцем - ФОП ОСОБА_3 власним автотранспортом, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (автомобіля та причепу).

Відповідно до п. 138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Підпунктом 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Фактичність виконання позивачем вищезазначеного договору та рух активів підтверджується наступними первинними документами: договором, рахунками, накладними, податковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, актами на списання автозапчастин, копії яких долучені до матеріалів адміністративної справи. Поряд з цим, в матеріалах справи містяться копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та договору про надання послуг перевезень.

Судом встановлено, що придбаний у ТОВ «Дімайтід» товар (автозапчастини) ФОП ОСОБА_3 використав для ремонту власного автотранспорту.

ФОП ОСОБА_3 укладений з ТОВ «Сільверстоун інвестмент» договір про надання послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом на території України від 01.07.2014 р. № 01/07-ІУ. Відповідно до акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 8 від 31.0.2014 р. ФОП ОСОБА_3 (перевізником) за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р. відповідно до умов договору № 01/07-ІУ надані замовнику транспортні послуги на суму 14250, 00 грн. з ПДВ.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку щодо наявності фізичної, технічної можливості ФОП ОСОБА_3 для здійснення господарської діяльності та її доцільності.

Судом також встановлено, що придбані у контрагента матеріальні цінності були використані у власній господарській діяльності ФОП ОСОБА_3, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено безтоварність господарських операцій ФОП ОСОБА_3 з його контрагентом - постачальником ТОВ «Дімайтід».

Суд критично оцінює посилання відповідача на відомості, які містяться в АІС «Система співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту на рівні ДПА України» на підставі яких відповідачем зроблені висновки про відсутність факту реального вчинення господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Дімайтід», які не спростовують дійсність укладеного ФОП ОСОБА_3 з контрагентом правочину щодо поставки товарів та не можуть вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку позивача.

Крім того, суд зазначає, що відомості про контрагента позивача, які відповідач наводить в акті перевірки не мають посилань на їх джерело, відповідачем не надано доказів неправомірності дій контрагента позивача та не доведено їх зв'язок з діями позивача.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.

Отже, суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.

Відповідачем не було додано жодних документів, які б підтверджували завищення податкового кредиту позивачем.

Щодо висновків акту перевірки вчинення позивачем правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених підприємством при придбані та продажу товарів (послуг), суд зазначає, що єдиним допустимим засобом доказування нереальності правочину, вчиненого між суб'єктами господарювання може бути лише судове рішення, яким встановлена недійсність такого правочину.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, угода, яка укладена між ФОП ОСОБА_3 з контрагентом - постачальником ТОВ «Дімайтід», оформлена належним чином, спірний правочин не визнаний судом недійсним і його недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочину; правочин з поставки товарів та купівлі - продажу виконаний сторонами.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п. п. 198. 2, 198. 3 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193. 1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.

Пункт 198.6 ст. 198 ПК України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач формував свої витрати та податковий кредит у перевіряємому періоді на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають встановленим для них вимогам, своєчасно та в межах проведених господарських операцій. Отже, у суду відсутні підстави вважати, що позивач склав свою податкову звітність з податку на додану вартість без відповідного підтвердження первинними документами.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як зазначено в ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідачем не спростовано факт належного оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Дімайтід».

Задовольняючи адміністративний позов, суд виходить із того, що об'єктом оподаткування є певна операція між конкретними суб'єктами господарювання, яка має бути підтверджена необхідними первинними документами.

Підставою для отримання платником податків права на отримання податкових переваг є наявність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами, що в свою чергу в певній мірі свідчить про реальність таких операцій.

Отже, операції, що формують податковий кредит для цілей визначення оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд доходить висновку, що наявними в матеріалах справи первинними документами спростовуються висновки Нікопольської ОДПІ щодо нереальності господарських відносин та відсутності об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ФОП ОСОБА_3 операцій по ланцюгу з постачальником ТОВ «Дімайтід».

В судовому засіданні представником позивача доведено обґрунтованість віднесення до податкових зобов'язань суми податку на додану вартість 4186, 00 грн., яку не визнала податкова інспекція. Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів. Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань.

Відповідно до ст. ст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагенти позивача в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до витрат і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

З проведеного судом аналізу первинних документів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що позивачем правомірно сформовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4186, 00 грн. за липень 2014 р..

Відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, в той час як докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, є законними, допустимими, обґрунтованими, такими, що відповідають дійсним обставинам справи.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 21.11.2014 р. № 0013601703 прийняте податковим органом без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір сплачений згідно платіжного доручення № 53 від 06.03.2015 р. у розмірі 182, 70 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0013601703 від 21.11.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з податку на додану вартість на загальну суму 5232, 50 грн., з яких за основним платежем - 4186, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1046, 50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 182, 70 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 21.04.2015 р.

Суддя О.М. Неклеса