Ухвала

від 23.04.2015 по справі 808/3659/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 квітня 2015 рокусправа № 808/3659/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

представника позивача: Анцупової Світлани Вікторівни,

представника відповідача: Крошки Володимира Вікторовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький оліяжиркомбінат" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень №0000113910 та №0000103910 від 28.02.2014,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року позов задоволено. Визнані протиправним і скасовані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 28.02.2014 № 0000113910 та № 0000103910. Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що відносини позивача з його контрагентами мали реальний характер. Отримання товару (робіт, послуг) та їх подальше використання позивачем у власній господарській діяльності підтверджено наявними в справі доказами. Також у справі містяться усі необхідні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції податковим органом подано апеляційну скаргу, згідно якої відповідач просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наполягає на тому, що позивачем до перевірки не було надано товарно-транспортних накладних на підтвердження перевезення придбаного товару, що свідчить про нереальність господарських операцій з ТОВ "ІТЄУ". Крім того, посадові особи контрагента позивача - ТОВ "ЕКО ТЕСТ", відсутні за місцезнаходженням, зазначеним в статутних документах, як податкова адреса платника податків.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Позивач стверджує, що всі первинні документи у сукупності містять всі необхідні дані згідно яких підтверджується факт реальності господарських операцій, обсяги витрат та правомірність формування податкового кредиту.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволенні позову відмовити. Вважає, що господарські операції позивача з його контрагентами не підтверджені належним чином, тому позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Суду пояснив, що господарські операції позивача з його контрагентами підтверджені і в податковому і в бухгалтерському обліку.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ "Запорізький оліяжиркомбінат" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами по господарських операціях з ПП НВФ "Юнівер Груп" за період серпень 2012 року, ТОВ "Сервіс Трейд" за період лютий, квітень 2012 року, ТОВ "Інвестелектросервіс" за період серпень, вересень, жовтень 2012 року, ПП "Хімагропром" за період жовтень 2012 року, ТОВ "НВП "Алхім-Сервіс" за період лютий, травень 2012 року, ПП "Агроснаб Запоріжжя 2005" за період вересень 2011 року, ТОВ "ІТЕУ" за період липень 2012 року, ТОВ "ЕКО Тест" за період квітень 2012 року, ДП "Техно-Буд" за період липень 2012 року, ТОВ "Південний електроремонтний завод" за період січень, березень 2012 року, ТОВ "Електроспектр" за період січень, березень, липень 2010 року ПДВ за період, в яких відображено у складі податкового кредиту та податку на прибуток за періоди, в яких відображено витрати по взаємовідносинах із зазначеними контрагентами.

За результатами перевірки складено акт № 57 /28 04 39 10/00373847 від 08.02.2014. В акті перевірки викладені висновки про порушення п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, а також п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4, ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 46 297 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 9 259 грн. На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення:

- № 0000113910 від 28.02.2014 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13 888,50 грн., в тому числі 9 259,00 грн. основного платежу та 4 629,50 грн. штрафних санкцій, у зв'язку з встановленими порушеннями п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України;

- № 0000103910 від 28.023.2014 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 46 297 грн. у зв'язку з встановленими порушеннями п. 138.2 ст. 138 ПК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, у відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 201 ПК України встановлено порядок складання та вимоги до податкової накладної.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п.201.8 ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Отже, підприємство не має права на податковий кредит у разі відсутності податкової накладної чи митної декларації, що позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що висновки акту перевірки щодо порушення позивачем податкового законодавства, на підставі яких відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, обґрунтовані твердженням відповідача про відсутність реального характеру операцій з придбання позивачем ультразвукового рівнеміру у ТОВ "ІТЄУ" за видатковою накладною № РН 0000588 від 29.08.2012 та дерев'яних піддонів у ТОВ "ЕКО ТЕСТ" за видатковими накладними №0402 01 від 02.04.2012 та №0410 03 від 10.04.2012.

При цьому матеріалами справи підтверджується, шо, між ПАТ "Запорізький оліяжиркомбінат" та ТОВ "ІТЄУ" 18.05.2009 було укладено договір поставки №И1805/09/272. Відповідно до умов зазначеного договору постачальник (ТОВ "ІТЄУ") зобов'язується передати у визначений строк товар у власність покупця (ПАТ "Запорізький оліяжиркомбінат"), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором (пункт 1.1). Строк поставки партії товару, кількість, ціна та інші істотні умови встановлюються в специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору (пункт 1.6).

Матеріалами справи підтверджено виконання умов зазначеного договору. Придбаний у ТОВ "ІТЄУ" ультразвуковий рівнемір був використаний при поточному ремонті основних засобів позивача, що задіяні у виробництві готової маргаринової продукції. Зазначене підтверджується документами обліку позивача. Тобто, його придбання пов'язано з господарською діяльністю позивача та його використання в межах такої діяльності та оподатковуваних податком на додану вартість операціях

Виробництво олієжирової продукції відповідає видам діяльності позивача, що відображене ним у акті перевірки (стор. 4).

За фактом списання ультразвукового рівнеміру в результаті його використання при поточному ремонті основних засобів позивачем витрати на його придбання, в розмірі 12 466 грн. (вартість рівнеміру без врахування ПДВ) включені до складу податкових витрат в декларації з податку на прибуток за 1 й квартал 2013 року.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені відповідачем аргументи не можуть свідчити про відсутність у зазначених господарських операцій реального характеру з огляду на наступне.

При оцінці реальності господарської операції суд оцінює відсутність у позивача товарно-транспортної накладної у сукупності з іншими обставинами, які встановлені судом на підставі наявних в матеріалах справи доказах.

Правилами податкового обліку не передбачено обов'язкового складання та обліку товарно-транспортних накладних для підтвердження факту приймання-передачі товару від одного контрагента іншому. Товарно-транспортна накладна не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Також наявність товарно-транспортних накладних не пов'язана з датою виникнення права платника податків на податковий кредит з податку на додану вартість.

Включення витрат на придбання товарів до складу податкових витрат проводиться на підставі видаткових накладних, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. При здійсненні спірних господарських операцій позивач здійснював придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення через відсутність обов'язків з транспортування за умовами договору. Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про дотримання чи порушення правил перевезень автомобільним транспортом в частині оформлення відповідних документів при перевезенні, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Окрім цього, умовами Договору поставки №И1805/09/272 від 18.05.2009 між позивачем та ТОВ "ІТЄУ" (пункт 4.1) передбачена доставка товару будь-якою кур'єрською службою, а не виключно автомобільним транспортом за товарно-транспортними накладними. При цьому чинне законодавство не передбачає обов'язкового зберігання квитанції та/або накладних про одержання пересилання від кур'єрської служби.

Отже, відсутність у позивача товарно-транспортної накладної не свідчить в даному випадку про відсутність реального характеру господарської операції з придбання позивачем ультразвукового рівнеміру у ТОВ "ІТЄУ".

Щодо обґрунтування необхідності наявності сертифікату відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності. З цього приводу податковий орган посилається на статтю 18 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію".

Проте, відповідно до ч.1 ст.13 цього Декрету, сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну.

Згідно з ч. 5 ст. 18 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію", органи митного контролю здійснюють митне оформлення імпортних товарів на підставі зазначеного Єдиного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначеної норми Декрету, постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2008 №446 затверджено Порядок митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України та підлягають обов'язковій сертифікації в Україні (надалі - Порядок №466). Відповідно до п. 1 Порядку, він визначає механізм митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України та підлягають обов'язковій сертифікації в Україні відповідно до переліку, визначеного Держспоживстандартом.

Відповідно до абз. 2 пункту 1 Порядку №466, контрольовані товари - товари, що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні, назва (опис) та код класифікації згідно з УКТЗЕД яких збігаються з назвою продукції та кодом УКТЗЕД, зазначеними в переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні. В разі коли збігається лише назва або код, товар вважається таким, що не підлягає обов'язковій сертифікації.

Отже, вимоги чинного законодавства України про обов'язкову наявність сертифікату відповідності або свідоцтва про визнання відповідності для ввезення та реалізації продукції на території України поширюється лише на продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації.

Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 №28, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.05.2005 за №466/10746 (надалі - Перелік №28). Ультразвукові рівнеміри або будь-яка інша продукції за кодом 9026108900 до Переліку №28 на момент здійснення спірних господарських операцій та на момент розгляду справи, включені не були.

Тобто, ультразвуковий рівнемір, що був придбаний Позивачем у ТОВ "ІТЄУ" не підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, його ввезення на територію України та подальша реалізація на території України не вимагає наявності сертифікату відповідності або свідоцтва про визнання відповідності.

Таким чином, відсутність зазначених документів не належить до обставин, які можуть підтверджувати відсутність реального характеру спірних господарських операцій.

При оцінці відсутності у позивача відсутність у позивача митної декларації, що підтверджує ввезення придбаного ультразвукового рівнеміру на митну територію України, як на можливу підставу для висновків про відсутність реального характеру операцій з його придбання, суд першої інстанції правильно виходив з наступного.

Договір поставки №И1805/09/272 від 18.05.2009, на підставі якого була придбана зазначена продукція, не є зовнішньоекономічним договором (контрактом) в розумінні абз. 13 статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Відповідно до положень ч.1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до положень ч.1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Відповідно до положень ч.4 ст.255 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, що засвідчується митним органом шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації.

Жодним нормативним документом не передбачене подання будь-якими особами митних декларацій при подальшому продажу товарів після завершення їх митного оформлення.

Також не передбачене нормативними актами обов'язків щодо надання копій митних декларацій особам, що купують імпортовані товари у осіб, що здійснюють їх ввезення на митну територію України або іншим особам.

Тобто митна декларація не відноситься до документів, які мали бути надані позивачу ТОВ "ІТЄУ" при здійсненні спірної господарської операцій, або видані позивачу будь-яким державним органом.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відсутність у позивача митної декларації, з огляду на обставини вчинення спірної господарської операції, а саме, придбання товару на митній території України та відсутності у позивача обов'язків щодо митного декларування, не належить до обставин, які можуть підтверджувати відсутність реального характеру спірних господарських операцій.

Щодо поставки піддонів під час здійснення спірних господарських операцій, зокрема така поставка здійснювалась на підставі договору поставки №0402 02 від 02.04.2012 між позивачем та ТОВ "ЕКО ТЕСТ", відповідного рахунку та видаткових накладних до нього. Так, відповідно до положень зазначеного договору ТОВ "ЕКО ТЕСТ" (постачальник) зобов'язалось поставити та передати у власність ПАТ "Запорізький оліяжиркомбінат" (покупець).

Матеріалами справи підтверджено виконання умов зазначеного договору. Дерев'яні піддони використовуються позивачем для пакування готової продукції (маргаринів) та її відвантаження покупцям. Тобто, їх придбання пов'язано з господарською діяльністю позивача та його використання в межах такої діяльності та оподатковуваних податком на додану вартість операціях. Позивач здійснював продаж придбаних в межах спірних господарських операцій у ТОВ "ЕКО ТЕСТ" дерев'яних піддонів разом з виробленою готовою продукцією, що відображене, зокрема і в бухгалтерському обліку по 204 рахунку.

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведені відповідачем аргументи не можуть свідчити про відсутність у зазначених господарських операцій реального характеру з огляду на наступне.

У позивача, що є покупцем за договором поставки №0402 02 від 02.04.2012 з ТОВ "ЕКО ТЕСТ", відсутні зобов'язання щодо транспортування придбаного за договором товару, оскільки згідно з умовами договору (пункт 6.1) поставка товару здійснюється на умовах DDP - склад покупця (м. Запоріжжя, вул. Харчова, 3), отже, відсутність у позивача товарно-транспортної накладної не свідчить в даному випадку про відсутність реального характеру господарських операцій з придбання позивачем дерев'яних піддонів у ТОВ "ЕКО ТЕСТ".

Таким чином, позивачем відображені в податковому обліку документи про вчинення спірних господарських операцій з придбання ультразвукового рівнеміру у ТОВ "ІТЄУ" та дерев'яних піддонів у ТОВ "ЕКО ТЕСТ", так само як і фактично отримані зазначені в таких документах товари, які в подальшому були використані позивачем у межах господарської діяльності та оподатковуваних ПДВ операціях. Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Операції придбання позивачем товарів у зазначених платників податків викликали зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі позивача.

Відповідні видаткові накладні та податкові накладні оформлені відповідають вимогам, що ставляться до первинних документів Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький оліяжиркомбінат" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень №0000113910 та №0000103910 від 28.02.2014 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна