Ухвала

від 28.04.2015 по справі 826/2431/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2431/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Мацько І.М.,

представника відповідача - Скрипнікової В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Будінженермережа-5» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ПрАТ «Будінженермережа-5» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.02.2015 №0000702013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Рейндж».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Рейндж» за період з 01.08.2014 по 31.08.2014, за підсумками якої складено акт від 23.01.2015 №18/26-59-22-12/04013407 та виявлено порушення п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 220 333,00 грн за серпень 2014 року.

Не погоджуючись із висновками податкової перевірки позивачем подавались заперечення на згаданий акт, які залишені податковим органом без задоволення.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.02.2015 №0000702013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 330 499,50 грн, в тому числі 220 333,00 грн - за основним платежем, 110 166,50 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «Рейндж», які ґрунтуються на тому, що до перевірки платником податків не додано передбачені умовами договору підряду з цим контрагентом додатки та акти здачі-приймання робіт. Зазначена обставина, на переконання контролюючого органу, свідчить про те, що правочини між позивачем та ТОВ «Рейндж» у серпні 2014 року здійснені без мети настання реальних наслідків, а з метою заволодіння майном держави у вигляді безпідставної податкової вимоги за рахунок формування податкового кредиту.

Відтак, відповідач стверджує про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по отриманим від ТОВ «Рейндж» податковим накладним за вказаний звітний місяць.

Обговорюючи доводи податкового органу, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що 20 квітня 2012 року між позивачем, як замовником-підрядником, та TOB «Рейндж», як субпідрядником, укладений договір субпідряду № 48, за яким субпідрядник зобов'язується виконати комплекс робіт з виконання робіт по благоустрою території та прокладанню каналізації на об'єкті з реконструкції інженерних мереж по Андріївському узвозу в Подільському районі м. Києва (перша черга - реконструкція інженерних мереж, благоустрій та озеленення) та здати підряднику виконані роботи, а останній зобов'язується надати субпідряднику фронт робіт у стані, погодженому сторонами, проектну документацію, забезпечити своєчасне приймання та фінансування виконаних субпідрядником робіт.

Пунктом 1 розділу ІІ цього договору передбачено, що ціна робіт складається з сукупної вартості усіх робіт, виконання яких буде передбачено відповідними додатками № 1, № 2 до договору (договірна ціна).

Згідно пункту 4.1 розділу IV цього договору виконання субпідрядником робіт за контрактом оформлюється актом здачі-приймання робіт.

На підтвердження виконання умов указаного договору позивачем надано додатки №1 та №2 до нього, якими визначено договірні ціни угоди, довідку про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2014 року (форма КБ-3), акти приймання виконаних робіт за серпень 2014 року № 3/08 та №4/08, платіжні доручення, що підтверджують оплату за виконані роботи, а також виписані контрагентом за фактом оплати податкові накладні.

Як убачається із матеріалів справи, роботи за вказаним договором замовлялись позивачем з метою виконання власних договірних зобов'язань перед ТОВ «У-Б-С» щодо будівельних робіт на згаданому об'єктів, що підтверджується договором між позивачем та названим підприємством від 11 квітня 2012 року, договірною ціною, довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт та податковими накладними, виписаними позивачем ТОВ «У-Б-С».

Таким чином, позивачем надано суду первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг (виконання робіт) у вищезазначеного контрагента, а також доведено їх зв'язок із власною господарською діяльністю, про що, зокрема, свідчить те, що, за даними ЄДРПОУ, позивач здійснює будівництво житлових і нежитлових будівель, будівництво трубопроводів, будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій та інші будівельно-монтажні роботи.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем акти приймання виконаних будівельних робіт відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підписані та скріплені печатками підприємств, дають змогу чітко встановити зміст та обсяг господарської операції. Також, виписані контрагентом позивачу податкові накладні відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України стосовно оформлення та підстав їх видачі.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названим контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що податковим законодавством визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні», а також приведені норми податкового законодавства, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків

При цьому, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що це підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів.

Також, відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «Рейндж» умов для здійснення господарської діяльності.

Натомість, висновки відповідача про відсутність здійснення реальних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Рейндж» ґрунтуються виключному на тому, що до перевірки платником податків не додано передбачені умовами договору підряду з цим контрагентом додатки та акти здачі-приймання робіт.

Проте, судова колегія вважає це покликання відповідача безпідставним, оскільки згадані документи надавались позивачем податковому органу під час подання заперечень на акт податкової перевірки.

Тобто, дії позивача узгоджуються із правилами, передбаченими пунктами 44.6 та 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, в силу яких надані додатково документи повинні були бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення. Натомість, як убачається із відповіді податкового органу від 04.02.2015 №3452/10/26-59-22-12 за результатами розгляду заперечень на акт перевірки, жодної оцінки доданим позивачем документам контролюючий орган не надав.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Рейндж», тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про належне підтвердження матеріалами справи реального здійснення спірних господарських операцій.

Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2015 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 29 квітня 2015 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Пилипенко О.Є.