Ухвала

від 20.04.2015 по справі 819/590/14-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 р. Справа № 876/5661/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Святецького В.В.,

Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 травня 2014 року у справі №819/590/14-а за позовом Приватного підприємства «Поліс» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

24.03.2014р. Приватне підприємство «Поліс» (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - ОДП), просило визнати протиправними дії відповідача щодо оформлення результатів документальної позапланової виїзної перевірки Підприємства та скасувати податкові повідомлення-рішення №0006102201 та №0006112201 від 17.09.2013р. та №0007842201 від 12.12.2013р.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.05.2014р. позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 17.09.2013р. №00061002201, №0006112201 та від 12.12.2013р. №0007842201. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОДПІ подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.05.2014р. та винести нову, якою в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що актом від 07.08.2013р. №441/22-01/31830820 оформлено результати документальної позапланової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ», ТзОВ «Сталевий Дім», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Лідерком», ПП «СМУ - 600», ПП «Біко Агротрейд» за період з 01.07.2010р. по 31.12.2012р. У рамках проведення заходів з податкового контролю податковим органом виявлено, що постачальники позивача мають ознаки анонімних структур, не мають необхідного обсягу трудових ресурсів, матеріально-технічної бази для виконання розглядуваних поставок з урахуванням обсягу та кількості поставленої продукції, не провадили фактичну господарську діяльність, натомість виступаючи учасниками конвертаційних центрів для сприяння іншим суб'єктам господарювання в формуванні штучного документообігу з метою отримання податкової вигоди. Перевіркою не встановлено передачі товарів від контрагентів до позивача, в зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Судом першої інстанції не надано належної оцінки вироку Сихівського районного суду м.Львова від 26.12.2012р. у кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_2, який переслідуючи мету на здійснення фіктивного підприємництва, не маючи на міру здійснювати фактичну господарську діяльність, за попередньою змовою, зокрема, із організатором фіктивного підприємництва ОСОБА_3 і директором, власником ТзОВ «Промтехметал» наприкінці жовтня 2010 року придбав суб'єкт господарювання - ПП «Воллі». Наприкінці 2010 року вказаними особами розроблено схему здійснення ТзОВ «Промтехметал», ПП «Воллі» та ТзОВ «Крафт ЛВ» документального оформлення начебто проведених операцій купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт), які фактично не здійснювались. Також, щодо ТзОВ «Промтехметал» та ТзОВ «Крафт ЛВ» до ЄДР у графі «стан платника» внесено запис « 8-про відсутність за місцезнаходження». До того ж, ПП «Біко Агротрейд», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Лідерком», ТзОВ «СМУ-600» визнані банкрутами постановами Господарського суду Запорізької області від 23.10.2012р.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, що у відповідності до вимог ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає розгляду справи

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ПП «Поліс» є господарюючим суб'єктом та відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі-ПДВ) від 06.02.2002р. №26746135, виданого ОДПІ, зареєстровано платником ПДВ з 06.02.2002р., взято на податковий облік в органах державної податкової служби з 28.01.2002р.

На підставі направлення №009285 від 19.07.2013р. та відповідно до наказу ОДПІ від 18.07.2013р. №12, з 19.07.2013р. по 07.08.2013р. проведена виїзна позапланова перевірка фінансово-господарської діяльності Підприємства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинах з ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ», ТзОВ «Сталевий Дім», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Лідерком», ПП «СМУ - 600», ПП «Біко Агротрейд» за період з 01.07.2010р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено Акт від 07.08.2013р. №441/22-01/31830820 (а.с.19-64), яким встановлено порушення п.п.5.2.1. п.5.2., п.п.5.3.9, п.п.5.3.1., п.5.3, ст..5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (далі-Закон № 334/94-ВР), п.44.1 ст.44, п.п.139.1.9., п.139.1., ст.139 Податкового Кодексу України (далі-ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток всього на загальну суму 104 481,00 грн., в тому числі за 4 кв.2010р. - 9479 грн., 1 кв.2011р. - 7656 грн., 2 кв.2011р. - 21169 грн., З кв.2011р.- 28280 грн., 4 кв.2011р. - 26020 грн., 1 кв.2012р. - 11877 грн. та п.1.4., ст.1, п.п.7.4.1, п.7.4.5., п.7.4., ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.05.1997р. за № 168/97-ВР (далі-Закон №168/97-ВР), п.44.1, ст..44, аб.1 п.198.3, п. 198.4 та п. 198.6 ст.198 р.5 ПК України, що призвело до заниження ПДВ що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 90 643,0 грн., в. т.ч. по періодах: грудень 2010 р. - 7583 грн., січень 2011р. - 977 грн., лютий 2011р. - 3366 грн., березень 2011р. - 1781 грн., квітень 2011р. - 9650 грн., травень 2011р. - 6361 грн., червень 2011р. - 2396 грн., липень 2011р. - 10668 грн., серпень 2011р. - 6368 грн., вересень 2011р. - 7555 грн., жовтень 2011р. - 10232 грн., листопад 2011р. - 2983 грн., грудень 2011р. - 9411 грн., січень 2012р. - 1903 грн., лютий 2012р. - 5536 грн., березень 2012р. - 2760 грн., травень 2012р. - 1113 грн.

На підставі акта перевірки ОДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення від 17 вересня 2013 року: №0006102201, яким Підприємству визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 105 276, 25 грн., в тому числі основний платіж 90 643 та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 14 633, 25 грн. та №0006112201, яким Підприємству визначену суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 109 820 грн., в тому числі основний платіж 104 481,00 грн. та (фінансові) санкції (штрафи) - 5 339 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, Підприємство оскаржило в адміністративному порядку. За результатами розгляду поданої скарги прийнято рішення від 12.11.2013р., яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 17.09.2013р. №0006112201 про визначення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та збільшено суму застосованих штрафних санкцій з ПДВ по податковому повідомленні-рішенні від 17.09.2013р. №00061002201 на 2391 грн., а скаргу платника залишено без задоволення.

На суму збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2 391,00 грн. ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013р. № 000784220.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 14.02.2014р. повторну скаргу позивача залишено без задоволення, а винесені податкові повідомлення-рішення - без змін (т.1, а.с.76-81), що стало підставою звернення Підприємства із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, з наявного в матеріалах справи Наказу від 18.02.2013р. №212 старшому державному ревізору - інспектору відділу перевірок платників податків Катеринчуку І.І., головному державному ревізору інспектору відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту ГУ Міндоходів в Тернопільській області Можаровському О.М., головному державному ревізору - інспектору відділу контролю - перевірочної роботи юридичних осіб, управління доходів та зборів з фізичних осіб Тернопільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області Туркевич І.М. наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства щодо дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.12.2012р. (т.1, а.с.18).

Однак, як вбачається з акта перевірки результати такої оформлені як перевірка позивача по взаємовідносинах з ПП «МКМ-Сервіс» (код ЄДРПОУ 35383180), ТзОВ «Промтехметал» (код ЄДРПОУ 37398974), ТзОВ «Крафт ЛВ» (код ЄДРПОУ 37399009), ТзОВ «Сталевий дім» (код ЄДРПОУ 37399035), ТзОВ «Викуп» (код ЄРПОУ 35917680), ТзОВ «Лідерком» (код ЄДРПОУ 35197074), ПП «СМУ-600» (код ЄДРПОУ 21687550), ПП «Біко Агротрейд» (код ЄДРПОУ 36677875) за період з 01.07.2010р. по 31.12.2012р.

Відповідно до норм статей 77, 78, 86 розділу II ПК України та статті 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок платників податків - юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) та їх відокремлених підрозділі, Наказом Державної податкової адміністрації від 22.12.2010р. №984 затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства відповідно до п.3 акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, а також посадовими особами платника податків або його законними представниками.

Всупереч встановленому положенню, вказаний акт підписаний тільки одним ревізором-інспектором.

Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оформлення результатів перевірки проведено із грубими порушеннями наказу Тернопільської ОДПІ від 18 липня 2013р. № 212 та положень зазначеного Порядку.

Однак відповідно до п.81.1 ст.81 ПК України встановлює пред'явлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення на проведення такої перевірки та копії наказу про проведення перевірки, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. В разі якщо платник податків не скористався цим правом і перевірка була проведена платник податків має право оскаржити рішення органу державної податкової служби, прийняте за результатами такої перевірки.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог протиправності дій відповідача щодо оформлення результатів спірної перевірки суд першої інстанції виходив з того, що законний інтерес платника податків в проведенні органом державної податкової служби перевірки його діяльності з дотримання умов, встановлених законом, захищений наділенням його права на не допуск посадових осіб органу державної податкової служби до перевірки, яке передбачено п.81.1 ст.81 ПК України. В разі якщо платник податків не скористався цим правом і перевірка була проведена платник податків має право оскаржити рішення органу державної податкової служби, прийняте за результатами такої перевірки.

Оскільки позивач не оскаржує постанову суду в частині відмови в позові, а тому в силу приписів ст.195 КАС України, така відмова не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що перевірка проводилась за період діяльності позивача з 07.01.2010р. по 31.12.2012р. спірні правовідносини регулюються положеннями Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України з 01.01.2011р..

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР яка кореспондує п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку .у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР який кореспондує пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп.138.8.1 п.138.1 ст.138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, відповідно до п.1.2 якого господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, при цьому аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З матеріалів справи вбачається, що протягом перевіреного періоду позивач здійснював закупівлю електротехнічної продукції та комплектуючих частково відповідно до наступних договорів: договір купівлі-продажу № 1/12 від 01 грудня 2010 року укладений з ПП «МКМ-Сервіс», м. Львів (т.1, а.с.87-88); договір поставки № 52/02 від 01 лютого 2011 року укладений з ТзОВ «Промтехметал», м.Львів (т.1, а.с.94-95); договір поставки № 2/0511 від 05 травня 2011 року, укладений з ТзОВ «Крафт ЛВ», м. Львів (т.1, а.с.106-107); договір купівлі-продажу № 80/06 від 01 червня 2011 року, укладений з ТзОВ «Сталевий дім», м.Львів (т.1, а.с.112-113); договір купівлі-продажу № 1/811 від 01 серпня 2011 року, укладений з ТзОВ «Викуп», м.Київ (т.1, а.с.124-125); договори купівлі-продажу № 1/1011 від 03 жовтня 2011 року, поставки № 1/0112 від 04 січня 2012 року, укладені з ТзОВ «Лідерком», м.Київ (т.1, а.с.138-139); договір поставки № 10/112 від 04 січня 2012 року, укладений з ПП «СМУ-600», м. Київ (т.1, а.с.162-163); договір поставки №01/212 від 02 лютого 2012 року, укладений з ПП «Біко Агротрейд», м. Київ (т.1, а.с.166-167),

Згідно умов укладених договорів пунктом поставки товарів було офісне приміщення Підприємства. Обов'язок доставки товарів покладено на Продавця, який власними силами та засобами поставляє Покупцю замовлений товар в пункт поставки товару, у зв'язку з чим позивач не укладав додаткових угод на транспортування придбаного товару, не ніс додаткових витрат щодо його транспортування та міг надати товарно-супровідні документи.

На підтвердження здійснення господарських операцій за вказаними договорами Підприємством надано видаткові накладні та копії з журналу реєстрації довіреностей.

Судом першої інстанції встановлено, що розрахунки за отриманий товар та надані послуги підтверджуються відповідними банківськими виписками.

Крім того, як вбачається з наявних в матеріалах справи супровідних листів від 10.01.2012р., 06.10.2011р., 10.01.2012р., 22.11.2012р., 01.10.2012р., 19.07.2012р. (т.2, а.с.18-25) на листи ОДПІ щодо документального підтвердження господарських операцій, проведених позивачем з вказаними контрагентами, Підприємством надано завірені у встановленому порядку копії договорів, видаткових та податкових накладних, довіреностей, платіжні доручення, акти здачі-приймання виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт.

Представлені Підприємством документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Водночас в акті перевірки відсутні покликання на те, що подані до перевірки документи не відповідають вимогам законодавства щодо їх оформлення; не наведено обґрунтувань про те, що вартість таких товарів не підлягає відображенню у складі витрат та податкового кредиту через їх не пов'язаність із господарською діяльність чи факту невикористання позивачем товарів наданих контрагентами у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України № 168/97-В податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 вказаної статті встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за перевірений період надано податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких, відповідає чинному законодавству. Зазначені обставини давали право позивачу включити ПДВ по спірних господарських операцій до складу податкового кредиту відповідного періоду та формувати валові витрати.

З акта перевірки, поданих відповідачем заперечень на адміністративний позов та апеляційної скарги вбачається, що податковим органом виявлено, що постачальники позивача мають ознаки анонімних структур (зареєстровані на підставних осіб, які заперечують свою причетність до господарської діяльності цих підприємств), не мають необхідного обсягу трудових ресурсів, матеріально-технічної бази для виконання розглядуваних поставок з урахуванням обсягу та кількості поставленої продукції, не провадили фактичну господарську діяльність, натомість виступаючи учасниками конвертаційних центрів для сприяння іншим суб'єктам господарювання в формуванні штучного документообігу з метою отримання податкової вигоди. Крім того, відповідач вказує на абсолютну відсутність прояву платником розумної обережності при укладенні договорів зі спірними постачальниками.

Щодо вказаного, колегія суддів зауважує, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару (послуг), є податковим зобов'язання продавця товару (послуг) і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця.

Висновки про порушення податкового законодавства контрагентом позивача не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїми контрагентами вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011р. (справа №21-47а10) та постанові від 11.12.2007р. (справа №21-1376во06).

Також згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

При цьому, не може братись до уваги вирок Сихівського районного суду м.Львова від 26.12.2012р. у кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.27, ч.2 ст.205, ч.2 ст.27, ч.4 ст.358 КК України, оскільки обвинувачений у вказаній справі не мав відношення до зазначених контрагентів позивача та не був їх посадовою особою, а тому такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Така обов'язковість поширюється лише на питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову, тобто обов'язковими є факти щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Постановою старшого слідчого з ОВС СВ ДПС у Хмельницькій області, закрито кримінальну справу № 41/0279 в частині пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення щодо пособництва у фіктивному підприємництві за недоведеністю вини та відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 205 КК України, про що свідчить Постанова Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року по справі № 813/3525/13-а (т.2, а.с.17).

Колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що покликання відповідача на порушення позивачем норм податкового законодавства із посиланням на лист ДПС у Хмельницькій області від 08.10.2012р. № 14405/7/07-30/17, направлений на адресу ДПС у Тернопільській області (т.1, а.с.211-215), є необґрунтованою, оскільки посилання на обставини викладені в листі та акті є припущенням податкового органу про відсутність реальних операцій без надання належних доказів.

Окрім того, лише вирок або постанова у справі про адміністративний проступок є обов'язковими для адміністративного суду, а тому вказаний лист не може вважатися таким, що несе інформацію щодо предмета доказування (спростування реальності господарських операцій), не може бути покладено в основу судового рішення, оскільки оцінка обставинам, про які йдеться в ньому, не надано компетентним судом.

Водночас колегія суддів зауважує, що обґрунтування нереальності господарських операцій не можуть ґрунтуються на припущеннях.

Підставою для висновку про відсутність реальності здійснення господарських операцій стали акти про неможливість проведення зустрічних звірок, зокрема, акт ДПІ у Печерському районі м.Києва від 13.05.2013р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Викуп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період з 01.04.2010р. по 31.03.2013р.», акт ДПІ у Печерському районі м.Києва від 17.05.2013р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Лідерком» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2011р. по 29.02.2012р.», акт ДПІ у Печерському районі м.Києва від 23.05.2013р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «СМУ-600» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01.11.2011р. по 31.12.2012р.», акт ДПІ у Печерському районі м.Києва від 17.05.2013р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Біко Агротрейд» з питань правомірності проведення господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.04.2010р. по 31.03.2013р.».

Вказані акти не можуть підтверджувати порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок господарюючого суб'єкта не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства, тим більше особою, якої така зустрічна звірка безпосередньо не стосувалася. Отже, акти про неможливість проведення зустрічних звірок не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки.

Даючи узагальнюючу правову оцінку наведеним доказам, колегія суддів зауважує, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з ПДВ є надані позивачем первинні бухгалтерські документи, які відповідають вимогам чинного законодавства. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданої господарської операції і підтверджувати обізнаність позивача про можливе сумнівне ведення господарської діяльності його контрагента.

Водночас, доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку податкового органу, діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди, відповідачем не надано.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦКУ, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Як встановлено судом першої інстанції на момент укладення із позивачем господарських договорів та здійснення господарських операцій вказані в акті контрагенти були зареєстровані в ЄДРПОУ, наділені відповідною цивільною правоздатністю та дієздатністю, перебували на обліку як платники податків, зокрема були платниками ПДВ, що не заперечується відповідачем та актом перевірки не спростовано.

Товар, який був предметом правочинів, не обмежений та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

Колегією суддів також взято до уваги, що спірні господарські операції в судовому порядку недійсними не визнавались, товари по таких надавались та оплачувались протягом певного періоду часу, що дає підстави вважати, що такі мали реальний характер.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення від 17 вересня 2013 року №0006102201, №0006112201 та від 12 грудня 2013 року №0007842201 прийняті без дотримання вимог податкового законодавства, практики Європейського Суду та принципів, передбачених ст.2 КАС України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 травня 2014 року у справі №819/590/14-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді В.В. Святецький

М.А.Пліш

Повний текст Ухвали виготовлено 24.04.2015р.