7/188-09
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
І м е н е м У к р а ї н и
РІШЕННЯ
13 серпня 2009 р. Справа 7/188-09
за позовом: Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк", м. Харків.
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергокомфорт", м. Вінниця.
про стягнення 48983,44 грн.
Головуючий суддя Банасько О.О.
Cекретар судового засідання Андрушко Я.С.
Представники
позивача : Хейніс О.Г. - заступник начальника відділу примусового стягнення Подільського регіонального управління ДСБ АКІБ "УкрСиббанк" , довіреність від 01.06.2009 року б/н.
відповідача : не з'явився.
ВСТАНОВИВ :
Подано позов про стягнення з ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт"" на користь АКБ "УкрСиббанк" 48983,44 грн., з яких 37458,52 грн. заборгованості за кредитом, 4821,16 грн. відсотків за користування кредитом, 1703,76 грн. пені, 5000,00 неустойки за договором № 11279128000 від 26.12.2007 року.
Ухвалою від 17.07.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/188-09 та призначено до розгляду на 13.08.2009 року.
В судове засідання відповідач не з'явився, документів витребуваних ухвалою від 17.07.2009 року не надав.
Разом з тим, 13.08.2009 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву в якому останній визнає позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором № 11279128000 в повному обсязі і просить розглянути справу без його участі.
За письмовим клопотанням позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
26.12.2007 року між АКБ "УкрсСиббанк" (Банк) та ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 11279128000.
Відповідно до п. 1.1 даного договору банк, зобов'язується надавати Позичальнику, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 80000,00 грн. у порядку і на умовах, визначених цим Договором.
В п. 1.2.2 Договору сторони передбачили, що Позичальник зобов'язується повернути кредит у повному обсязі, в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, але не пізніше 25.12.2008 року. При цьому Позичальник зобов'язувався повернути основну суму кредиту та сплачувати плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплатити штрафні санкції та здійснити інші грошові платежі згідно умов Договору.
26.12.2007 року між сторонами в якості додатку № 1 до Договору підписано графік погашення кредиту в якому визначено строки сплати заборгованості за кредитом та дати оплати чергових платежів.
В п.1.3 Договору сторони передбачили розмір процентної ставки за користування кредитними коштами в залежності від періодів користування (від 14 % до 24 %) та періодичність сплати процентів - щомісячно.
Позивач виконав свої зобов'язання за договором кредиту та видав відповідачу кредит у розмірі 80000,0,0 грн., що підтверджується меморіальним ордером від 26.12.2007 року № 0610875815/06.
За твердженням позивача відповідач порушував взяті на себе за договором кредиту зобов'язання, неналежним чином проводив кредитні платежі, що за посиланням позивача призвело до утворення станом на 27.05.2009 року заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками у розмірі 42279,68 грн., пені у розмірі 1703,76 грн., неустойки розмірі 5000,00 грн..
На підтвердження вказаної суми боргу, суду надано довідки-розрахунки заборгованості, меморіальні ордери тощо.
Також суду надано акт обопільно підписаний та скріплений печатками двох сторін акт звірки взаємних розрахунків в яких сторонами зафіксовано заборгованість станом на 27.05.2009 року в розмірі 48983,44 грн., а станом на 10.08.2009 року - 52405,60 грн..
Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 37458,52 грн. заборгованості за кредитом, 4821,16 грн. відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту у розмірі 1703,76 грн. та 5000,00 грн. неустойки.
Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.
Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В п. 6.1.1. кредитного договору від 26.12.2007 року № 11279128000 сторони встановили, що за порушення Позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених Договором, Банк має право вимагати від Позичальника, а Позичальник при цьому зобов'язаний сплатити Банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку 8 % річних від суми простроченої заборгованості розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, за методом "факт/360" (метод "факт/360" передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360днів).
Пунктом 7.6 Договору сторони встановили, що відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема ст.611 ЦК України, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку неустойку за порушення своїх зобов'язань, встановлених п.п. 4.3, 4.4, 4.5, 4.7 цього Договору. Розмір неустойки погоджено сторонами рівний 5000,00 грн..
Суд розцінює неустойку передбачену п.7.6 Договору як штраф виходячи із її характеру.
Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені та штрафу є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.
Перевіркою розрахунку суми пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту та процентів в сумі 1703,76 грн. судом виявлено помилку допущену позивачем в обрахунку пені за період з 20.11.2008 року по 26.05.2009 року (сума заборгованості - 10791,84 грн.), яка полягає в тому, що позивач не врахував при обрахунку приписи ч.6 ст.232 щодо періоду нарахування штрафних санкцій, який не може перевищувати 6 місяців.
Провівши перерахунок пені за період з 20.11.2008 року по 20.05.2009 року із врахуванням визначеної позивачем заборгованості судом отримано 430,22 грн. пені:
(8/366*42(20.11.2008-31.12.2008)*10791,84/100=99,07)+(8/365*140(01.01.2009-20.05.2009)*10791,84/100=331,15).
Виходячи з наведеного, суд відмовляє в стягненні 20,46 грн. пені, як заявленої безпідставно.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвали суду 17.07.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, пені, штрафу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням мотивів щодо часткової відмови в стягнені пені.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 49 ГПК України.
При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
При розподілі державного мита судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 489,84 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 03.06.2009 року № 003426248. Як вбачається із позовної заяви ціна позову, на момент звернення до суду, складає 48983,44 грн.. Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 489,83 грн..
Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 312,50 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення.
Разом з тим, згідно постанови КМУ від 08.07.2009 року № 693, яка набрала чинності з 14.07.2009 року відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" у редакції, що діяла на день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 року № 361, тобто розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення становив з 14.07.2009 року 118,00 грн..
Як вбачається позовна заява здана нарочно до канцелярії господарського суду Вінницької області 16.07.2009 року.
Внесення державного мита та витрат на ІТЗ судового процесу у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п.13 ПКМУ від 21.12.2005 року № 1258, п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.47 ГПК України.
За письмовим клопотанням позивача 13.08.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись п.13 ПКМУ від 21.12.2005 року № 1258, п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.ч. 1 ст.530, ч.ч.1, 2 ст. 543, ч.1 ст. 546, ст.549, ч. 1 ст.550, ч.1 ст.553, ч.ч.1, 2 ст.554, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629, 1046, ч.1 ст.1048, ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1050 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст.75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-
ВИРІШИВ :
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергокомфорт"", вул.Івана Богуна, 2, м.Вінниця, 21000 -(інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31189735) на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк", проспект Московський, 60, м.Харків, 61050 - (інформація про реквізити - р/р 29099952710024, АКІБ "УкрСиббанк", МФО-351005, ідентифікаційний код - 09807750) - 37458 грн. 52 коп. - заборгованості за кредитом, 4821 грн. 16 коп. - заборгованості по відсоткам, 1683 грн. 30 коп. - пені, 5000 грн. 00 коп. - штрафу, 489 грн. 63 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 117 грн. 95 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.
4. Відмовити в стягнені 20 грн. 46 коп. пені.
5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 01 коп. Акціонерному комерційному інноваційному банку "УкрСиббанк", проспект Московський, 60, м.Харків, 61050 - (інформація про реквізити - р/р 29099952710024, АКІБ "УкрСиббанк", МФО-351005, ідентифікаційний код - 09807750) сплаченого за платіжним дорученням від 03.06.2009 року № 003426248 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/188-09.
6. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 194 грн. 50 коп. Акціонерному комерційному інноваційному банку "УкрСиббанк", проспект Московський, 60, м.Харків, 61050 - (інформація про реквізити - р/р 29099952710024, АКІБ "УкрСиббанк", МФО-351005, ідентифікаційний код - 09807750) сплаченого за платіжним дорученням від 03.06.2009 року № 003427731 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/188-09.
7. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.
Суддя Банасько О.О.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 18 серпня 2009 р.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - вул. Чорновола, 29, м. Вінниця, 21050.
3 - відповідачу - вул. Івана Богуна, 2, м. Вінниця.
Суд | Господарський суд Вінницької області |
Дата ухвалення рішення | 13.08.2009 |
Оприлюднено | 22.08.2009 |
Номер документу | 4389465 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Вінницької області
Банасько О.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні