Ухвала

від 20.04.2015 по справі 808/6060/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2015 року м. Київ К/800/5100/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Лосєва А.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.09.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року

у справі № 808/6060/13-а

за позовом Комунального підприємства «Водоканал»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Комунальне підприємство «Водоканал» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року, позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.06.2013 року № 0000152800, № 0000162800.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ППФ «Літа», ТОВ «Укрінспецмаш 2004», ТОВ «Торговий Дім Юг Тара» за період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року, відповідачем складено акт від 30.05.2013 року № 262/28-0/03327121, яким встановлено порушення: - п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8, пп. 138.10.2, 138.10.3. п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 71 133, 00 грн.; - п.п. 198.2, 198.3 ст.198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 71 401, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.06.2013 року: - № 0000152800, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 106 699, 50 грн., з яких 71 133, 00 грн. за основним платежем та 35 566, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0000162800, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 107 101, 50 грн., з яких 71 401, 00 грн. за основним платежем та 35 700, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірного прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Пунктом 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кредиту України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та ППФ «Лита», ТОВ «Укрінспецмаш 2004», ТОВ «Торговий Дім Юг Тара», зокрема, договорами поставки, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, банківськими виписками.

З приводу посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, слід зазначити, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Придбані товари від контрагентів використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується прибутковими ордерами, накладними на внутрішнє переміщення матеріалів, журналами реєстрації довіреностей, актами прийому виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, особистими картками обліку спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Посилання податкового органу на акти перевірок контрагентів позивача не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому податкове законодавство не ставить в залежність право платника на формування витрат та податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.09.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року у справі № 808/6060/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

А.М.Лосєв