Ухвала

від 22.04.2015 по справі 2а-5071/12/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2015 року м. КиївК/800/55490/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі

м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від

11.04.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014

у справі № 2а-5071/12/1470

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СВАН»

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м.

Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській

області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.04.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014, позов ТОВ "СВАН" задоволено частково; визнано протиправним і скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області: від 11.09.2012 №0012432260, в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 255892,25 грн., у тому числі 211167,00 грн. за основним платежем та 44725,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0012442260, в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток на 391275,00 грн., у тому числі 329400,00 грн. - основний платіж, 61875,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентом.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у повному обсязі ТОВ "СВАН" у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її касаційному розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 03.07.2009 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємства від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон України Про оподаткування прибутку підприємств), ч.1 ст. 228, ч.1, 2 ст. 215, ч.1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 673788 грн.; п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі Закон Про податок на додану вартість), ч.1 ст. 228, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 221164,00 грн.

У зв`язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки №583/22-600/36578898 від 23.08.2012 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11.09.2012: №0012442260, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 673788, грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 65023,00 грн.; № 0012432260, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 221164,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 44731,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ОСОБА_1 07.07.2010 укладено договір про надання послуг по зберіганню пшениці. На виконання зазначеного договору у липні-серпні 2010 року позивачем прийнято на зберігання від ОСОБА_1 пшеницю, у кількості 2722,23 т, що підтверджується актами приймання-передачі на зберігання сільськогосподарської продукції.

В ході проведеної перевірки податковим органом зазначено, що позивач повернув ОСОБА_1 лише 2122,23 т пшениці, а тому, враховуючи факт відсутності заборгованості підприємства перед вищевказаною особою, відповідачем зроблено висновок про фактичну реалізацію підприємством пшениці, у кількості 600 т.

Проте, жодних доказів на підтвердження зазначених висновків, податковим органом не надано. Натомість, повернення позивачем пшениці, у кількості 600 т, підтверджено актами зняття зі зберігання сільськогосподарської продукції №7 від 22.12.2010 і №8 від 24.12.2010. Крім того позивачем надано картку рахунку, відповідно до якої у ІІ півріччі 2010 року позивачем отримано 2722,23 т пшениці і повернуло таку ж саму кількість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.09.2005 між СТОВ «Горизонт-Агро» і Військовою частиною НОМЕР_1 укладено договір про спільну діяльність щодо ведення та розвитку підсобного господарства Військової частини засобами СТОВ «Горизонт-Агро» на землях Військової частини. 18.08.2010 СТОВ «Горизонт-Агро» (первісний боржник), Військовою частиною НОМЕР_1 (кредитор) і позивачем (новий боржник) укладено договір про покладення виконання зобов`язання на третю особу та проведення зарахування зустрічних вимог, відповідно до умов якого, позивачем прийнято на себе зобов`язання до 01.09.2010 року сплатити Військовій частині НОМЕР_1 в погашення заборгованості СТОВ «Горизонт-Агро» суму в розмірі 13186,43 грн. Крім того, з моменту укладення зазначеного договору, виконання всіх зобов`язань СТОВ «Горизонт-Агро» перед Військовою частиною НОМЕР_1 за договором про спільну діяльність покладено на позивача.

20.08.2010 року Військовою частиною НОМЕР_1 (кредитор), СТОВ «Горизонт-Агро» (первісний боржник) і позивачем (новий боржник) укладено договір про зміну сторони при виконанні зобов`язань та переведення боргу, відповідно до умов якого, СТОВ «Горизонт-Агро» покладено на позивача виконання обов`язків перед Військовою частиною НОМЕР_1 за Договором про спільну діяльність, у тому числі проведення необхідного комплексу заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування сільгосппродукції та проведення розрахунку за результатами спільної діяльності, тобто СТОВ «Горизонт-Агро» передано позивачу усі права та обов`язки за Договором про спільну діяльність.

Згідно з даними бухгалтерського обліку, сума боргу перед Військовою частиною НОМЕР_1 , яку Товариство нарахувало до сплати, становить 815433,60 грн. До валових витрат І кварталу 2011 року позивач включив 327600,00 грн.

Крім того, між позивачем та ТОВ «МЕТАКОМ-МИКОЛАЇВ» 04.03.2011 укладено договір про надання механізованих послуг з обробки земельної ділянки для ведення господарської діяльності. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: акт здачі-прийняття послуг, податкову накладну, докази оплати.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає на відсутності реального виконання фінансово-господарських зобов`язань за укладеними позивачем з ТОВ «МЕТАКОМ-МИКОЛАЇВ», ВАТ «Очаківське ХПП» та ТОВ «ОЛС-ВЕСТ» договорами.

Оскаржуваними рішеннями судів попередніх інстанцій скасовані податкові повідомлення-рішення лише в частині, яка стосується взаємовідносин з ТОВ «МЕТАКОМ-МИКОЛАЇВ», Військовою частиною НОМЕР_1 та гр. ОСОБА_1 . Щодо взаємовідносин з ВАТ «Очаківське ХПП» та ТОВ «ОЛС-ВЕСТ» судами підтверджена правомірність відповідних податкових рішень.

Натомість, податковий орган в касаційній скарзі лише докладно цитує висновки акта перевірки без жодної логічної мотивації та доказового підтвердження своїх доводів.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов`язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. ПостановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 у справі № 2а-5071/12/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис)Т.М. Шипуліна